Рішення № 91683360, 14.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.09.2020 Справа № 920/19/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участю секретаря судового засідання Молодецької В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/19/20

за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, бульвар Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131),

до відповідача: Військової частини В2260 (42303, Сумська область, Сумський район, с.Стецьківка)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача - Бабак А.В.;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь в порядку регресу 19 683,71 грн., з яких 19 133,71 грн. сума сплаченого страхового відшкодування та 550,00 грн. витрат на оплату послуг аварійного комісара, а також просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1921 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 214/4116/16-п військовослужбовця В2260 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Після сплати коштів позивач у цій справі у відповідності до частини другої статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" має право звернутися до суду з регресним позовом до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, і який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Ухвалою суду від 28.01.2020 відкрито провадження у справі № 920/19/20 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк для подачі відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 05.02.2020 призначено розгляд справи № 920/19/20 з викликом сторін, призначено розгляд справи по суті, залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ). Розгляд справи неодноразово відклався.

24.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 6/31 від 19.01.2020, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що власника транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 не встановлено, а тому позивачем не вірно обрано відповідача у даній справі.

30.01.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 738 МТСБУ від 27.01.2020, де представник позивача зазначає, що оскільки військовослужбовця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП 29.06.2016, тому відповідач має сплатити заподіяну шкоду у порядку регресу.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив з додатковим обґрунтуванням своєї позиції у справі, проти позову заперечує.

Позивачем надано додаткові пояснення, в яких зазначено, що завдана шкода має відшкодуватись на загальних підставах з урахуванням принципу вини.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, письмові пояснення стосовно позовних вимог не подала, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

29.06.2016 на майдані Артема у м.Кривий Ріг сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу DAEWOO SENS, шасі № НОМЕР_1 , військовий номер НОМЕР_2 та ЗАЗ сенс з номерним знаком НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 214/4116/16-п військовослужбовця В2260 ОСОБА_1 - водія транспортного засобу DAEWOO SENS було визнано винним у настанні ДТП (правопорушення передбачене ст.124 КУпАП).

З 14.06.2015 по 08.02.2017 солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині - польова пошта В 2260. Згідно з наказом командира військової частини - польова пошта В 2260 від 08.02.2017 № 45 військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби у запас та направлено для зарахування на військовий облік до Саксаганського РВК Дніпропетровської області.

Відповідно до преамбули Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон України № 1961-IV), вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону України № 1961-IV, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач у справі) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Цивільно-правова відповідальність потерпілого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/3410638).

Вартість відновлювального ремонту автомобілю ЗАЗ Сенс, пошкодженого внаслідок ДТП,склала 19607,88 грн.

Як зазначає позивач, на момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 19 683,71 грн. - загальний розмір витрат МТСБУ з урахуванням витрат на збір документів, послуги аварійного комісара та визначення розміру шкоди.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України № 1961-IV позивач є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до підп. а) п. 41.1. ст. 41 Закону України № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Потерпілому ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 19133,71 згідно платіжного доручення № 8279рв від 28.10.2016.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України № 1961-IV позивач після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов`язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),

Проте суд, дослідивши надані позивачем матеріали та встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підставі частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду передні потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з-таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних, Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення, щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та,інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.

Аналогічний правових висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15.

В матеріалах справи містяться Акт про прийняття і здавання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки військової частини польова пошта В2260 (а.с.70-72), Довідка Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку № 56 від 13.01.2020 (а.с.73), пояснення заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини військової частини А4532 старшого лейтенанта ОСОБА_3 (а.с.74). У вказаних документах зазначено, що транспортний засіб DAEWOO SENS, шасі № НОМЕР_1 , військовий номер НОМЕР_2 на обліку ані у військовій частині - польова пошта В2260, військовій частині А4532, ані на обліку у відділенні ВІБДР Полтавського ЗВ ВСП не перебував та не перебуває. Військовий номер 3658А2 взагалі ніколи не використовувався.

Позивачем не надано суду доказів щодо встановлення власника транспортного засобу DAEWOO SENS, шасі № НОМЕР_1 , військовий номер НОМЕР_2 .

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового кодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди в регресному порядку до Військової частини В2260.

Як свідчать матеріали справи, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб - DAEWOO SENS, шасі № НОМЕР_1 , військовий номер НОМЕР_2 не належав відповідачу - Військовій частині А4532.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про власника транспортного засобу DAEWOO SENS, шасі № НОМЕР_1 , військовий номер НОМЕР_2 .

Таким чином, з урахуванням норм чинного законодавства, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача в порядку регресу 19 683,71 грн є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини В2260 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.

2. Копію рішення направити сторонам у справі.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 21.09.2020.

Суддя О.Ю. Соп`яненко