Рішення № 91776516, 24.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/10120/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – Луцький прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби – невиплати на день виключення зі списків особового складу військової частини (18 травня 2018 року) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової календарної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18 травня 2018 року по 17 червня 2020 року (день фактичного розрахунку) в сумі 318836,04 грн (із застосуванням показника 418,02 грн за кожен день затримки).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що проходив військову службу за контрактом на різних посадах в підрозділах Державної прикордонної служби України та відповідно до наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального Управління Державної прикордонної служби України від 17 травня 2018 року №198-ос його звільнено з військової служби за пунктом “е” частини шостої статті 26 із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Із списків особового складу він виключений на підставі наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального Управління Державної прикордонної служби України від 18 травня 2018 року №201-ос з 18 травня 2018 року.

Як зазначив позивач, на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повний розрахунок та такий розрахунок проводився частинами лише після звільнення: у вересні та грудні 2018 року Луцьким прикордонним загоном були перераховані кошти – компенсація за неотримане речове майно, а 17 червня 2020 року – грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

ОСОБА_1 вважає, що у даному випадку з боку відповідача має місце затримка розрахунку при звільненні з військової служби, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) є підставою для виплати йому середнього заробітку з моменту звільнення по день остаточного розрахунку – 17 червня 2020 року.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив та вважає їх безпідставними (а.с.46-57). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2014 року по 18 травня 2018 року дійсно проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні; під час проходження військової служби позивачу виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах, виділених Луцькому прикордонному загону коштів. Зауважив, що позивач не вказав, в чому саме полягає затримка розрахунку з боку відповідача. Так виплата грошової компенсації за неотримане речове майно відбувалася за рапортом (зверненням) позивача та після виділення асигнувань Адміністрацією Державної прикордонної служби України. Підставою для отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є факт звернення військовослужбовця з намірами отримати таку компенсацію. Однак під час проходження військової служби ОСОБА_1 не звертався щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій або заміни її грошовою компенсацією, а з відповідною вимогою звернувся лише у червні 2020 року. 17 червня 2020 року позивачу було виплачено грошову компенсацію. На думку відповідача, відсутній факт протиправного несвоєчасного розрахунку із позивачем та позовні вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними.

Відповідач вважає, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства. Посилання позивача у позовній заяві на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, є помилковим, адже позивач проходив службу в Державній прикордонній службі України, яка не входить до структурних підрозділів Збройних Сил України.

Відповідач з посиланням на пункти 3, 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, заперечив і щодо правильності обрахунку середнього заробітку, проведеного позивачем. За змістом цих положень при обчисленні середнього заробітку враховуються складові, які мають постійний характер, якими не є одноразова грошова допомога на оздоровлення та одноразова матеріальна допомога на соціально-побутові умови, суми яких безпідставно врахував позивач. За розрахунком відповідача період до дня останньої виплати становить 761 календарний день (з наступного дня після звільнення позивача – з 19 травня 2018 року по 17 червня 2020 року). Однак, на думку відповідача, у даному випадку обрахунок середнього заробітку необхідно здійснювати з моменту звернення (досудового врегулювання спору) та до моменту надходження коштів позивачу, тобто з 03 червня 2020 року по 17 червня 2020 року, тому середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні становить 3738,98 грн (виходячи з середньоденного заробітку 267,07 грн). Водночас, відповідач наголосив, що при обчисленні середнього заробітку за невчасний розрахунок обов`язковою умовою є співрозмірність і пропорційність виплат.

З урахуванням наведеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні у період з 21 листопада 2014 року по 18 травня 2018 року. Відповідно до витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18 травня 2018 №201-ос “По особовому складу” прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії – кулеметника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “Грабове” III категорії (тип В), звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 17 травня 2018 року №198-ос за пунктом “є” (через службову невідповідність) частини шостої статті 26 із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення (а.с.37).

З особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2018 року по грудень 2018 року (а.с.38) слідує, що Луцьким прикордонним загоном позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у вересні 2018 року в сумі 5502,43 грн, у грудні 2018 року – 5757,00 грн.

03 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із вимогою нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18 травня 2018 року по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (а.с.40).

Сторонами не заперечується та обставина, що 17 червня 2020 року Луцьким прикордонним загоном на картковий рахунок позивача перераховані кошти у сумі 15458,04 грн – грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до його звернення від 03 червня 2020 року.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби – невиплати на день виключення зі списків особового складу військової частини грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової календарної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, звернувся з даним позовом до суду про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18 травня 2018 року по 17 червня 2020 року в сумі 318836,04 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі також – Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.

Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, визначальними при розгляді справи щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідач не спростував доводів позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби не виплатив йому грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Як уже зазначав суд, позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18 травня 2018 року №201-ос “По особовому складу” з 18 травня 2018 року, а грошова компенсація за недоотримане речове майно в сумі 11259,43 грн була виплачена позивачу у вересні (5502,43 грн) та грудні 2018 року (5757,00 грн), грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки (56 днів) в сумі 15458,04 грн – 17 червня 2020 року.

Тобто, зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі, в тому числі і грошову компенсацію за недоотримане речове майно та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у день виключення зі списків – 18 травня 2018 року, проте виконав свій обов`язок у повному обсязі лише 17 червня 2020 року.

Непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльності відповідача, та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 19 травня 2018 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку – 17 червня 2020 року. Отже, фактично затримка у розрахунку становить 761 день. При цьому з наведених вище підстав доводи відповідача щодо необхідності здійснювати обрахунок середнього заробітку за період з 03 червня 2020 року по 17 червня 2020 року є помилковими та необґрунтованими.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (надалі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом “б” пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2018 року по грудень 2018 року, за два останні повні місяці перед звільненням (березень-квітень 2018 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 8113,90 грн за березень 2018 року (посадовий оклад – 3170,00 грн, військове звання – 950,00 грн, надбавка за вислугу років – 1236,00 грн, премія – 2757,90 грн) та 8177,30 грн (посадовий оклад – 3170,00 грн, військове звання – 950,00 грн, надбавка за вислугу років – 1236,00 грн, премія – 2821,30 грн) за квітень 2018 року, що за два місяці становить 16291,20 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 267,07 грн (16291,20 грн/61, де 61 – кількість календарних днів у березні-квітні 2018 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 203240,27 грн (267,07 грн х 761 = 203240,27).

Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою грошової компенсації за недоотримане речове майно (11259,43 грн), грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки (15458,04 грн), суму 203240,27 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно (11259,43 грн) та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки (15458,04 грн) середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 203240,27 грн, що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 11259,43 грн (частка несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно) + 15458,04 грн (частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) = 26717,47 грн/ 203240,27 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 14%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 14%, становить: 267,07 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 14% = 37,39 грн; 37,39 грн х 761 (дні затримки розрахунку) = 28453,79 грн.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 28453,79 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 травня 2018 року по 17 червня 2020 року у сумі 28453,79 грн (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби – у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 травня 2018 року по 17 червня 2020 року у сумі 28453,79 грн (двадцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят три грн 79 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк