Рішення № 91697967, 22.09.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Мукачево Справа №303/8105/19

2/303/484/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Штець І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідачів: (1) ОСОБА_1 ;

(2) ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення з них кредитної заборгованості у сумі 16765,88 гривень.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між позивачем та ОСОБА_3 договору кредиту, зобов`язання позичальника перед банківською установою зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а спадкоємцями, які постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини були відповідачі, тому до них і перейшли права та обов`язки спадкодавця.

Відповідачі подали до суду відзив, у якому висловили свою незгоду із заявленим позовом, оскільки їх син із своєю сім`єю проживав окремо від них, вони із заявами про прийняття спадщини не зверталися, тому є такими, що не прийняли спадщини.

Представником позивача подано відповідь на відзив. Так, представник банку вказує на те, що ОСОБА_3 з метою отримання банківських послуг підписав Заяву №б/н від 06.02.2014, згідно з якою отримав кредит у розмірі 2600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_3 підтвердив, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті та складають разом з ними договір про надання банківських послуг. Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями, які прийняли спадщину є відповідачі. В свою чергу, останні не надали належних доказів того, що Позичальник проживав за іншою адресою, а також відносно того, що до відповідачів не перейшли права та обов`язки спадкодавця.

Відповідачами надіслано письмові пояснення, згідно з якими справу просять розглянути без їх участі, в задоволенні позову просять відмовити оскільки вони не є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , тому що останній з 2015 року не проживав за місцем своєї реєстрації. Крім того, будь-якого майна за померлим ОСОБА_3 не зареєстровано. Також вказують на те, що матеріали справи не містять підтвердження, щодо ознайомлення та погодження ОСОБА_3 з Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та що саме ці Умови розумів останній, підписуючи заяву-анкету, а Анкета-Заява не містить умов щодо відсотків, відповідальності у вигляді неустойки.

Ухвалою суду від 29 травня 2020 року задоволено клопотання про витребування доказів.

Від уповноваженого представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, вимоги за заявою підтримує, просить задоволити.

Відповідачі (1), (2) в судове засідання також не з`явилися, натомість просять розглядати справу без їх участі.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

За умовами укладеного кредитного договору від 06.02.2014 № б/н оформленого на підставі Анкети-Заяви від 06.02.2014 року, Умов та Правил надання банківських послуг (надалі - Договір, а.с. 8, 9-42) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі -Банк) надав ОСОБА_3 (далі - Позичальник) кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

У відповідності до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 Цивільного кодексу України).

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша статті 1282 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини другої статті 1282 Цивільного кодексу України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Таким чином, доводити наявність інших спадкоємців, обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Крім того, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Разом з тим, хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 Цивліьного кодексу України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16.

Відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Зі змісту статтей 29, 1268 Цивільного кодексу України вбачається, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням факту постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.

Згідно з приписами частини першої статті 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

З даних повідомлення Мукачівської державної нотаріальної контори від 18.09.2020 №238 вбачається, що за померлим ОСОБА_3 на підставі претензії АТ КБ «Приват Банку» від 27 грудня 2018 року заведено спадкову справу за №485/2018, свідоцтва про право на спадщину не видавались, інші спадкоємці із заявами про прийняття чи відмову від прийняття спадщини не зверталися.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 березня 2016 року по справі №303/832/16-ц встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт того, що останнє відоме місце проживання ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 , і вже більше одного року відсутні будь-які відомості про його місце перебування.

Крім того, з довідки від 17.09.2020 №1625/02-10 вбачається, в дворогосподарстві в АДРЕСА_1 окрім ОСОБА_1 зареєстровані ОСОБА_2 - чоловік та ОСОБА_3 - син (згідно акта депутата від 16.09.2020 за №51 з січня 2015 року за даною адресою не проживає).

Також з даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 та акту впізнання трупа від 31.03.2017 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одинцово Московської області, Росія.

З наведеного випливає, що ОСОБА_3 хоч і був зареєстрований разом з відповідачами, однак на день смерті з останніми не проживав.

Таким чином, відповідачами належними доказами підтверджено факт того, що ними спадщина після смерті ОСОБА_3 не приймалася.

Також, з даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що за ОСОБА_3 на праві власності не зареєстроване будь-яке нерухоме майно.

Тобто, позивачем не надано та судом не встановлено наявності будь-якого спадкового майна після смерті ОСОБА_3 .

Крім того, посилаючись на обставини щодо неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором позивач зазначив що станом на дату смерті останнього утворилася заборгованість, загальний розмір якої склав 16765,88 гривень (в т.ч. 2590,80 - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 7210,24 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 6964,84 грн - нарахована пеня за прострочене зобов`язання).

У межах судового розгляду даної справи банківська установа просить стягнути з відповідачів (спадкоємців позичальника) вказану суму заборгованості.

Поряд з цим відповідачами заперечується факт укладання ОСОБА_3 кредитного договору та отримання кредитних коштів на умовах, зазначених банком.

Щодо даної позиції відповідачів суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З огляду на викладене, підписання ОСОБА_3 Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, користування останнім кредитними коштами, між позивачем та ОСОБА_3 були наявні договірні відносини.

Разом з тим, щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України щодо договору приєднання, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (06.02.2014) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У Анкеті-заяві від 06.02.2014, підписаній ОСОБА_3 , процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню за прострочене зобов`язання.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.02.2014, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, плата за користування кредитним лімітом, пеня за несвоєчасне погашення кредитного ліміту, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та Витяг з Умов розумів ОСОБА_3 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_3 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тому, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного окдексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_3 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_3 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Аналогічний позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.

Згідно з частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які міститься в матеріалах даної справи не визнаються відповідачами та не містить підпису ОСОБА_3 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06.02.2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у Цивільного кодексу України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України .

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_3 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Безпосередньо укладений між позивачем та ОСОБА_3 кредитний договір від 06.02.2014 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, Банк має право на стягнення у примусовому порядку з спадкоємців ОСОБА_3 фактично отриманої суми кредитних коштів.

Так, Банк в межах розгляду даної справи, просить стягнути з відповідачів (спадкоємців позичальника) 2590,80 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту.

Разом з тим, судом встановлено та не спростовано сторонами факт укладання між позивачем та ОСОБА_3 кредитного договору від 06.02.2014, шляхом підписання Анкети-заяви та отримання позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту.

При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості кредитної заборгованості в заявленому ним розмірі, оскільки кошти, які згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_3 сплачував за кредитним договором, були спрямовані в першу чергу на погашення процентів, комісії та неустойки (як зазначено вище, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не мало права нараховувати вказані платежі, оскільки Умови та Правила не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору), тобто банк не довів існування в позичальника заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту в сумі 2590,80 грн.

Враховуючи наведене, відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту, у зв`язку з недоведеністю банком обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості ОСОБА_3 станом на день смерті останнього, відповідачами спростовано факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в силу частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1921,00 гривень слід покласти на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО №305299).

Відповідачі: (1) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 );

(2) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ).

Суддя В.В. Кость