Рішення № 91714095, 15.09.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2020 р. Справа № 917/812/20

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БАКС", вул. Садовий бульвар, 10, м. Шостка, Шосткинський район, Сумська область, 41100

до відповідача Акціонерного товариства "Полтава-банк", вул. Пилипа Орлика, 40а, м. Полтава, Полтавська область, 36020

про визнання пункту договору недійсним

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Отюгова О.І.

Представники учасників справи:

від позивача : не з`явились;

від відповідача : Довбенко О.Ю., дов. від 15.01.2019 року.

Обставини справи: 20.05.2020 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БАКС" до відповідача Акціонерного товариства "Полтава-банк" про визнання пункту 6.1 кредитного договору № 4792 від 23.04.2019 року недійсним.

Ухвалою від 25.05.2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 23.06.2020 року на 10:00 год.

22.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позову заяву.

Судове засідання призначене на 23.06.2020 року не відбулось в зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці. Ухвалою суду від 21.07.2020 року судове засідання призначено на 04.08.2020 року на 11.00.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 04.08.2020 року продовжено строки підготовчого провадження та оголошено перерву у засіданні до 18.08.2020 року до 09.00 год.

18.08.2020 р. ухвалою Господарського суду Полтавської області було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судове засідання на 15.09.2020 року до 09.00 год.

В судовому засіданні 15.09.2020 року суд розпочав слухання справи по суті.

15.09.2020 р. позивач представництво у судове засідання не забезпечив. Останній був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчать матеріали справи. Крім того, дана ухвала була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

В судовому засіданні 15.09.2020 року представник відповідача озвучив заперечення проти позову.

15.09.2020 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

23.04.2019р. між ТОВ «БАКС» в особі директора Казьміна С.В. та AT «Полтава-банк» в особі керуючої відділення Сумського регіонального управління Росоловщук О.В. було укладено кредитний договір № 4792 (далі - Кредитний договір, а.с. 4-7).

У пункті 6.1 Кредитного договору сторони узгодили, що спори між сторонами цього Договору вирішуються у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з регламентом цього третейського суду, або за вибором Банку - в господарських судах, в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Вказаний пункт договору позивач вважає недійсним, за наступного обґрунтування:

По-перше, перша частина вказаного пункту містить умову у виді третейського застереження, а саме : домовленість сторін про розгляд спорів між ними у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз», яка викладена наступним чином : «Спори між сторонами цього Договору вирішуються у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з регламентом цього третейського суду».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди», «Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону».

Вимоги до третейської угоди встановлені ч. 1, 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»: «Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди».

За твердженням позивача, в порушення вищевказаної норми, третейська угода у виді третейського застереження у п. 6.1. Кредитного договору, не містить жодних відомостей щодо предмета спору.

Текст третейської угоди «спори між сторонами цього Договору» не містить умов про предмет спору (спорів), який передається сторонами на розгляд Третейського суду, зокрема не вказано, з яких саме правовідносин Сторін виникають спори, що передаються на розгляд третейському суду, не уточнено чи це спори, що виникають між Сторонами з цього Кредитного договору або ж з інших договорів, чи поширюється ця угода на будь-які спори між Сторонами, чи окремо визначені тощо.

В силу ч. 7 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», «у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною».

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.».

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.».

Отже, позивач стверджує, що у зв`язку із недодержанням вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода, викладена у виді третейського застереження в п. 6.1. Кредитного договору, про те, що «Спори між сторонами цього Договору вирішуються у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з регламентом цього третейського суду», на підставі ч. 7 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, має бути визнана недійсною.

По-друге, відповідно до абз. 5 ст. 2 Закону України «Про третейські суди», «третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом».

Проте, пункт 6.1 Кредитного договору містить наступну умову про підсудність спорів: «Спори між: сторонами цього Договору вирішуються у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з регламентом цього третейського суду; або за вибором Банку - в господарських судах, в порядку, визначеному чинним законодавством України».

Тобто, на думку позивача, друга частина даного пункту фактично нівелює попередньо визначену Сторонами договору домовленість щодо передачі спору на розгляду третейського суду, а саме надає одній Стороні, Банку, право не керуватись даною умовою, і звертатись до господарського суду в загальному порядку, установленому законом, замість обраного Сторонами третейського.

Виходячи із змісту визначення третейської угоди, вказаному в Законі, вона не може містити альтернативну умову про можливість передачі спору на розгляд третейського суду чи розгляду спору в загальному порядку за вибором однієї із сторін.

Третейська угода має містити однозначну домовленість сторін про передачу визначеного спору (спорів) на розгляд третейського суду.

Проте, умова, викладена в п. 6.1. Кредитного договору, не відповідає вимогам закону до третейської угоди, зокрема не є угодою сторін про передачу спору на розгляд третейського суду.

Окрім того, як стверджує позивач, відповідне формулювання третейської угоди, яке надає право одній стороні звернутись із позовом до другої сторони до господарських судів судової системи України, а іншу сторону позбавляє такого права, обмежує доступ Позивача до правосуддя, містить відмову Позивача від права на звернення до господарського суду, що суперечить ч. 1, 4 ст. 4 ГПК України, ст. 55 Конституції. Також, оскаржуваний пункт правочину суперечить акту цивільного законодавства, чим порушує ч. 1 ст. 203 ЦК України, що зумовлює його ї Недійсність (ч. 1 ст. 215 ЦК України) та порушує публічний порядок, як такий, що спрямований на порушення конституційних прав Позивача (ч. 1 ст. 228 ЦК України), а тому ця умова вважається нікчемною.

При цьому позивач наголошує, що оскаржуваний пункт договору порушує його права, оскільки ставить останнього в нерівне становище з іншою стороною, обмежує конституційні права позивача на звернення до суду. Разом з тим, умова договору про суд, що буде розглядати спори, має істотні наслідки для позивача, оскільки в залежності від виду суду різняться процедури розгляду справ, оскарження рішень, обсяг судових витрат тощо.

Вважаючи свої права порушеними 1позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Полтавської області.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав копію Кредитного договору № 4792 від 23.04.2019 р..

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Підпунктом 2 п. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Положеннями ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Однією з підстав недійсності правочину згідно п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, при цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вже зазначалось судом у описовій частині даного рішення, у пункті 6.1 Кредитного договору сторони узгодили, що спори між сторонами цього Договору вирішуються у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у відповідності з регламентом цього третейського суду, або за вибором Банку - в господарських судах, в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Отже, у вищезазначеному пункті Кредитного договору, сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо судів, які можуть розглядати спори між сторонами цього Договору, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

Судом не оцінюються як правомірні посилання позивача на те, що у зв`язку із недодержанням вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода, викладена у виді третейського застереження в п. 6.1 Кредитного договору має бути визнана недійсною, а також те, що друга частина даного пункту фактично нівелює попередньо визначену сторонами договору домовленість щодо передачі спору на розгляду третейського суду, а саме надає одній стороні, Банку, право не керуватись даною умовою, і звертатись до господарського суду в загальному порядку, установленому законом, замість обраного Сторонами третейського.

Так, третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода с недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід`ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому, (ст. 13 Закону України «Про третейські суди»)

З аналізу зазначених норм вбачається, що третейське застереження, яке викладене в пункті 6.1. Кредитного договору №4792 від 23.04.2019р. є невід`ємною частиною самого Кредитного договору. А відтак найменування предмет договору, найменування сторін та їх місцезнаходження, місце і дату укладання третейської угоди, викладеної у виді третейського застереження, зазначено в самому Кредитному договорі. Отже, сторони Кредитного договору домовилися, що усі спори, що виникають з приводу Кредитного договору №4792 від 23.04.2019р. підлягають вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз».

Тобто, сторони Кредитного договору дотримались всіх правил при укладені третейської угоди.

Крім того, необхідно відзначити, що ч. 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» безпосередньо стосується третейської угоди, викладеної у вигляді окремої письмової угоди, саме в тексті якої й потрібно вказувати відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов`язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство: справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств: інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб`єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно з нормами статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди" передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють па підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п`ятою статті 55 Конституції України.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

За змістом ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.

Так, стаття 12 Закону України "Про третейські суди" встановлює, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейського застереження в договорі Закон України "Про третейські суди" не передбачає. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;

Суд оцінює як правомірні доводи відповідача, що оскільки між сторонами укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в Договорі, тому з моменту укладання цього договору між сторонами діє третейське застереження, що визначає певний порядок розгляду спорів, які пов`язані з Договором, а саме у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз».

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Судом враховано приписи п. 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 роз`яснено, що господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Судом також враховано висновок Верховного Суду ( наведений у пункт 16 постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/6558/17), що умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України "Про третейські суди".

Таким чином, суд приходить до висновку, що третейська угода, викладена у вигляді третейського застереження в п. 6.1 Кредитного договору відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підстави для визнання недійсним и. 6.1 Кредитного договору №4792 від 23.04.2019р. укладеного між AT «Полтава-банк» та ТОВ «БАКС» - відсутні.

Як вже зазначало судом, Третейське застереження є власним волевиявленням сторін Договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав ТОВ «БАКС».

Таким чином, викладене в договорі третейське застереження, не суперечить законодавству та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/13667/17.

Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав Товариства, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 55 Конституції України.

Включення третейського застереження до тексту Договору здійснюється для визначення умов вирішення спорів, які можуть виникнути при реалізації сторонами положень Договору, що є загальноприйнятим в національній та світовій практиці застосування механізмів врегулювання спорів. При цьому, предметом третейської угоди може бути як спір, який існує па момент укладення такої угоди, так і будь-які інші спори в зв`язку з правовідносинами, що виникатимуть між сторонами у майбутньому при виконанні договірних зобов`язань та віднесених до компетенції третейського суду, (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 910/8043/14).

Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України "Про третейські суди".

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заперечення відповідача щодо позовних вимог судом приймаються як правомірні та обґрунтовані.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень на відзив на позов позивач суду не надав.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене та оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 21.09.2020 року

Суддя О.М.Тимощенко

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.