Ухвала суду № 916983, 17.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

__________01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“17” квітня 2007 р.                                                                                                Справа №31/299а

                                                                                    к/с № К-21499/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайко А.І.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

Федорова М.О.

секретар судових засідань: Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача:                  не з’явився

відповідача:            не з’явився

розглянувши касаційну скаргу Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2006 року

та постанову Господарського суду Донецької області від 27.12.2005 року

у справі № 31/299а

за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю «Саксес плюс»

до                                Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції м. Донецька

про                             визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Саксес плюс» (далі – позивач, ТОВ «Саксес плюс») звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної міжрегіональної Будьонівської податкової інспекції м. Донецьку (далі – відповідач, Будьонівска МДПІ) від 28.09.2005 року №00012322342/0/2069/23-613/33257471/9521/10, яким визначене податкове зобов’язання  з податку на прибуток у сумі 854 грн. та штрафні санкції у сумі 171 грн. та №00012422342/0/2070/23-613/33257471/9522/10, яким визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 61181 грн. та штрафна санкція у сумі 30591 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 27.12.2005 року позов задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2006 року постанову Господарського суду Донецької області від 27.12.2005 року залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій по справі №31/299а мотивовані тим, що відповідач безпідставно зменшив валові витрати на суму вартості списання карток з посиланням на пункт 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вони не були використані в господарській діяльності підприємства.

Крім того, позивач не є платником податку на додану вартість, оскільки в лютому 2005 р. виключений з реєстру платників такого податку, тому він не порушив законодавства щодо оподаткування ПДВ.

Не погоджуючись з вищезгаданими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 27.12.2005 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2006 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. №1251-ХІІ, пп. 3.1.1, 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст. 151 КАС України.

В судове засідання представники сторін не з’явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач здійснив планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 09.11.2004 року по 01.04.2005 року, за результатами якої склав акт №2093/23-111-1/33257471 від 20.09.2005 року. В даному акті вказано порушення позивачем пункту 5.9 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2005 року на 854 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3, пункту 4.1 ст. 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2005 року на суму 61181 грн.

На підставі даного акту перевірки, податкова інспекція прийняла спірні податкові повідомлення – рішення.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 28.09.2005 року №00012322342/0/2069/23-613/33257471/9521/10 в акті перевірки зазначено, що в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів (карток гри «Сімейне лото») залишок на початок звітного періоду за 1 квартал 2005 року, не зменшувався на вартість карток, які не були реалізовані на певнийтираж і потім списані.

Абзацом 4 п. 5.9 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Абзацом 5 пункту 5.9 ст. 5 Закону передбачено, що у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно помилки відповідача при визначенні механізму ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, оскільки ним не враховано, що за приписами пункту 5.9 ст. 5 Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, зменшення (коригування) валових витрат не передбачено.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 цього Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких втрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних фондах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаючи суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

При визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.09.2005 року №00012422342/0/2070/23-613/33257471/9522/10, визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 61181 грн. та штрафна санкція у сумі 30591 грн., суди виходили з того, що позивач не є платником податку на додану вартість та здійснює операції, які не є об’єктом оподаткування даним видом податку відповідно до ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до вказаної статті не є об’єктом оподаткування операції з випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород; прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні, поставки негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював самостійно реалізацію карток гри «Сімейне лото» за готівкові кошти з реалізацією розрахункової операції через РРО.

Відповідно до п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. встановлено , що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

За період, в якому відповідачем встановлені порушення, позивач до податкової інспекції не подавав податкові декларації з податку на додану вартість, оскільки він не був зареєстрований як платник даного податку.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку відносно невірного визначення відповідачем податкового зобов’язання позивачу з податку на додану вартість.

Отже, Донецький апеляційний господарський суд та Господарський суд Донецької області дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи, суди дали правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 31/299а.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Будьонівської міжрайонної державної податкової інспекції м. Донецька залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2006 року  та постанову Господарського суду Донецької області від 27.12.2005 року  по справі №  31/299а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Г.К. ГолубєваСудді(підпис)     А.І. Брайко

(підпис)О.В.Карась (підпис) А.О. Рибченко(підпис)М.О. ФедоровЗ оригіналом

Суддя                                                                                                        Г.К. Голубєва