Постанова № 9168639, 11.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 березня 2010 року 16:30 № 2а-8619/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Військової частини 2260 внутрішніх військ МВС України провизнання незаконними дії та стягнення коштів Представники:

від позивачів

позивача

позивач

позивачОСОБА_5 представник за довіреностями

ОСОБА_2 особисто

ОСОБА_3 особисто

ОСОБА_1 - особисто

від відповідачаДоска О.Ю., представник за довіреністю

Позивачі, кожен окремо, звернулися до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку та грошової компенсації за продовольче, речове забезпечення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено вимоги трудового законодавства в частині своєчасності розрахунку під час звільнення з військової служби.

Ухвалами суду було відкрито провадження по справах, а також обєднано справи для спільного розгляду.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачі помилково та безпідставно ототожнили заробітну плату та грошове забезпечення військовослужбовців. Щодо компенсації за продовольче забезпечення та речове майно, то відповідач вважає, що грошова компенсація за продовольче забезпечення не передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426, а підстави для виплати грошової компенсації у 2007 та у 2008 роках відсутні.

Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяви про уточнення позовних вимог та просили суд визнати дії командування військової частини 2260 незаконними за неналежне виконання умов контракту, за невиплату грошової компенсації за речове майно, стягнути з військової частини:

- середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, що складає 9100,62 грн. та грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 5384 грн. (ОСОБА_4);

- середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, що складає 14477,76 грн. та грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4350 грн. (ОСОБА_2);

- середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, що складає 2 322 грн. та грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4274,48 грн. (ОСОБА_1)

Позовні вимоги ОСОБА_3 залишилися наступними: визнати дії командування військової частини 2260 незаконними, стягнути з військової частини середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, що складає 8225,10 грн.; витребувати від відповідача вартість продовольчого пайка на добу за нормою № 7 постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 за період з 11.03.2000 по 28.03.2002 та за нормою № 1 постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002, за період з 23.03.2002 по 22.12.2008 і стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідно до ст.13 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, керувався статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до цих правових норм, передбачено наступне.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Робота, згідно з Наказом Державного комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, "Класифікатор професій ДК 003:2005. Покажчик професійних назв робіт за кодами професій" від 26.12.2005 N 375, певні завдання та обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»особовий склад внутрішніх військ складається із військовослужбовців та осіб, які не атестовані і працюють за трудовим договором.

Військовослужбовці внутрішніх військ приймають Військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розрізнення. Формений одяг військовослужбовців внутрішніх військ затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України.

Проходження служби у зазначених військах здійснюється відповідно до Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів.

Як свідчать матеріали справи, позивачі є військовослужбовцями внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, тому до звільнення були такими, що проходили військову службу.

Проходження військової служби, враховуючи положення Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підсумовуючи викладене, підстави для ототожнення поняття «робота», про яке йдеться у статтях 116 та 117 Кодексу законів про працю України, та поняття «військова служба» у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України відсутні.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Оскільки передбачена у статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»допомога за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням та не входить до його складу (ст.9 цього Закону), суд приходить до висновку про неможливість ототожнення правової природи допомоги, передбаченої ст.15 зазначеного вище Закону та вихідної допомоги при звільненні, що виплачується працівнику під час його звільнення тому немає підстав у застосуванні аналогії закону, як на цьому наполягає представник позивачів.

Більш того, спеціальними законами, які визначають соціальний та правовий захист військовослужбовців, у тому числі військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, не передбачено можливості субсидіарного регулювання порядку виплати грошового забезпечення та допомоги під час звільнення з військової служби нормами Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів про оплату праці.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивачам вказана вище одноразова грошова допомога була виплачена у повному обсязі.

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення є безпідставними.

Суд також вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 про витребування від відповідача вартості продовольчого пайка на добу за нормою № 7 постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 12.03.1996 за період з 11.03.2000 по 28.03.2002 та за нормою № 1 постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002, за період з 23.03.2002 по 22.12.2008 і стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення з огляду на наступне.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»передбачено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»було визначено порядок здійснення продовольчого забезпечення та грошового відшкодування замість нього.

Згідно з п. 1 зазначеної постанови було передбачено затвердити та ввести у дію з 1 березня 1996 р. норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Служби безпеки, Цивільної оборони, Управління державної охорони, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, а також норми годування штатних тварин військових частин і установ, а також органів внутрішніх справ згідно з додатком № 1.

Згідно з п. 2 цієї ж постанови 2 було встановлено, що з 01.03.1996 розмір грошової компенсації за продовольчі пайки, яку одержують військовослужбовці Збройних Сил та інших військових формувань, а також військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ визначається у встановленому порядку згідно з додатком № 2.

29.03.2002 з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» Постанова Кабінету Міністрів України № 316 втратила чинність.

Законом України від 17.02.2000 “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. На день звернення позивачів до суду зазначена норма не втратила свою юридичну силу та є чинною.

Зважаючи на це, чинним законодавством не передбачено виплати грошової компенсації за не отримане позивачем продовольче забезпечення.

Також суд звертає увагу, що позивач з під час проходження служби не зверталися до суду з позовом про оскарження дій відповідача щодо невидачі їм продовольчих пайків чи грошової компенсації замість них. При цьому відповідач наполягав на застосуванні судом положень ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, яка містить наслідки пропуску позивачами строків, передбачених статтею 99 цього Кодексу.

Оскільки позивач не довів суду поважності причин пропуску встановленого ст..99 Кодексу адміністративного судочинства строку та не заявляли клопотання про їх поновлення, суд прийшов до висновку про необхідність застосування наслідків, встановлених ст.100 цього Кодексу.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації за речове майно, яка не була виплачена на момент звільнення зі служби, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно зі ст.1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п.п.3.1.2 п.3 Наказу Міністра оборони України від 31 січня 2006 року N 45 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444»військовослужбовці військової служби за контрактом забезпечуються речовим майном за встановленими нормами, починаючи з дня призначення їх на посаду наказом командира військової частини.

Згідно з п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Оскільки, як підтверджується матеріалами справи, відповідач надав позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 довідки про заборгованість по видачі речового майна № 55, № 56, № 585, які свідчать про визнання відповідачем боргу, що виник перед позивачами та невиконання вимоги про повний розрахунок з позивачами на день виключення із списків особового складу військової частини, то в цій частині суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з п.15 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, військова служба.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі стосовно позовних вимог про виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна позивачами Коцюренком В.В., Урбанським В.І., Бушуєвоюй О.М. не виконали покладеного на них обовязку щодо доказування.

Разом з тим в іншій частині позовних вимог цих позивачів та стосовно позовних вимог Ряботинка І.О. відповідач обґрунтовано спростував їх позовні вимоги.

Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 задовольнити частково.

2.Стягнути з військової частини № 2260 внутрішніх військ МВС України (ЄДРПОУ 14323600) грошову компенсацію за неотримане речове майно на користь:

ОСОБА_1 4274,48 грн.

ОСОБА_2 4350,24 грн.

ОСОБА_4 5384 грн.

3.В іншій частині позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_4 відмовити.

4. У позові ОСОБА_3 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Р.О. Арсірій