Рішення № 91776595, 15.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Справа № 160/7715/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у спрощеному провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.11.2019 року № Ф-278350-55/У.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 05 червня 2020 року їй стало відомо про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08 листопада 2019 року № Ф-278350-55/У про сплату 27219 грн. 26 копійок з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується із прийнятою вимогою, оскільки з 2003 року не здійснює підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація стосовно ФОП ОСОБА_1 взагалі відсутня.

Ухвалою суду від 10 липня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи та надано відповідачу строк надіслати відзив на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву не надіслав, про розгляд справи був повідомлений судом 21 липня 2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області 08 листопада 2019 року винесено вимогу № Ф-278350-55/У, згідно якої орган ДПС вимагає ОСОБА_1 сплатити недоїмку у сумі 27219 грн. 26 копійок з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також у вимозі зазначено, що заборгованість визначена станом на 27 березня 2020 року.

Про існування зазначеної вимоги позивачу стало відомо 05 червня 2020 року.

09 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою до ГУ ДПС України у Дніпропетровській області та до ДПС України з метою скасування зазначеної вимоги, але на день звернення до суду відповіді отримано не було.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, зобов`язані починаючи з 01.01.2017 р. сплачувати кожного місяця ЄСВ не менше мінімального розміру незалежно від отриманого розміру отриманого доходу від господарської діяльності.

В свою чергу фізична особа відповідно до ст. 50 ЦК України здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року фізична особа набуває статусу фізичної особи - підприємця з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису про державну реєстрацію.

Як встановлено судом, починаючи з 1998 року по 2003 рік позивач дійсно була зареєстрована як фізична особа - підприємець, та перебувала на обліку у податковій інспекції. У зазначений період часу позивачем складалась та подавалась відповідна податкова звітність до контролюючих органів.

У 2003 році позивач припинила діяльність як фізична-особа підприємець, про що письмово повідомила органи ДФС. З того часу позивач ніде не працювала, доходи не отримувала та не здійснювала підприємницьку діяльність

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація стосовно фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 відсутня.

Таким чином, оскільки позивач не зареєстрована у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець, то відповідно не повинна сплачувати ЄСВ в порядку, визначеному Законом №2464, оскільки обов`язок сплати ЄСВ вказаним законом встановлено для фізичних осіб-підприємців.

Щодо доводів позивача про інші підстави, що свідчать про протиправність оскаржуваної вимоги, зокрема не проведення відповідачем перевірки, направлення вимоги за іншою адресою, суд має зазначити наступне.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41) серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія А. 303-А; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищезазначеного, суд не надає оцінку та не аналізує інші аргументи позивача щодо підстав скасування оскаржуваної вимоги.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.11.2019 року № Ф-278350-55/У.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник