Ухвала суду № 91748272, 24.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

24 вересня 2020 р.Справа №160/11503/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця Клименка Романа Васильовича, третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС", в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 62984434 від 09.09.2020 р.;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про стягнення з боржника основної винагороди № 62984434 від 09.09.2020 р.;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 62984434 від 09.09.2020 р.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/11503/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 р. по справі №160/11503/20 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

23 вересня 2020 р. до суду надійшло від представника ОСОБА_1 (адвокат Карнаушенко Алан Анатолійович) клопотання про забезпечення позову, в якому заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 62984434 від 09.09.2020 р., про стягнення з боржника основної винагороди № 62984434від 09.09.2020 р., про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 62984434 від 09.09.2020 р. до винесення судом рішення у справі 160/11503/20.

В обґрунтування клопотання про забезпечення позову представник ОСОБА_1 наводить доводи, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. При цьому, заявник стверджує, що при відкритті виконавчого провадження приватним виконавцем було порушено вимоги Закону України “Про виконавче провадження”, та всупереч законодавства не взято до уваги, що боржник зареєстрований та мешкає у Дніпропетровській області, майна не території міста Києва не має, а, отже, виконавче провадження відкрито незаконно, та, як наслідок, прийнята у ньому постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, є протиправною. Наведене, на думку заявника свідчить про очевидність ознак протиправності оскаржуваних постанов приватного виконавця, які порушують права, свободи, інтереси позивача. Також, представник позивача вважає, що наведене дає підстави суду вважати, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану заяву без повідомлення учасників справи та вирішуючи клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову по суті, суд виходить з наступного.

Підстави забезпечення позову визначені статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Ці підстави є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному конкретному випадку, виходячи з наданих доказів, встановити, чи є хоча б одна з обставин для вжиття заходів забезпечення позову, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено види забезпечення позову.

Так, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Отже заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для такого забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі №826/8556/17, від 03 жовтня 2018 р. у справі №826/5233/18.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень слідує, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

Як зазначалось вище, одним із доводів заявника щодо необхідності забезпечення позову є те, що оскаржувані постанови приватного виконавця є очевидно протиправними.

Отже, вказаний довід позивача зводиться до невідповідності оскаржуваних постанов приватного виконавця вимогам чинного законодавства, що становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.

Слід зазначити, що забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії спірних постанов приватного виконавця до вирішення справи по суті, в той час як таким рішенням та діям відповідача ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласності і відкритості, змагальності тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Щодо доводу представника позивача про те, що невжиття заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача суд зауважує, що у клопотанні про забезпечення позову не наведено наявності жодної з підстав, зазначених у Кодексі адміністративного судочинства України, а саме: у чому полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд на момент розгляду даного клопотання не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову з підстав, які наведені заявником, а тому вимога про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №160/11503/20 - відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко