Вирок № 91740618, 04.09.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________

Справа № 490/9438/13-к

Провадження № 1-кп/490/193/2018

У Х В А Л А

25 серпня 2020 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого - судді ОСОБА_17

при секретарі Сасік Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1

у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 6 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

1. В порядку частини 3 статті 331 Кримінального Процесуального Кодексу України судом було поставлене питання щодо доцільності подальшого перебування обвинуваченого під вартою.

2. Під час розгляду цього питання судом прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на 60 діб.

В обґрунтування клопотання послалась про те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких злочинів, що, на думку прокурора, становить суспільний інтерес, який в цьому випадку превалює над принципом поваги до свободи особи.

До того ж, прокурор посилалась про те, що з огляду на особисті обставини ОСОБА_1 забезпечити його належну процесуальну поведінку інакше, ніж шляхом його тримання під вартою, не видається за можливе.

Спираючись про таке, прокурор наполягала на задоволенні клопотання.

3. Захисник під час судового розгляду проти задоволення клопотання прокурора заперечував та в свою чергу заявив клопотання, у якому просив змінити обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід на будь-який інший, не пов`язаний з позбавленням волі.

Захисник також підкреслив, що розмір застави, що був раніше визначений судом, не є домірним його матеріальному становищу; за своїм матеріальним становищем він не може спромогтись сплатити навіть мінімальну передбачену законом суму застави.

Обвинувачений ОСОБА_1 під час судового розгляду кримінального провадження позицію його захисника підтримав.

Встановлені судом обставин із посиланням на докази

4. В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 6 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187 Кримінального Кодексу України.

В межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин

в період часу з 23.25 24 березня 2013 року до 02.30 25 березня 2013 року він, реалізуючи злочинний намір, направлений на скоєння розбійного нападу та протиправне заподіяння смерті працівникам нелегального залу ігрових автоматів, розташованого у будинку АДРЕСА_1 в зв`язку із програшем у цьому закладі значної суми коштів з метою заволодіння грошовими коштами, що знаходились в приміщенні залу, проник до цього приміщення.

Там він, діючи несподівано для охоронця ОСОБА_2. який відкрив йому двері, напав на нього, та між ними в коридорі закладу гральних автоматів почалась бійка. В ході бійки ОСОБА_1 ножем. який був при ньому, завдав 9 колото-різаних поранень передньої та задньої поверхонь грудної клітини та лівого плеча ОСОБА_2 , від яких останній впав на підлогу в коридорі закладу та перестав подавати ознаки життя.

Реалізуючи далі свій злочинний умисел, він проник безпосередньо до зали ігрових автоматів, де побачив адміністратора - ОСОБА_3 , та, діючи умисно, завдав їй 6 колото-різаних поранень передньої та задньої поверхонь грудної клітини, задньої-бокової поверхні грудної клітини, задньої-бокової поверхні грудної клітини зліва, від яких ОСОБА_3 впала на підлогу в кімнаті залу гральних автоматів та перестала подавати ознаки життя.

Після цього він заволодів грошовими коштами, що знаходились у вказаному залі.

5. 25 березня 2013 року в межах цього кримінального провадження органами досудового розслідування ОСОБА_1 був затриманий.

6. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва Чернієнка С.А. від 27 березня 2013 року відносно ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 травня 2013 року.

В подальшому цей строк продовжувався слідчими суддями неодноразово.

7. 03 вересня 2013 року вказане кримінальне провадження прокуратурою Миколаївської області було скероване до суду з обвинувальним актом для розгляду висунутого ОСОБА_1 обвинувачення.

7.1. 03 вересня 2013 року це кримінальне провадження вперше надійшло на розгляд до Центрального районного суду міста Миколаєва.

22 червня 2014 року воно було розглянуте судом та був ухвалений вирок, яким ОСОБА_1 був визнаний винуватим за пред`явленим йому обвинуваченням та йому було призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2014 року апеляційна скарга засудженого на вказаний вирок була залишена без задоволення, а вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 червня 2014 року - без змін.

