Рішення № 91687481, 22.09.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3113/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік;

- стягнути з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що він у період з 25.12.2006 проходив службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції України. На підставі наказу ГУНП в Луганській області від 15.04.2019 № 291 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 15.04.2019 за п. 2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.06.2020, в якій просив провести розрахунок з ним, а саме нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, однак листом від 26.06.2020 №769/111/22-2020 відповідач фактично відмовив у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік, посилаючись на те, що вказана відпустка не має обов`язкового щорічного характеру.

Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, безпідставними та протиправними, які не ґрунтуються на законі та порушують його право на отримання компенсації за невикористану відпустку, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 21.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.09.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 20-26), в обґрунтування якого останній послався на те, що поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільненні щорічну чергову оплачувану відпустку. Такий вид відпустки, як додаткова відпустка із збереженням заробітної плати учаснику бойових дій, не є щорічною відпусткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

З ч. 1 ст. 83 КЗпПУ кореспондуються положення ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ законодавством не передбачена.

Вважає, що положення зазначеного закону визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12). Але в ньому відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не підлягають застосуванню при вирішенні даної справи, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовець», у спірний період позивач був «поліцейським» та проходив службу в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», де у розділі IX регламентовано питання соціального захисту поліцейських.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України "Про відпустки" передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону про відпустки) та на порядок надання такої відпустки не поширюються.

У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Таку думку виразило Міністерство соціальної політики України у листі від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16.

Відповідач просив суд звернути увагу, що ОСОБА_1 з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій та з рапортом про отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016, 2018 та 2019 роки не звертався.

У пункті 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016 № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Тобто, обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.

Належність до виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018рік із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій в наказі ГУНП в Луганській області від 15.04.2019 № 291 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не визначена.

Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 у день звільнення (15.04.2019), про що свідчить його власноручна розписка. Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 15.04.2019 № 291 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядок № 260 від 06.04.2016. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для вказаної категорії осіб, що підтверджується посвідченням від 29.09.2015 серії НОМЕР_2 (арк. спр. 5, 6, 12).

Згідно з довідкою УКЗ ГУНП в Луганській області позивач проходив службу в Національній поліції України з 07.11.2015 по 15.04.2019 на посадах атестованого складу поліції (арк. спр. 30).

Відповідно до витягу з наказу від 15.04.2019 № 291 о/с "По особовому складу" звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора-чергового чергової частини сектору моніторингу Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу), з 15.04.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 24 роки 00 місяців 07 днів, у пільговому обчисленні: 31 рік 10 місяців 07 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 12 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 90 діб, установивши розмір пермії за квітень 2019 року 77,6 % (арк. спр. 34).

Довідкою Рубіжанського ВП ГУНП в Луганській області від 01.09.2020 № 11577/111/36-2020 підтверджується, що ОСОБА_1 за 2015 рік та 2018 рік у додаткових відпустках із збереженням грошового забезпечення як учасник бойових дій не перебував (арк. спр. 32).

Згідно з довідкою Станично-Луганського ВП ГУНП в Луганській області від 31.08.2020 № 7313/111/44-2020 грошова компенсація за невикористані дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 17.09.2018 по 31.12.2018 ОСОБА_1 не надавалась (арк. спр. 33).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року.

За приписами статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Законом № 580-VIII.

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами частини дев`ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Окрім того, абзацом 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Закон України "Про відпустки" (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Приписами частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а, від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

При вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018 році щорічну додаткову відпустку, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Таким чином, на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2018 рік.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17, є безпідставними, оскільки предметом розгляду даної справи було, зокрема щодо нарахування та виплату компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік в кількості 20 днів, а не з приводу додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій.

Суд зазначає, що під час розгляду справи судом зазначено, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі; виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.

Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Листи Міністерства соціальної політики України від 04 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів, викладених у рішенні.

Посилання відповідача, що неоскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити повністю.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

У позовній заяві позивач просить визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік; стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік.

Судом установлено, що на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018 рік.

Зважаючи на обставини справи, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 15.04.2019, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 15.04.2019.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від їх сплати в установленому законом порядку.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (код за ЄДРПОУ 40108845, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 15 квітня 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 15 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Шембелян