Рішення № 91715028, 10.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2020 р. Справа№200/3616/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., при секретарі судового засідання Гуменній В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення від 04.03.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення від 04.03.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він знаходиться на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З 26.02.2020 року позивача переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте 04.03.2020 року відповідачем було прийняте рішення про відмову у зарахуванні стажу та заробітку при обчисленні розміру пенсії за віком. Позивач зазначає, що до його страхового стажу при обчисленні пенсії за віком не зараховано періоди роботи з 17.09.1994 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс», а також не врахована заробітна плата згідно довідок №№ 67, 68 від 24.08.2017 року. У рішенні відповідач вказав на те, що Угодою про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не передбачено зарахування стажу та заробітку при перерахунку пенсії. Вважаючи рішення відповідача, яким останній відмовив позивачеві у врахуванні при обчисленні пенсії за віком наданих ним довідок, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 04.03.2020 року про відмову у зарахуванні стажу та заробітної плати при обчисленні пенсії за віком та зобов`язати відповідача врахувати при призначенні пенсії за віком з 26.02.2020 року періоди роботи з 17.09.1994 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс», а також заробітну плату згідно довідок №№ 67, 68 від 24.08.2017 року.

Відповідач у своєму відзиві на позов ОСОБА_1 заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Позивач звернувся до управління із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 надав копію трудової книжки та довідки про заробітну плату за період роботи в ЗАТ «Корс» Російської Федерації. Відповідач зазначає, що період роботи громадян держав-учасниць Угоди, набутий, зокрема, на території Російської Федерації, зараховується до трудового стажу лише під час первинного призначення пенсії, здійснення перерахунків пенсій з урахуванням стажу, набутого на території Російської Федерації, вже після призначення пенсії Угодою не передбачено. Крім того відповідач зазначає, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. У зв`язку із чим ОСОБА_1 було відмовлено в зарахуванні до стажу періодів його роботи з 17.09.1994 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс» Російської Федерації, та заробітної плати по довідкам № 67, 68 від 24.08.2017 року при перерахунку пенсії за віком.

Ухвалою від 07.04.2020 року Донецький окружний адміністративний суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення від 04.03.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії. Позивачеві надано десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду двох примірників уточненої позовної заяви із зазначенням власної адреси електронної пошти (або інформації про причини неповідомлення таких відомостей) та повідомлення суду інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових документів абро електронних доказів, копії яких додано до заяви .

Ухвалою від 21.04.2020 року суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення від 04.03.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/3616/20-а. Розгляд адміністративної справи № 200/3616/20-а суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.06.2020 року суд вирішив проводити подальший розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 09 год 30 хв 15.07.2020 року. Витребував у Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Суд виніс ухвалу від 15.07.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16 год 00 хв 03.08.2020 року.

Судове засідання було відкладено на 9 год 30 хв 10.09.2020 року.

Сторони на судове засідання не з`явились, про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).

Позивач є отримувачем пенсії по інвалідності, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.09.2011 року (а.с. 7).

Як вбачається із копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.02.1987 року, позивач, крім іншого, працював у періоди з 17.09.2004 року по 26.10.2009 року та 17.03.2012 року по 22.08.2017 року на різних посадах на ЗАТ «Корс» (а.с. 10-14).

У довідках № 67 та № 68, що видані Акціонерним товариством «Корс» у серпні 2017 року міститься інформація про заробіток позивача для обчислення пенсії (а.с. 16, 17).

Як встановлено судом на підставі матеріалів справи позивач 26.02.2020 року звернувся до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, в якій просив перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (а.с.18-19).

26.02.2020 року позивач також надав відповідачеві заяву, в якій просив розглянути його заяву про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на підставі довідок про його заробіток, які в свою чергу також були надані позивачем (а.с. 15).

04.03.2020 року відповідачем прийнято рішення про відмову в зарахуванні стажу та заробітної плати при обчисленні розміру пенсії за віком у зв`язку із відсутністю підстав для врахування до страхового стажу періодів роботи в Російській Федерації під час переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з посиланням на приписи Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та приписи Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.8-9).

Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо не зарахування до його страхового стажу періодів роботи у Російській Федерації згідно з трудовою книжкою, порушенням його права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 3 вказаної статті Закону № 1058-IV визначено, що у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Згідно із статтею 34 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV).

Як було зазначено вище, позивач перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсії за віком з 26.02.2020 року. Водночас, з 14.09.2011 року позивач отримував пенсію по інвалідності.

Суд зауважує, що 04.03.2020 року відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено позивачу при переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком врахування стажу та заробітку з 17.09.1994 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс», так як Угодою про гарантії прав громадян - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 перехід з одного виду на інший вид пенсії з врахуванням стажу і заробітку, набутого після призначення пенсії, не передбачено.

За змістом статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року№ 1788-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1788-XII) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

13 березня 1992 року в місті Москві підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно із ст. 6 вказаної Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

У статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Листом Мінсоцполітики від 22.12.2018 року № 84/0/249-18 підтверджено, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року діє на даний час і поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

У контексті наведеного суд відмічає, що в лютому 2020 року позивач звернувся до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про переведення із одного виду пенсії на інший. При цьому заява про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року ОСОБА_1 подана вперше.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.

За наведених обставин, суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи після призначення пенсії за віком за межами України.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 вказаного Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно із положеннями п. 22 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення (до укладення відповідних двосторонніх угод).

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що єдиною підставою для визначення трудового стажу є трудова книжка, а у разі її відсутності або відповідних відомостей у ній уточнюючі довідки або рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Отож, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

У світлі наведених правових норм суд відмічає, що трудова книжка, оформлена на ім`я ОСОБА_1 , містить записи щодо роботи позивача у період з 17.09.2004 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс» (а.с.14).

Нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 роботодавцем за вказаний період підтверджено довідками № 67 та № 68 (а.с.16-17).

Суд звертає увагу сторін, що у спірному рішенні відповідач помилково зазначив період роботи позивача в ЗАТ «Корс» з 17.09.1994 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року, а позивач ці періоди вказав у своїх позовних вимогах, оскільки з трудової книжки позивача вбачається, що він працював в ЗАТ «Корс» саме з 17.09.2004 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року.

За наведених обставин, а також ураховуючи те, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, суд приходить до висновку, що наведеними відомостями в трудовій книжці підтверджується факт роботи позивача, який є достатньою підставою для підтвердження вказаного стажу та зарахування періоду роботи під час призначення пенсії за віком.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне, з метою відновлення порушених прав позивача, визнати протиправним і скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2020 року про відмову позивачу в зарахуванні стажу та заробітної плати при обчисленні розміру пенсії за віком та зобов`язати відповідача врахувати при призначенні пенсії за віком з 26.02.2020 року періоди його роботи з 17.09.2004 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс», а також заробітну плату згідно довідок №№ 67, 68 від 24.08.2017 року.

Водночас, суд вважає за необхідне роз`яснити, що позивач просить суд визнати рішення відповідача незаконним. Однак, відповідно до приписів ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України , суд має повноваження визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт. З огляду на наведене, суд змінив спосіб захисту порушеного права позивача з «визнання незаконним» на «визнання протиправним».

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн згідно з квитанцією від 31.03.2020 року (а.с.4).

Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 630, 60 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85133, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд. 25, код в ЄДРПОУ 42171400) про визнання незаконним та скасування рішення від 04.03.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні стажу та заробітної плати при обчисленні розміру пенсії за віком.

Зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області врахувати при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 26.02.2020 року періоди його роботи з 17.09.2004 року по 26.10.2009 року та з 17.03.2012 року по 22.08.2017 року в ЗАТ «Корс», а також заробітну плату згідно з довідками №№ 67, 68 від 24.08.2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 630, 60 грн (шістсот тридцять гривень шістдесят копійок).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.09.2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб