Рішення № 91797927, 25.09.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3604/20

Справа №754/8920/17

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 25.09.2020 року)

25 вересня 2020 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Дорошенко В.В., номер справи: 754/8920/17

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач 1

ОСОБА_3 - відповідач 2

ОСОБА_4 - відповідач 3

Товариство з обмеженою відповідальністю «П.О.С.Т.» - третя особа 1

Товариство з обмеженою відповідальністю «МОДІВ-АВТО» - третя особа 2

ОСОБА_5 - третя особа 3

ОСОБА_6 - третя особа 4

Вимоги позивача: визнання правочинів недійсними

Сапегін В.В. - адвокат позивача

Луцько Р.М. - адвокат третьої особи 3

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнювались про визнання укладеного між відповідачем 1 і відповідачем 2 договору купівлі-продажу транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA» р. н. НОМЕР_1 на підставі довідки-рахунку третьої особи 1 та укладеного між відповідачем 1 і відповідачем 3 договору купівлі-продажу транспортного засобу «HONDA CR-V» р. н. НОМЕР_2 на підставі довідки-рахунку третьої особи 2. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він як один із подружжя не надавав відповідачу 1 своєї нотаріально посвідченої письмової згоди на відчуження зазначених автомобілів.

На час розгляду справи відповідач 1 змінив своє прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 14.02.2019 року.

У судовому засіданні адвокат позивача позовні вимоги підтримав та не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідачів та третіх осіб: 1, 2 ,4.

Адвокат третьої особи 3 вважає позовні вимоги безпідставними та не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідачів та третіх осіб: 1, 2 ,4.

Відповідачів та треті особи: 1, 2 ,4 в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема, як під розписки так і поштою, що підтверджується розписками та зворотними поштовими повідомленнями.

Про перебування справи на розгляді в суді всім учасникам справи достовірно відомо.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 року № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасникам справи, які не з`явились у судове засідання, достовірно відомо про наявність спору в суді та про час і місце розгляду справи, однак, вони не цікавляться провадженням у справі.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її вирішення по суті за відсутності відповідачів та третіх осіб: 1, 2, 4.

Вислухавши адвокатів: позивача і третьої особи 3, показання свідка: ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

24.07.1999 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2014 року, яке не оскаржувалось та набрало законної сили.

11.02.2011 року здійснено первинну державну реєстрацію транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA» р. н. НОМЕР_1 на відповідача 1, а 14.11.2012 року здійснено первинну державну реєстрацію транспортного засобу «HONDA CR-V» р. н. НОМЕР_2 на позивача, що підтверджується листом регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 12.06.2017 року.

Згідно зі ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Обидва спірні транспортні засоби були придбані в період перебування позивача і відповідача 1 у зареєстрованому шлюбі, що дає правові підстави для висновку, що ці обидва транспортні засоби належали подружжю на праві спільної сумісної власності.

Транспортний засіб «HYUNDAI ELANTRA» р. н. НОМЕР_1 відповідач 1 продав відповідачу 2 та за останнім 10.10.2015 року здійснено реєстрацію цього транспортного засобу, а транспортний засіб «HONDA CR-V» р. н. НОМЕР_2 відповідач 1 продав відповідачу 3 та за останнім 19.11.2015 року здійснено реєстрацію цього транспортного засобу, що підтверджується листом регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 19.05.2017 року.

Згідно зі ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-3058цс16 від 22.06.2017 р., «Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.».

Стороною позивача на час вирішення спору суду не надано і судом не здобуто конкретних правових і достовірних та беззаперечних доказів, які б однозначно свідчили, що відповідач 1 при укладенні оспорюваних договорів щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що відповідач 1, не отримав згоди на це другого з подружжя.

За таких обставин, позов не підлягає задоволенню за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до позову адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: суду не повідомлено), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: суду не повідомлено).

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: