Постанова № 9178346, 09.07.2008, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 2 «а»-25/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 липня 2008 року м. Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі: головуючого - судді Ченченко Т.О., при секретарі Мартинюк Ю.А., за участі позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2., ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Димитров Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Димитровської міської ради про утримання з відповідача недоотриманої компенсації на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради (далі по тексту УПСЗН) про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005-2007 роки.

У судовому засіданні в обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є інвалідом Ш групи і знаходиться на обліку в УПСЗН. Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачені щорічні компенсаційні виплати на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Тобто, у 2005-2007 роках він мав право на отримання, з урахуванням здійснених відповідачем виплат за 2005 рік 21, 50 грн., за 2006 рік - 90 грн. і за 2007 рік - 90 грн., недоотриманих сум компенсації на оздоровлення: у 2005 році - 1026 гривень 50 копійок (262x4) - 21.50, у 2006 році - 1150 гривень (310x4) -90.00, у 2007 році - 1310 гривень (350x4) - 90.00. Відповідач відмовився виплатити йому різницю між зазначеними сумами. Ця різниця становить 3486 гривень 50 копійок, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила суду, що позивач з 11 лютого 2000 року перебуває на обліку у відповідача як отримувач щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 19 серпня 1996 року до 1 вересня 1999 року йому було встановлена III група інвалідності по профзахворюванню, яке викликане аварією на Чорнобильській АЕС, а з 1 вересня 1999 року до 1 жовтня 2002 року, з 1 жовтня 2002 року до 1 листопада 2005 року, з 1 листопада 2005 року до 1 листопада 2008 року позивачу була встановлена III група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тож позивач, згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі як інвалід III групи - 4-х мінімальних заробітних плат. Однак, згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз'яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади та ін. Згідно ст. 63 Закону України № 796-12 фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно п.5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених у ПКМУ від 26.07.1996р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.2005р., а саме: виплата щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів III групи у розмірі 21, 50 грн. Відповідно до ПКМУ № 562 від 12.07.2005р. для інвалідів III групи - 90 грн. Позивач за 2005-2007 роки отримав ці суми. Всі ці виплати позивач отримав в повному обсязі і вони були здійснені до набуття чинності Рішення Конституційного Суду № 6-рп від 09.07.2007р., а тому відповідно до ст. 58 Конституції України, яка гласить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, відповідають вимогам чинного законодавства. Вищевказаним рішенням були визнані тільки норми восьми статей тільки Закону України про Держбюджет на 2007р., у тому числі відповідні норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Немає ніяких рішень щодо визнання недійсними вищевказаних постанов КМУ.

Також відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.», немає ніякого рішення щодо визнання статей Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.» недійсними. Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суб'єкти публічного права мають право здійснювати свої повноваження в межах встановлених границь та повноважень. Тобто діє принцип «можна тільки те, що дозволено». Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок «влади - підпорядкування», згідно якого управління повинно здійснювати точну реалізацію вказівок влади, а всі інші особи - підпорядкуватися їм. Повноваження відповідача визначені законом та носять імперативний характер. Згідно Положення про УПСЗН Димитровської міської ради, визначення розмірів вищезазначених виплат не входить до компетенції управління. Також відповідно до абз.14 п.4 Положення, управління забезпечує цільове використання бюджетних асигнувань, передбачених на соціальний захист населення. Згідно ст. 22 Бюджетного кодексу України, Головне управління праці та соціального захисту населення є головним розпорядником бюджетних коштів. УПСЗН Димитровської міської ради є розпорядником нижчого рівня (одержувачем). Головне управління - отримує бюджетні призначення, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень та витрачанням бюджетних коштів. Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витратами державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших - це закон про Державний бюджет. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін, суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки КМУ. Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть оути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст. 95 Конституції України).

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала пояснення представника ОСОБА_2 та додала, що у разі задоволення судом позову, відповідач буде не в змозі виконувати в повній мірі свої зобов'язання перед іншими суб'єктами на отримання соціальної допомоги.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником та постраждалим в результаті ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії (а.с! 4).

З 11 лютого 2000 року позивач знаходиться на обліку в УПСЗН як отримувач щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. З 19 серпня 1996 року до 1 вересня 1999 року йому було встановлена III група інвалідності по профзахворюванню, яке викликане аварією на Чорнобильській АЕС, а з 1 вересня 1999 року до 1 жовтня 2002 року, з 1 жовтня 2002 року до 1 листопада 2005 року, з 1 листопада 2005 року до 1 листопада 2008 року позивачу була встановлена III група інвалідності по профзахворюванню, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 3054-Ш) передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

У березні 2005 року УПСЗН виплатило позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік у розмірі 21, 50 грн., у липні 2006 року - за 2006 рік - 90 грн. і у лютому 2007 року - за 2007 рік - 90 грн. (а.с. 26). Ці суми встановлені постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі постанова № 836) та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі постанова № 562).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в України найвищою соціальною цінністю, а статтею 16 Конституції України закріплений обов'язок держави у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений постановами № 836 та № 562 конкретний розмір щорічної допомоги у твердій грошовій сумі, зокрема, для інвалідів третьої групи -21, 50 грн., 90 грн. суперечить вимогам Закону № 3054-Ш, яким встановлено розмір щорічної допомоги як кратна величина до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на час здійснення виплати.

Відповідно до пункту 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.».

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. визнаний неконституційним пункт 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої етапі 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тошо) підлягають оцінці судом на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Виходячи з пріоритету законів над постановами Кабінету Міністрів України, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2005 рік у розмірі 1026 грн. 50 коп. підлягають задоволенню.

Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», абзац третій частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.». Таким чином суд вважає, що у виплаті щорічної компенсації на оздоровлення за 2006 ріку розмірі 1150 грн. необхідно відмовити.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. визнаний неконституційним пункт тридцятий статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2007 рік підлягають задоволенню, але у розмірі 1510 гривень із розрахунку (400, 00х4)-90, 00=1510, 00 грн.

Тобто, загальна сума стягнення з відповідача складає: 1026, 50 + 1510 = 2536, 50 грн. Відповідно до етапі 94 КАС України не підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, оскільки позивач відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судових витрат.

Враховуючи 3 ч.4 ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», п.37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», п.30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.», рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. та керуючись ст. ст. 11, 86, 94, 97, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Димитровської міської ради про утримання з відповідача недоотриманої компенсації на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради з розрахунку № 35210044001460 ГУДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 25953304, МФО 834016 на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки у розмірі 2536 (дві тисячі п'ятсот тридцять шість) гривень 50 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.