Ухвала суду № 917833, 10.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

і м е н е м    У к р а ї н и

         10 травня  2007 року                                                           м. Київ

         Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого  Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф.,  Горбатюка С.А.,  Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,         

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції    адміністративну справу

запозовомВідкритого акціонерного товариства «Зарічненський молокозавод» (далі - ВАТ «Зарічненський молокозавод») до Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області ( далі – Дубровицька МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

закасаційними скаргами Дубровицької МДПІ та ВАТ «Зарічненський молокозавод» на рішення Господарського суду Рівненської області від 21 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2005 року,

в с т а н о в и л а :

         У квітні 2005 року  ВАТ «Зарічненський молокозавод»  звернулося в суд з позовом до Дубровицької МДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від  06 квітня 2005 року  №  0000182351/1;  від  06 квітня  2005 року  № 0000192351/1;  від 06 квітня 2005 року № 0000202351/3; від 06 квітня 2005 року № 0000202351/1.

         1 червня 2005 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог - просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення: № 0000202351/1 від 06 квітня 2005 року в частині нарахування штрафних санкцій по ПДВ в сумі 11378 грн. 88 коп.; №  0000202351/1 від 06 квітня 2005 року в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 50% в розмірі 9012,92 грн.; № 0000202351/1 від 06 квітня 2005 року в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 653,46 гри.; № 0000192351/1 від 06 квітня 2005 року в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 2159,73 грн.

         Позивач вимоги обґрунтовував тим, щоподаткове повідомлення-рішення від 06 квітня 2005 року № 0000202351/1 на суму 13 862.00 грн. зі сторони податкового органу обґрунтовано Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон). Однак, даний законодавчий акт є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних осіб або ж фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у т.ч. за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, - на що прямо вказує преамбула згаданого Закону. В даному Законі (п.п. 4.2.2, п.4.2 ст.4) наведено вичерпний перелік випадків, коли податкові органи можуть визначати податкове зобов'язання платнику податків. Тому, за обставин справи жоден з випадків застосування штрафних санкцій не вбачається, а отже відсутні підстави для прийняття повідомлення-рішення.

         З приводу  податкових повідомлень-рішеньвід 06 квітня 2005 року № 0000182351/1;  від 06 квітня 2005 року № 0000192351/1; від 06 квітня 2005 року 0000202351/1, то мотиви для доведення незаконності згаданих повідомлень-рішень є однаковими, оскільки такі рішення є тотожними за формою та підставою для їх винесення.Крім цього, позивач зазначав, що згідно розрахунку штрафних санкцій, податковий орган відніс фактичну сплату поточних платежів на сплату податкового боргу, тим самим штучно створено підставу для нарахування штрафних санкцій на податкові зобов'язання, що були погашені своєчасно. Відповідно до п. 1.1 ст. 10 Закону стягнення безготівкових коштів для погашення суми податкового боргу здійснюється шляхом надіслання платіжної вимоги, яка не надсилалась. Тобто, позивач вважав, що  в примусовому порядку, за власної ініціативи податкового органу проведено зарахування поточних платежів на погашення податкового боргу. Чим згадані податкові рішення не відповідають статті З Закону, оскільки примусове стягнення активів можливо лише за рішенням суду.

         Просив задовольнити позовну заяву.

         Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2005 року, позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення – рішення № 0000202351/1 від 06 квітня 2005 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 11862 грн. 00 коп. з моменту його прийняття, в решті позову відмовлено.

         У касаційних скаргах Дубровицька МДПІ та ВАТ «Зарічненський молокозавод», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення, яким  відповідно відмовити в задоволені позовних вимог та задовольнити позовні вимоги.

         Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

         Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки від 18 березня 2005 року №5-23/00423982 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Зарічненський молокозавод» за період з 01 січня  2002 року  по 31 грудня 2004 року» встановлено порушення пункту 7 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року №805, використані не за цільовим призначенням суми дотацій не перераховані на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників   у сумі 11862,00 грн.

