Рішення № 91776596, 11.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року Справа № 160/7782/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 09.07.2020 року надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" (далі – Підприємство) до Державної фіскальної служби України (далі – відповідач-1), Державної податкової служби України (далі – відповідач-2) про визнання протиправної бездіяльності Державної податкової служби України та Державної фіскальної служби України щодо не зняття арешту з ліміту ПДВ Підприємства в системі електронного адміністрування ПДВ та зобов`язання відповідача-2 зняти такий арешт.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у заявах по суті Підприємство посилалось на протиправну бездіяльність відповідачів, які попри наявну інформацію щодо підробки ухвал суду, на підставі яких накладено арешт на суми лімітів ПДВ в СЕА, жодних дій спрямованих на зняття такого арешту не вчиняють чим завдають шкоди репутації Підприємства та фактично обмежують у провадженні господарської діяльності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Представник Державної податкової служби України надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити Підприємству у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що накладення та скасування арешту на активи, зокрема: на суми ліміту ПДВ в СЕА ПДВ здійснюється виключно на підставі рішення суду (що набрало законної сили), а не на підставі листів Печерського районного суду м. Києва, та відповідне рішення на адресу ДПС до теперішнього часу не надходило. Також у відзиві представник відповідача звертає увагу, що належним способом захисту порушеного права Підприємства є вимога про скасування арешту ліміту сум ПДВ в СЕА ПДВ в рамках кримінального провадження № 62019100000000336.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що ухвала Печорського районного суд м. Києва від 23.03.2020 р. у справі № 757/12857/20-к, якою накладено арешт на кошти - суми ПДВ в СЕА ПДВ по Товариству з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна", направлялася 30.03.2020 року Печерським районним судом м. Києва на адресу ДПС України та отримана ним 07.04.2020 року.

Ураховуючи, що повноваження щодо виконання судових рішень стосовно накладення/зняття арешту на активи до 20.05.2020 року знаходилось у площині повноважень ДФС України, вказане судове рішення направлено за належністю до ДФС україни та 28.04.2020 року проведено операцію "Арешт ліміту за рішенням суду".

Із матеріалів справи також слідує, що ДПС отримано лист від ДФС України від 17.06.2020 року № 2611/5/99-99-04-02-01-16, зі змісту яких випливає, що слідчим суддею за результатами розгляду провадження № 757/12857/20-к постановлено судові рішення, яким обов`язки та інтереси Підприємства не вирішувались.

Втім, зазначивши, що листи Печерського районного суду м. Києва не явлюються судовим рішенням про зняття арешту на суми ПДВ в СЕА ПДВ у відношенні Підприємства та носять виключно інформаційний характер, відповідачі бажаних для Підприємства дій не вчинили, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

При вирішені спору суд виходить із того, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною другою статті 6 КАСУ передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини І основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекз.г.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. TheCzechRepublic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким га передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати кісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоєдело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; та інші).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок(див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Leias v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див, згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Згідно положень статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного воло діння райком, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини ;напр. рішення в справах ’’Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства". "ІммобільяреСаффі" проти Італії", "East/WestAllianceLimited" проти ^країни". "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові -верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити ’’справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

У межах спірних правовідносин відповідач-2 не заперечує, що виконання рішень стосовно зняття арешту, у тому числі, арешту на активи - суми ліміту ПДВ в СЕА ПДВ до 20.05.2020 року знаходилось у площині повноважень ДФС України, а після цієї дати вже ДПС України.

Разом з тим, відповідач-2 зазначає, що такі повноваження реалізуються виключно на підставі судових рішень, яке до теперішнього часу на його адресу не надходило.

Однак, на переконання суду, такі доводи відповідача з урахуванням встановлених у цій справі обставин, є необґрунтованими, оскільки контролюючому органу було відомо, що ухвала суду, в рамках якого накладено арешт на суми ліміту ПДВ Підприємства є підробленою. Про вказані обставини контролюючий орган неодноразово сповіщав як представник Підприємства так і сам Печерський районного суду м. Києва, втім відповідних дій з боку саме відповідача-1, оскільки до 20.05.2020 року вказані повноваження знаходились у його площині, вчинено не було.

Наведене свідчить про допущення відповідачем-1 протиправної бездіяльності по відношенню до Підприємства, оскільки у силу наведених обмежень Підприємство фактично позбавлено можливості провадити повноцінну господарську діяльність.

Посилання відповідача на ст. 174 КПК України судом до уваги не береться, оскільки згідно із листа Печерського районного суду м. Києва, кримінальне провадження №62019100000000336, в рамках якого накладено арешт на суми ліміту ПДВ Підприємства, не здійснюється, що унеможливлює звернення заявника до суду у межах кримінального судочинства.

За викладених обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, а належним способом захисту Підприємства є визнання протиправної бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо не зняття арешту з ліміту ПДВ Підприємства в системі електронного адміністрування ПДВ та зобов`язання ДПС України зняти такий арешт.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу суд виходить із того, що надання представником позивача – Бочкарем Романом Віталійовичем адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді справи № 160/7782/20 підтверджується свідоцтвом на надання правової допомоги серії від 02.04.2018 року, договором про надання правової допомоги від 09.04.2020 року; додатком до договору, актами приймання виконаних робіт та платіжними дорученнями на загальну суму 10510 грн.

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи, ураховуючи, що договором (додатком) передбачено надання правової допомоги не лише в рамках кримінального провадження у Печерському районному суді м. Києва, на що звертає увагу відповідач у запереченнях. Усі копії документів завірено підписом та печаткою представника позивача.

У той же час, суд акцентує увагу, що заявлена позивачем сума витрат на професійну допомогу у розмірі 10510 грн., не є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі та крім того, задоволення клопотання у повному обсязі призведе до надмірного тягару суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на характер доказування, викладені обставини щодо складності справи та її значення для учасників процесу, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання шляхом присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна"– задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не зняття арешту з ліміту ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" в системі електронного адміністрування ПДВ.

Зобов`язати Державну податкову службу України зняти арешт з ліміту ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" в системі електронного адміністрування ПДВ.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЗ Україна" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна