Постанова № 9168722, 16.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 березня 2010 року           10 год. 25 хв.           № 2а-11527/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український-цукор»

ДоДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

ПроСкасування акту № 257/15-4 та зобов’язання поновити реєстрацію платника податку на додану вартість

За участю представників сторін

від позивача: Гонтаренко О.В. за дов. № 11 від 19.11.2009 р., Возіян Л.Д. за дов. № 7 від 11.03.2010 р.

від відповідача: Бевза В.І. за дов. № 10909/9/10-009 від 16.09.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український цукор»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання неправомірними дій щодо прийняття Акту № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»; скасування акту № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»та зобов'язання поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009 р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити, позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийнятий податковим органом акт суперечить чинному законодавству та є таким, що порушує законні права та інтереси позивача.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити., вважає, що оскаржуваний акт прийнятий в межах повноважень та на підставі чинного законодавства. Також, представник відповідача пояснив, що при винесенні рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»податкова інспекція керувалась вимогами п.п. «в»п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», тому вважає, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до наступних висновків.

Пред`явлені позовні вимоги про визнання неправомірними дій щодо прийняття Акту № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»; скасування акту № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»та зобов'язання поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009 р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Актом № 257/15-4 від 17.07.2009 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (Свідоцтво № 37666259), оскільки ТОВ «Український-цукор»було занижено податкові зобов’язання на суму більше 300000 грн.

Податковий орган стверджує, що позивачем було занижено податкові зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджено довідкою про результати документальної невиїзної перевірки від 17.07.2009 р. № 221/15-4.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Як встановлює п. 2.1, 2.2 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи вбачається, що ТОВ «Український-цукор»зареєстроване як юридична особа Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 13.09.2004 р., ідентифікаційний код 33102258.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво № 37666259, дата видачі свідоцтва 30.09.2004 р.

Підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначений в п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону;

ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

У разі якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні. Це правило не поширюється на осіб, зазначених у підпункті "в" цього пункту.

Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а" - "б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту.

Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається у строки, визначені цією статтею для податкової реєстрації.

Платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво:

якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання;

якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою податкового органу, - протягом двадцяти календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання. У цьому випадку затримка у поверненні такого свідоцтва прирівнюється до затримки у наданні податкової звітності з цього податку.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Реєстрація платника податку на додану вартість може бути анульовано у випадку визначеному підпунктом «в»пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, або особа, зареєстрована як платник податку, стає суб’єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

З пояснень позивача судом встановлено, що жодна з перелічених умов анулювання свідоцтва платника податку не мала місце.

Мотивацією для прийняття рішення щодо анулювання свідоцтва платника податку стало те, що позивачем було занижено податкові зобов’язання на суму більше 300000 грн., а саме по звітності за березень 2008 року –травень 2009 року, по якому відповідно до системи співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено заниження податкових зобов’язань на суму більше 300 тис. грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, податковою інспекцією було на підприємстві позивача було проведено планову комплексу виїзну перевірку з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.03.2009 р. та іншого законодавства за цей же період, за наслідками якої було складено акт № 721/23-7/33102258 від 01.12.2009 р. Відповідно до висновків акту, перевіркою повноти визначення податкових зобов’язань за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2009 р. не встановлено їх заниження або завищення.

З урахуванням викладеного, посилання відповідача у акті та довідці на заниження податкових зобов’язань на суму більше 300 тис. грн.. є безпідставними.

Слід зазначити, що позивач не реєструвався як платник єдиного податку, не був та не є на час слухання справи суб’єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», немає рішення суду про звільнення позивача від сплати податку на додану вартість, немає будь-яких інших передбачених законом підстав для твердження, що позивач став суб’єктом іншої спрощеної системи оподаткування, що тягне анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість.

Таким чином, посилання податкової інспекції на п.п. «в»п. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірним.

Посилання відповідача на абз. 3 п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)», яким визначено, що у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація платників податку на додану вартість анулюється», не приймається судом до уваги та не може бути підставою для анулювання реєстрації позивача платником, виходячи з наступного.

Кабінет Міністрів України своїм організаційно-розпорядчим актом фактично вніс зміни до Закону України «Про податок на додану вартість», доповнив його новою підставою для анулювання реєстрації платників податку на додану вартість.

Проте, відповідно до п. 11.4 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов’язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Слід відзначити, що п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)»від 01.07.2009 р. № 757 на підставі якого і було прийнято оскаржуваний акт було скасовано Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. за № 1120-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)».

Суд вважає рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивача на підставах зазначених в Акті № 257/15-4 від 17.07.2009 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а дії податкового органу по прийняттю такого акту неправомірними.

Щодо зобов’язання податкової інспекції поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009 р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р., слід зазначити наступне.

Анулювання реєстрації платника податку у зв'язку з виявленням органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими ним не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. ст. 2 Закону, не припиняє застосування до діяльності такої особи норм статей 2 та 9 Закону в частині нової реєстрації її як платника податку.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нової реєстрації ТОВ «Український-цукор»як платника податку на додану вартість, після чого відповідачем було зареєстроване ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку на додану вартість та видано свідоцтво № 100238077 від 31 липня 2009 року.

Однак, з дати анулювання свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до дати реєстрації нового свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р. пройшло 14 днів, протягом яких позивача безпідставно було обмежено в праві на здійснення повноцінної господарської діяльності та бути платником даного виду податку, тому суд приходить до переконання, що необхідно поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009 р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити, а саме необхідно визнати неправомірними дії податкового органу щодо прийняття Акту № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»; скасувати акт № 257/15-4 від 17.07.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»та зобов'язати відповідача поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004 р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009 р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009 р.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо прийняття Акту № 257/15-4 від 17.07.2009р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор».

3.          Скасувати Акт Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 257/15-4 від 17.07.2009р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор».

4.          Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва поновити реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Український-цукор»встановивши строк дії свідоцтва № 37666259 від 30.09.2004р. про реєстрацію ТОВ «Український-цукор»в якості платника податку до 30.07.2009р., тобто до дати отримання свідоцтва № 100238077 від 31.07.2009р.

5.          Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. судового збору присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український-цукор»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання повного тексту постанови: 26.03.2010 р.