7.2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказані вирок Центрального районного суду міста Миколаєва та ухвала апеляційного суду Миколаївської області були скасовані з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

7.3. 02 серпня 2017 року справа про обвинувачення ОСОБА_1 повторно надійшла у провадження Центрального районного суду міста Миколаєва.

7.4. Відповідно до клопотання обвинуваченого для повторного розгляду кримінального провадження 02 листопада 2017 року був сформований суд присяжних, який був повноважний до 29 вересня 2018 року.

Під час судового розгляду у цьому складі судом були допитані потерпілий ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та поняті, досліджені письмові матеріали кримінального провадження та призначені додаткові судово-медичні експертизи, результати яких були отримані судом у лютому 2019 року.

7.5. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 вересня 2019 року раніше обрані для розгляду цього кримінального провадження присяжні були усунуті в зв`язку із закінченням строку їх повноважень.

7.6. 24 жовтня 2019 року для розгляду цього кримінального провадження був сформований новий склад суду присяжних, після чого розгляд справи був розпочатий з початку.

7.7. За період з 24 жовтня 2019 року по 21 травня 2020 року по справі планувалось провести 27 судових засідань.

З призначених засідань протягом 4 - досліджувались докази у справі; в інших 3 судових засіданнях була оголошена перерва в зв`язку з неявкою учасників судового розгляду, у решті випадків справа була знятою з розгляду.

За цей час у справі були досліджені надані суду документи, допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та спеціаліст ОСОБА_11 .

7.8. Протягом періоду з 21 травня 2020 року до теперішнього часу було проведено 6 судових засідань, протягом яких судом досліджувались докази у справі.

8. Найбільш суттєві результати судового розгляду кримінального провадження наразі зводяться до такого.

8.1. В межах досудового розслідування цього кримінального провадження 27 березня 2013 року був проведений слідчий експеримент за участі обвинуваченого ОСОБА_1 /том 3, а.с. 132 - 161/.

Під час судового розгляду кримінального провадження з метою, зокрема, перевірки достовірності відомостей, отриманих внаслідок проведення цього слідчого експерименту, були отримані:

-висновок експерта № 258 від 26 грудня 2018 року /том 7, а.с. 2 - 126/;

-висновок експерта № 259 від 31 січня 2019 року /том 7, а.с. 128 - 234/,

відповідно до яких більшість відомостей, отриманих під час проведення слідчого експерименту, не відповідають судово-медичним даним.

В той же час, будучи допитаним у суді, як свідок, ОСОБА_18 , який брав участь у тому ж слідчому експерименті, як захисник ОСОБА_1 , будучи звільненим від обов`язку зберігати адвокатську таємницю, засвідчив, що під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_1 було боляче, він тримався за ребро, через що не міг належним чином показувати перебіг подій.

В той же час, з висновків експертів № 258 від 26 грудня 2018 року вбачається, що безпосередньо перед смертю потерпілий ОСОБА_2 брав участь у бійці, під час якої потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження.

За такого у разі наявності тілесних ушкоджень в ОСОБА_1 , отриманих протягом періоду з 24 по 27 березня 2013 року такі тілесні ушкодження спроможні впливати не тільки на обставини надання ним певних відомостей, але й - на зміст цих відомостей, до того ж - самі по собі здатні бути відомостями, що мають значення для вирішення питання про причетність/непричетність ОСОБА_1 до подій, що підлягають дослідженню в межах цього кримінального провадження.

8.2. В межах досудового розслідування цього кримінального провадження 25 березня 2013 року був проведений огляд місця події /том 3, а.с. 233 - 263/.

Під час судового розгляду кримінального провадження були отримані:

-висновок експерта № 258 від 26 грудня 2018 року /том 7, а.с. 2 - 126/;

-висновок експерта № 259 від 31 січня 2019 року /том 7, а.с. 128 - 234/,

які, сукупно з іншими обставинами кримінального провадження, вказують на те, що описані у згаданому протоколі трупні явища не могли утворитись на період огляду місця події, що зазначений у тексті протоколу.

