Ухвала суду № 91788563, 23.09.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15227/18

Провадження №2/369/1618/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участі представника позивача Краснокурська Н.М.

представника відповідача Корзаченко В.М.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Києві клопотання представника відповідача про закриття провадження по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОНОМАР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОНОМАР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивували тим, що за договором купівлі-продажу вони передали ОСОБА_1 продукції на суму 543 576 грн. У порушення умов договору відповідач не здійснив оплату товару в повному обсязі. Загальний розмір заборгованості станом на 14 листопада 2018 року становить 435 864 грн. На пісдаві ст.625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Тому просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість в розмірі 456 295,78 грн.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами частин першої та другої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У підготовчому судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про закриття провадження по справі. Мотивував тим, що фактично спір виник з господарських правовідносин, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача не заперечував проти задоволення даного клопотання.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 20 ЦПК України).

Пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Встановлено, що за договором купівлі-продажу №23019 від 15 лютого 2018 року, укладеного між ТОВ «Пономар» та ОСОБА_1 було придбано продукцію «блоки грибного міцелію, пророщені».

Відповідно до витягу з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідачка зареєстрована також як ФОП ОСОБА_1 , Код КВЕД 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів.

У своєму клопотанні відповідачка вказала, що вищевказаний договір укладений саме в рамках її господарської діяльності.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №2-7615/10 від 14 березня 2018 року визначила співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи – підприємця та їх правового статусу.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки – підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа – підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором купівлі-продажу за постановлену продукцію, яку остання використовує в своїй господарській діяльності, про що вказував представник відповідача. У цьому випадку предметом позовних вимог є стягнення заборгованості по договору, яка виникла в результаті господарської діяльності сторін по справі.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Стаття 12 ГПК України передбачала перелік категорії справ, що були підвідомчі господарським судам, до яких, у контексті вказаних позовних вимог відносилися відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої цієї статті справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. А також – справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження по справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи подані сторонами докази та надані пояснення суд приходить до висновку, що між сторонами позовного провадження існують правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам, та підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Тому подане клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265, 447-453 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Провадження по справі Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОНОМАР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення або складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя