Ухвала суду № 91808430, 28.09.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"28" вересня 2020 р. м ХарківСправа № 922/3034/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

розглянувши матеріали

позовної заяви Комунального підприємства "Харківводоканал", місто Харків,

до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", місто Харків,

про стягнення 1 031 124 252,41 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківводокан", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", про стягнення заборгованості у розмірі 1 031 124 252, 41 грн., в тому числі борг за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у сумі 945 334 371, 76 грн., пеня у сумі 13 013 630,05 грн., інфляційних втрат у сумі 40 515 486,15 грн., 3% річних у сумі 32 260 764,45 грн.

Розглянувши вищевказану позовну заяву з доданими до неї документами на предмет наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Судовий захист прав суб`єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб`єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України", від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункт 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (пункт 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, практика Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї Конвенції не визнають саму по собі необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, практику Європейського суду з прав людини (як наведену вище, так і рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі"), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин, враховуючи предмет позову (1 031 124 252,41 грн.), з огляду на імперативні вимоги Закону України "Про судовий збір" під час звернення до суду з даним позовом, позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 735 700,00 грн.

Однак, позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, натомість заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Означене клопотання мотивоване тим, що позивач утримується за рахунок Державного бюджету України з відповідним обсягом фінансування та затвердженим кошторисом для фінансування власної установи, на час подання позову перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Розглянувши зазначене клопотання, суд вирішив відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З наведеної правової норми вбачається, що законодавець чітко визначив осіб та підстави, за наявності яких суд має право звільнити від сплати судового збору чи відстрочити сплату судового збору. Разом з тим, позивач не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України «Про судовий збір» та зазначені ним в клопотанні підстави не передбачені вказаною нормою.

Відповідно до статті 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, та відповідно до принципу змагальності сторін, що є гарантією всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи. Порушення конституційних принципів правосуддя, зокрема, рівності сторін перед судом, є неприпустимим.

За таких обставин, позивач зобов`язаний оплатити поданий позов судовим збором у встановленому порядку та розмірі.

У зв`язку з цим сама лише обставина відсутності фінансової можливості сплатити судовий збір не може вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд в ухвалах від30 травня 2019 року у справі № 910/4685/18, від 15 квітня 2019 року у справі № 5015/1396/11 та від 24 червня 2019 року у справі № 916/2931/18.

Оскільки зазначені заявниками підстави не підпадають під перелік умов, наведений в статті 8 Закону України "Про судовий збір", суд доходить висновку про відсутність правових підстав для звільнення від сплати судового збору в даному випадку та відмову у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

За таких обставин, подана позивачем позовна заява не відповідає імперативним вимогам статей 164 Господарського процесуального кодексу України щодо форми та змісту заяви по суті справи (відсутність документів, які підтверджують сплату судового збору).

Якщо подана позовна заява не відповідає приписами статті 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду (частина 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України).

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.

За таких обставин, оскільки подана позовна заява не відповідає вимогам статі 162 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

З метою усунення вище вказаних недоліків позовної заяви, позивачу необхідно надати суду оригінал платіжного доручення (квитанцію, тощо) із зазначенням в ньому належних платіжних реквізитів, яким підтверджується сплата судового збору у розмірі 735 700, 00 грн.

Керуючись статтями статтею 8 Закону України "про судовий збір" та статтями 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Комунального підприємства "Харківводоканал" про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву Комунального підприємства "Харківводоканал" - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - до 06 жовтня 2020 (включно) шляхом надання до суду: оригіналу платіжного доручення (квитанцію, тощо) із зазначенням в ньому належних платіжних реквізитів, яким підтверджується сплата судового збору у розмірі 735 700, 00 грн.

Попередити позивача, що не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, є підставою для її повернення (частина 4 статті 174 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Ухвалу підписано 28 вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

№ 922/3034/20