Будучи допитаною під час судового розгляду кримінального провадження, як свідок, ОСОБА_11. у суді зазначила, що будучи судово-медичним експертом, брала участь в огляді місця події, за наслідками якого був складений згаданий протокол. При цьому вона безпосередньо оглядала трупи та диктувала отримані нею відомості "дівчинці"; під час опису трупів у протоколі вжиті "її слова"; як вона підписувала протокол, вона не пам`ятає, на теперішній час наявний під протоколом підпис, виконаний від її імені, видається їй не схожим на її.

Будучи допитаним в суді, як свідок, ОСОБА_12 , від імені якого складений згаданий протокол, зазначив, що в дійсності протокол ним не складався а огляд місця події - не проводився.

Будучи допитаними під час судового розгляду кримінального провадження, як свідки, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 засвідчили, що, будучи працівниками СУ УМВС України в Миколаївській області, приймали безпосередню участь в огляді місця події, за наслідками проведення якого був складений протокол. При цьому ОСОБА_14 безпосередньо оглядав місце події та диктував отримані ним відомості "дівчинці".

Ці свідки також зазначали, що протокол був складений від імені ОСОБА_12 , оскільки таке відповідало посадовим обов`язкам ОСОБА_12 та нормативним документам МВС, що на той час регулювали порядок організації огляду місця події у випадку вчинення резонансного жорстокого злочину.

Наведене у сукупності об`єктивно спонукає неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати дійсні обставини проведення відповідного огляду та, на їх підставі, дійсний зміст отриманих внаслідок проведеного огляду відомостей.

9. У цей же період судом на розсуд сторін було поставлене питання про можливість оголосити під час судового розгляду показів свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були допитані під час попередніх судових засідань компетентним судом, та забезпечити явку яких у судове засідання не видалось за можливе, але захист від можливості такого категорично відмовився.

10. Наразі для розгляду кримінального провадження судом необхідно:

-з`ясувати обставини, за яких на тілі ОСОБА_1 виникли тілесні ушкодження, що були наявні в нього, зокрема, станом на 27 березня 2013 року;

-вчинити додаткові дії для з`ясування обставини проведення огляду місця події;

-допитати свідків, на допиті яких безпосередньо у суді наполягає захист / ОСОБА_4 , ОСОБА_5 /, а також - свідка ОСОБА_8 /явку якого забезпечити не видалось за можливе через стан його здоров`я/;

-допитати потерпілих;

-допитати обвинуваченого.

11. Наразі судові засідання у справі призначаються з перервами, які є об`єктивно необхідними для витребування доказів у справі.

12. Протягом періоду з 25 березня 2013 року до теперішнього часу ОСОБА_1 безперервно перебуває під вартою.

Підставами для такого були:

-протягом періоду з 25 березня 2013 року до 23 листопада 2014 року - ухвали слідчих суддів та суду;

-протягом періоду з 24 листопада 2014 року до 18 липня 2017 року - обвинувальний вирок суду, який був ухвалений в межах цього кримінального провадження;

-протягом періоду з 19 липня 2017 року до теперішнього часу - ухвали суду про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 липня 2019 року судом, як альтернатива триманню під вартою, визначена застава, розмір якої з того періоду й до теперішнього часу поступово зменшувався відповідно до клопотань захисту та на цей час є мінімальним та становить 168.160 грн.

До теперішнього часу визначена судом сума застави обвинуваченим не внесена.

13. Продовжуючи строк тримання ОСОБА_1 під вартою протягом періоду з 19 липня 2017 року до теперішнього часу, суд виходив з того, що той обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та існує ризик того, що він, перебуваючи на волі, зможе ухилятись від суду, чим перешкодити встановленню дійсних фактичних обставин справи.

14. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Вірменія.

У місті Миколаєві наразі мешкають його колишня дружина ОСОБА_15 та його неповнолітня донька ОСОБА_16 , які, як свідчить їх позиція у суді, підтримувати стосунки із ним не бажають, через що надати йому підтримку не здатні.

На території міста Миколаєва також мешкають родичі колишньої дружини обвинуваченого, які надавати йому підтримку не бажають.

В той же час, обвинувачений має родину у місті Єревані /Вірменія/, яка надає йому матеріальну та моральну підтримку.

15. Наявні в ОСОБА_1 соціальні зв`язки дозволяють йому, у разі його звільнення, працевлаштуватись та отримати місце проживання на території міста Херсона, а також - отримати підтримку, зокрема, від парафіян Вірменської Апостольської Православної Церкви та офіційних представників Республіки Вірменія в Україні.

16. Наразі Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19", Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та розпорядженням Миколаївського міського голови № 65р від 16 березня 2020 року та території України, зокрема - на території міста Миколаєва - запроваджені карантинні заходи, спрямовані на запобігання та зупинення спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; застосовані заходи передбачають певні обмеження, які у сукупності суттєво ускладнюють як можливість оперативної організації та проведення судових засідань, так й можливості виконання особами, які беруть участь у судовому розгляді, їх процесуальних обов`язків та реалізацію ними їх процесуальних прав.

Положення закону, якими керувався суд при постановленні ухвали.

17. Відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права

Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов`язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов`язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов`язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.

Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб

Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.

/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах

«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/

Таке узгоджується з нормами статті 3 Конституції України саме життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, а згідно до статті 27 Основного Закону кожна людина має невід`ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити життя людину.

18. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно ж до частини 2 цієї статті підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

19. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:

1)особисте зобов`язання;

2)особиста порука;

3)застава;

4)домашній арешт;

5)тримання під вартою.

Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

20. Відповідно до частини 1 статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Зі змісту статті 7 Закону України "Про попереднє ув`язнення" сутність цього запобіжного заходу полягає у триманні осіб у встановлених для цього місцях, які забезпечують їх ізоляцію, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону.

21. Відповідно до частини 5 статті 194 Кримінального Процесуального Кодексу України обираючи запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, суд зобов`язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1)прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2)не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4)утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5)не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6)пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7)докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

9)носити електронний засіб контролю.

22. Відповідно до статті 331 Кримінального Процесуального Кодексу України

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців…

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу /частина 3/.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу /частина 2/.

23. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних підстав для застосування запобіжного заходу та додаткового доведення того, що завершити розгляд справи до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

24. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об`єктивних відомостях, які:

-можна перевірити у судовому розгляді;

-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.

25. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.

Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання".

/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).

26. Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини, особа в будь-якому випадку повинна демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватись від використання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

27. Повертаючись до обставин розгляду цієї справи, суд відзначає, що наразі розгляд цього кримінального провадження судом є єдиним способом проведення розслідування смерті двох осіб, який здатен призвести принаймні до встановлення причин та обставин такої смерті.

При цьому суд нагадує, що організація та здійснення такого розслідування призводить до захисту права на життя, яке, як зазначалось вище, є фундаментальним у суспільстві.

28. До того ж, припущення органів досудового розслідування про те, що в цьому випадку злочин відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був вчинений (у той чи інший спосіб) саме ОСОБА_1 наразі відкинути неможливо; його можна перевірити під час судового розгляду та у справах наявні відомості, які об`єктивно спонукають неупереджену та розумну людину вдатись до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Такими відомостями є, зокрема, відомості про те, що ОСОБА_1 був серед осіб, яки спілкувалась з ОСОБА_3 , або ж - намагалась поспілкуватись із нею безпосередньо перед її смертю.

Та перевірка такого припущення й є предметом розгляду суду.

З огляду на це слід прийти до висновку про те, що наразі висунута ОСОБА_1 підозра у вчиненні злочину для вирішення питання про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою є "обґрунтованою".

29. Стосовно передбачених законом ризиків суд відзначає, що, як встановлено попередніми ухвалами суду, в цьому випадку наявним є єдиний ризик - можливість для обвинуваченого переховуватись від суду.

Суттєвість цього ризику полягає ні в чому іншому, як у тому, що наслідком можливої спроби обвинуваченого ухилитись від суду стане унеможливлення встановлення дійсних обставин смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом суттєвого проміжку часу.

Наразі ж суттєвість наслідків такого ризику є збільшеною, адже внаслідок карантинних заходів як виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, так й контроль за виконанням ним таких обов`язків є вкрай ускладненими.

Таке призводе суд до висновку про те, що наразі існує ризику того, що обвинувачений може вдатись до дій щодо переховування від розслідування, а за такого - від суду.

30. Вирішуючи питання про актуальність цього ризику на теперішній час, суд виходе з обставин перебігу процесу по цій справі, актуальності такої спроби та її здатності завадити судовому розгляду.

30.1. Стосовно обставин перебігу процесу по цій справі на теперішній час суд відзначає таке.

(а) Ефективність процесуальних дій, вчинених судом у період з 02 листопада 2017 року до лютого 2019 року стосовно мети судового розгляду та, зрештою, встановлення обставин смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сторонами кримінального провадження, зокрема - захистом - не заперечувалась під час вчинення відповідних дій та до теперішнього часу сумніву сторонами не піддається.

(б) Стосовно ж періоду з лютого 2019 року до теперішнього часу слід відзначити, що хоча протягом цього періоду суд змушений був повторно досліджувати низку доказів, тим не менш судом були отримані й нові докази, які раніше не досліджувались судом та навіть - під час досудового розслідування, але є суттєвими, адже дозволяють встановити як дійсні обставини досудового розслідування цього кримінального провадження, так й - обставини, що можуть свідчити про дійсні мотиви вбивства ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Суд також відзначає, що частина з отриманих доказів не могли бути судом дослідженими раніше, адже їх дослідження зумовлене обставинами, які стали відомі за наслідками судового розгляду у період до лютого 2019 року.

Отже, вчинювані судом у цей період процесуальні дії стосовно загального завдання щодо проведення розслідування смерті двох осіб не можна вважати ані - неефективними, ані - зайвими.

Отже, дії суду в межах цього кримінального провадження відповідають не тільки інтересам правосуддя, але й запроваджують ефективне розслідування обставин смерті двох осіб.

(в) Стосовно ж строків вчинення процесуальних дій у період з лютого 2019 року до теперішнього часу суд відзначає таке.

Протягом періоду з лютого 2019 року до 24 жовтня 2019 року суд був позбавлений можливості ефективно здійснювати судочинство з причин, які від суду не залежали, а саме - в зв`язку з діяльністю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо формування суду присяжних.

Внаслідок вжитих у травні 2020 року додаткових організаційних заходів щодо прискорення розгляду цієї справи обсяг вчинених судом процесуальних дій /з урахуванням необхідності вжиття заходів щодо організації таких дій та перешкод, що виникають в зв`язку з карантинними заходами, спрямованими на запобігання та зупинення спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2/, є домірним часу вчинення цих дій.

До того ж, суд відзначає, що обсяг досліджених судом доказів міг би бути більшим у разі, якщо б захист не відмовлявся від використання засобів для пришвидшення процедури слухання

(г) Наразі судом необхідно зібрати низку документів та допитати трьох свідків.

30.2. Стосовно актуальності спроби ухилитись від розгляду справи суд відзначає таке.

В цьому випадку судом вживаються дії, які здатні призвести до отримання нових відомостей щодо причетності/непричетності ОСОБА_1 до подій, що підлягають дослідженню в межах цього кримінального провадження.

При цьому характер таких відомостей є таким, що вони є достеменно відомі обвинуваченому, але наразі ані - під час досудового розслідування, ані - під час судового розгляду кримінального провадження не досліджувались.

Та вагомість цих відомостей для результатів судового розгляду важко переоцінити.

За такого саме у цей період у разі підтвердження версії органів досудового розслідування про причетність ОСОБА_1 до вбивства актуальність ризику того, що він може вдатись до дій щодо переховування від суду є підвищеною.

Принагідно суд відзначає й те, що в межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 вже призначалось покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в зв`язку із чим саме зараз в нього можуть виникнути спонуки для зникнення з метою уникнення довічного тримання в місцях позбавлення волі.

30.3. Вирішуючи питання про здатність дій щодо ухилення від суду завадити судовому розгляду суд відзначає, що:

-у разі вжиття заходів щодо ухилення від суду таке не є спроможним завадити суду отримати додаткові документи у справі;

-в той же час, вжиття таких заходів унеможливить дослідження отриманих доказів у визначені судом строки, отже - суттєво знизить ефективність судового розгляду.

Наведене у сукупності призводе суд до висновку про те, що наразі ризик того, що обвинувачений може вдатись до дій щодо переховування від розслідування, а за такого - від суду, є надзвичайно актуальним адже на цій стадії процесу такі дії можуть бути ефективними як з точки зору ускладнення судового розгляду, так й - з точки зору уникнення покарання.

31. Вирішуючи питання про запобіжник цьому ризику, суд враховує таке.

31.1. Інакшого способу для запобігання цьому ризику, ніж шляхом застосування відповідного запобіжного заходу, законом не передбачено.

31.2. Такий запобіжний захід, як особиста порука, в цьому випадку не може бути застосованим через відсутність в обвинуваченого поручителів.

31.3. Такий запобіжний захід, як домашній арешт, наразі не може бути застосованим через відсутність в обвинуваченого постійного місця проживання на території України;

Більше того, як зазначалось попередніми ухвалами, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, як такий, що не передбачає засобів утримання обвинуваченого, не призведе до досягнення мети його застосування. До того ж, через характер зв`язку із запропонованим житлом в цьому випадку застосування домашнього арешту не надає достатніх "гарантій з`явитись у судове засідання".

31.4. Такий запобіжний захід, як особисте зобов`язання, не може бути застосованим до обвинуваченого з огляду на те, що він за своєю природою не передбачає ані - будь-яких заходів утримання особи, ані - будь-яких заходів контролю за її поведінкою.

За такого цей запобіжний захід не є здатним досягнути мети застосування запобіжного заходу у цьому випадку.

Більше того, такий запобіжний захід вочевидь не є домірним сутності обвинувачення, яке було висунуте ОСОБА_1 .

До того ж, такий запобіжний захід на теперішній час не може бути застосованим, адже через застосовані на території України карантинні обмеження (строком до 31 жовтня 2020 року) обвинувачений не є здатним належним чином виконувати умови такого запобіжного заходу.

Наведене у сукупності доводить, що в цьому випадку відносно обвинуваченого можуть бути застосовані лише такі запобіжні заходи, як тримання під вартою та застава.

32. З огляду на наведене суд відзначає, що наразі до обвинуваченого застосовується саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави.

Отже, як юридичні, так й - фактичні підстави для зміни такого запобіжного заходу наразі є відсутніми.

33. Обвинувачений по суті посилається про те, що наразі його перебування під вартою є нічим іншим, як формою очікування, при цьому - спливу обставин, які не мають відношення до кримінального провадження, зокрема - лікування учасників судового провадження, їх перебування у відпустках, зайнятістю на роботі, зокрема - іншими справами - тощо.

Але ці посилання обвинуваченого не є такими, що відповідають дійсним фактичним обставинам кримінального провадження, адже, як доведено вище /пункт 29 цієї ухвали/, тривалість його перебування під вартою узгоджується з необхідністю захисту права на життя.

34. Обвинувачений по суті посилається й про те, що він ані - до вбивства ОСОБА_3 , ані - до вбивства ОСОБА_2 - не є причетним; не має обов`язку брати участь у захисті їх права на життя, в зв`язку із чим наразі утримується під вартою несправедливо та безпідставно.

Але з цими посиланнями обвинуваченого повною мірою погодитись неможливо, адже наразі підозра у його причетності до позбавлення їх життя є обґрунтованою, що зумовлює необхідність його участі у відповідному розслідуванні.

Така необхідність же, з урахуванням фундаментальності права на життя, певною мірою накладає на обвинуваченого обов`язок брати участь у відповідних процедурах відповідно до його статусу.

35. Обвинувачений та захисник посилаються й про те, що обвинувачений може брати участь у відповідному розслідуванні, не перебуваючи під вартою.

З огляду на таке суд зауважує, що наразі обвинувачений має можливість бути звільненим з-під варти у разі внесення відповідної суми застави.

При цьому суд зауважує й про те, що внесення відповідної суми застави, не залежно від остаточного рішення суду, не матиме наслідком порушення прав обвинуваченого, адже у разі сумлінного виконання ним своїх процесуальних обов`язків внесена ним (або - за нього) сума буде повернута йому (або іншій особі, яка внесе відповідну суму) у повному обсязі.

36. Обвинувачений та захист посилаються й про те, що визначена судом сума застави є надмірною для ОСОБА_1 .

Проте, наразі судом визначена мінімальна з передбачених законом сума, зменшити її розмір суд не вправі.

При цьому суд вважає за необхідне додатково роз`яснити, що в цьому випадку мова йде не про суму, яку обвинувачений має - за його виразом - "сплатити за його звільнення" та віддати безповоротно, але - про суму, яку обвинувачений має тимчасово передати на збереження державі в якості гарантії його явки у судові засідання.

37. Посилання захисту про те, що державна Україна протягом тривалого часу не спромоглась довести винуватість обвинуваченого, вже є врахованими судом під час вирішення питання про запобіжний захід.

Зокрема, суд, приймаючи процесуальні рішення у справі, виходив з того, що обвинувачений має право на звільнення з-під варти під "достатні гарантії" його явки до суду, та чітко визначився про характер гарантій такої явки, які має надати захист.

38. Посилання захисту про стан доказів у справі наразі є передчасними.

36. Посилання захисту про тривалість перебування обвинуваченого під вартою та підстави такого є врахованими судом, внаслідок чого відносно обвинуваченого передбачений альтернативний запобіжний захід.

Наведене у сукупності призводить суд до висновку про необхідність продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою, зменшивши при цьому розмір застави, за умови внесення якої обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.

Отже, клопотання обвинувачення та захисту підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора та захисту - задовольнити.

Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою - до 14 жовтня 2020 року включно.

Визначити розмір застави у сумі 168.160 /сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят / грн., за умови внесення якої ОСОБА_1 підлягає звільненню з-під варти.

У разі звільнення ОСОБА_1 з-під варти покласти на нього, окрім загального обов`язку з`являтись у судові засідання, також такі обов`язки:

-одразу після звільнення повідомити суд про місце свого перебування та номер засобів зв`язку;

-повідомляти суд про місце свого проживання, його зміну, номери засобів зв`язку та їх зміну;

-не відлучатися з міста Миколаєва без дозволу суду;

-утримуватися від спілкування у будь-який спосіб особисто або через третіх осіб із потерпілими у справі та особами, що зазначені у реєстрі досудового розслідування, як свідки;

-не відвідувати розважальні заклади, зокрема - місця проведення лотерей, тоталізаторів, інші заклади, у яких здійснюються азартні ігри;

-з`являтись до Центрального районного суду міста Миколаєва до помічника судді ОСОБА_17 кожного вівторка та четверга у період часу з 13-00 години до 14-00 години для реєстрації.

-носити електронний засіб контролю.

Ухвала може бути оскарженою до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 7 днів.

Головуючий суддя