На підставі цього акту відповідач 06 квітня 2005 року прийняв по відношенню до позивача податкове повідомлення-рішення №0000202351/1, яким на підставі підпункту «б» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4, п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону, відповідно  до п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.51.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97- ВР, абзацу 2 статті 7 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 483,12 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 12103,56 грн., яке позивач оскаржив частково, в сумі застосованих. штрафних санкцій - 11862 грн. згідно заяви про уточнення позовних вимог.

         Крім того, 06 квітня 2005 року відповідач прийняв інші податкові повідомлення-рішення, які позивач оспорив частково, а саме: №450000182351/1 в частині визначення йому штрафних санкцій за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість 9012,92 грн.; №0000202351/1 в частині щодо суми податку на додану вартість в розмірі 653,46 грн.; №0000192351/1 в частині щодо суми податку на додану вартість в розмірі 2159,73 грн.Ці податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі п.п.17.1.7 п 7.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ за затримку на 212 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 51948,78 грн.; за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 7171,80грн.; за затримку на 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 41164.70 грн..

Відповідно до п.11.21 п. 11 ст.11 Закону «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2004 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізованими ними молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам   молоко і м'ясо в живій вазі.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядження цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва  тваринницької   продукції та продукції птахівництва.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 805 переробні підприємства визначають суми податкових зобов’язань та податкового кредиту, які виникають у зв’язку з переробкою та продажем такої продукції, і складають окрему податкову декларацію, яка разом з декларацією щодо іншої діяльності подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації переробного підприємства як платника податку на додану вартість у порядку і строки, визначені цим Законом. Визначена до сплати за окремою податковою декларацією сума податку на додану вартість перераховується переробним підприємством на його окремий рахунок. Переробне підприємство разом з окремою податковою декларацією за кожний звітний (податковий період) подає як підтвердження сплати сум податку перелік платіжних доручень на фактично зараховані на окремий рахунок кошти і виписку з банку з окремого рахунку.

      Відповідно до пункту 7 Порядку не перераховані на окремі  рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій вважаються такими, що використовуються   не за цільовим призначенням.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подавались з січня по грудень 2002 року податкові декларації з податку на додану вартість із спеціальним режимом оподаткування – 051- Декларація переробного підприємства та уточнюючі декларації, відповідно до яких нараховано податок на додану вартість в сумі 11862, 00 грн.

Позивач не перерахував на спецрахунок позитивну різницю по спецдекларації за 2002 рік, внаслідок цього відповідач має намір стягнути суму податку на додану вартість як штрафну санкцію.

Однак, з аналізу положень, закріплених в п.п.1.1 ст.1 Закону №2181-ІІІ, та з врахуванням вимог п.п.11.21, 11.29 ст.11 Закону №168/97-ВР суми податку на додану вартість не можуть бути по специфікації штрафними санкціями. Поряд з цим, нарахування дотацій проводилося в 2002 році, коли ще не діяв абзац 2 статті 7 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805 із змінами і доповненнями.

         Тому суди правильно зробили висновок про те, що безпідставним є прийняття податковим органом повідомлення – рішення, яким визначено суми податку на додану вартість в якості штрафних санкцій.

Що ж стосується застосування відповідачем штрафних санкцій за порушення позивачем граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність їх застосування відповідачем, оскільки відповідно до п.п. 7.7 ст. 7 Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не  є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками – у рівних пропорціях.

         Доводи, викладені сторонами в касаційних скаргах, не спростовують указаних висновків судів.

         З огляду на викладене, суди першої та апеляційної  інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права ухвалюючи оскаржувані рішення, тому підстав для їх скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями  223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

         Касаційні скарги Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області та Відкритого акціонерного товариства «Зарічненський молокозавод» залишити без задоволення.

         Рішення Господарського суду Рівненської області від 21 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2005 року по даній справі залишити без зміни.

         Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

         Головуючий                /підпис/                     Смокович М.І.

         судді:                           /підпис/                       Весельська Т.Ф.

                                              /підпис/                       Горбатюк С.А.

                                              /підпис/                       Мироненко О.В.

                                              /підпис/                       Чумаченко Т.А.

З оригіналом згідно

        Суддя: