Постанова № 9167933, 01.02.2010, Харківський окружний адміністративний суд

КОПІЯ< Текст >

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01.02.2010 р.                                                                                           № 2а-44812/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В.

При секретарі: Басовій Н.М.

За участю представників сторін:

Позивача: Бідний Б.Т., Спасибо В. В.

Відповідача: Бондаренко Л. В., Жепалов О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заявуКомунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство „Харківські теплові мережі", звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі із великими платниками податків у м. Харкові, в якому після уточнення позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001390854/0 та №0001400854/0 від 05.08.2009р., якими донараховано суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 74216,88 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 49 477,92грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 24 738.96 грн., та з податку на прибуток на загальну суму 49 441,5 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 32 961 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 480,5 грн.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав уточненні позовні вимоги. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи щодо правомірності дій позивача при укладанні та виконанні договору № 271058 від 20.05.2008 р., їх спрямованості на одержання економічного ефекту та реальне виконання договору. Стверджує, що належне виконання позивачем зобов'язань перед бюджетом не повинно ставитися у залежність від виконання зобов'язань будь-яким іншим платником податків. Вважає висновки акту перевірки такими, що суперечать чинному законодавству. Наполягає, що визнання договору №271058 від 20.05.2008 р. нікчемним правочином і застосування наслідків нікчемності цього правочину не входить до компетенції відповідача, а має бути визнано на підставі рішення суду. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та його представники у судовому засіданні у своїх запереченнях на адміністративний позов з позовними вимогами не погодились, просять суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень послалися на положення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України про нікчемність правочинів. На думку відповідача збільшення податкового кредиту та валових витрат позивачем на підставі такого правочину є порушенням положень пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5 п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А донарахування ПДВ в сумі 49 477,92грн. та податку на прибуток в сумі 32 961 грн. є наслідком зазначених порушень.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Зонд» договір № 271058 від 20.05.2008 року. Відповідно до договору позивач придбав вузли теплових комплексів (пластини) на загальну суму 296867,52 грн., в т.ч. ПДВ – 49477,92 грн., з яких 27.05.2008р. поставлено пластини Н-0,5 з прокладкою у кількості 120 шт. на суму 158212, 80 грн., в т.ч. ПДВ - 26368,80 грн., та 15.07.2008 р. поставлено пластини М15 з прокладкою у кількості 60 шт. на суму 138654, 72 грн., в т.ч. ПДВ – 23109, 12 грн.

Договір відповідає видам діяльності позивача, передбачених статутом. Отримані пластини позивач використав у господарській діяльності для монтажу обладнання теплових комплексів, що визнано спеціалістами відповідача (акт перевірки, стор.14) і не спростовано відповідачем в судовому засіданні.

На вказані поставки позивач отримав видаткові накладні № №17 від 27.05.2008р., №20 від 16.07.2008р. та податкові накладні № 20 від 22.05.2008р., №21 від 26.05.2008р., копії яких надано до матеріалів справи. Зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку відповідача ні у акті перевірки, ні у судовому засіданні не зроблено.

Розрахунки між позивачем та ТОВ фірмою «Зонд» проведено на повну суму поставки - 296867,52 грн. в безготівковій формі. Розрахунки з контрагентом проведено у травні 2008 року у повному обсязі платіжними дорученнями № 7137 від 22.05.2008р. та №7278 від 26.05.2008р. Копії платіжних доручень додано до матеріалів справи.

Позивач по вказаних операціях відобразив податковий кредит в декларації з ПДВ за травень у сумі 26 368, 80 грн. (податкова накладна №20 від 22.05.2008 року) та за червень 2008 року у сумі 23109, 12 грн. (податкова накладна №21 від 26.05.2008 року), що відповідає приписам п. 7.2 (вимоги до податкової накладної) та п.7.5 (дата виникнення першої із подій) статті 7 Закону „Про податок на додану вартість". Згідно з п.п.7.2.6.п.7.2.ст.7 вказаного закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно даних сайту www.sta.gov.ua ТОВ фірма «Зонд» (код за ЄДРПОУ 21218594) зареєстровано в якості платника ПДВ з 25.06.2004 року. Має індивідуальний податковий номер 212185920364. На момент здійснення правочину мало свідоцтво платника ПДВ №29585752. Свідоцтво скасовано за ініціативою платника 07.12.2009 р. у зв’язку зі зміною платником податку місцезнаходження, пов’язаного зі зміною адміністративного району. Вбачається, що підстава скасування свідоцтва не дає приводу для визнання діяльності ТОВ фірми «Зонд» на час вчинення правочину протиправною. При цьому суд відмічає невідповідність даних акту перевірки щодо коду за ЄДРПОУ ТОВ фірми «Зонд» дійсним даним, що містяться в первинних документах, наданим для перевірки позивачем, та даним офіційного сайту ДПА України.

До суду надано податкові декларації позивача з податку на додану вартість за травень і червень 2008 року з додатками 5. В розділі додатків «Податковий кредит» згідно з отриманими податковими накладними заповнено реквізити контрагента - ТОВ фірми «Зонд». Копії декларацій залучено до матеріалів справи. Декларації складено відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 р. за № 250/2054 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання". На підставі цього судом встановлено, що позивач відобразив суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ фірмі «Зонд» у податковому обліку шляхом збільшення податкового кредиту.

Також позивач, у відповідності до вимог п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст. 8, п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», збільшив валові витрати за статтею «Витрати на поліпшення основних фондів» за 1 півріччя 2008 року на суму вартості обладнання (без ПДВ), отриманого по накладній №17 від 27.05.2008 р., а саме на 131844,0 грн. Вартість обладнання (без ПДВ), отриманого по накладній №20 від 15.07.2008 р. у сумі 115545,60 грн. після його монтажу на суму 3227,66 грн., була віднесена на збільшення балансової вартості основних фондів у грудні 2008 року. Дані обставини відповідачем не оспорюються. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у податковій звітності з податку на прибуток відобразив валові витрати у повній відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Спеціалістами відповідача була проведена перевірка діяльності позивача, результати якої відображені в акті від 23.07.2009 року №2433/23-106/31557119 «Про результати документальної невиїзної перевірки КП «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ фірмою «Зонд» (код за ЄДРПОУ 35351117) по ПДВ за період травень-червень 2008р., по податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року».

За висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст.. 228 Цивільного кодексу України, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст.. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Внаслідок цього зроблений висновок про необхідність донарахування позивачу податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 49 477,92грн., у тому числі: за травень 2008 року – 26368,80 грн.; за червень 2008 року – 23109,12грн. та податок на прибуток за 1 півріччя 2008 року в сумі 32 961 грн.

Порушення вбачається у тому, що операції з поставок обладнання між контрагентом позивача за спірним договором ТОВ фірмою «Зонд» та третьою особою - ТОВ «СТК-груп» мали нібито безтоварний характер. Згідно податкової звітності, у ТОВ "СТК-груп" відсутні ресурси для здійснення основного виду діяльності. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Співробітниками ВПМ ДПI у Жовтневому районі м. Харкова було встановлено фактичне місцезнаходження директора підприємства, який надав письмові пояснення, що він не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СТК-груп», податкову звітність до ДПІ у Жовтневому районі не надавав. Фактичне знаходження штампів, печаток та місцезнаходження офісу підприємства йому не відомо. Перевіркою встановлено, що підпис на звітних документах йому не належить. За результатами перевірки порушено кримінальні справи за ознаками складу злочину передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, ч. З ст. 212 КК України. За таких обставин працівники податкового органу дійшли висновку про незаконність діяльності і ТОВ фірми «Зонд». Вважають, що вона була спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

З посиланням на вищевикладене, спеціалістами відповідача було визнано нікчемним правочином договір № 271058 від 20.05.2008 року, вчинений між позивачем та ТОВ фірмою „Зонд" (стор. 9 акту перевірки). Зазначено, що правочин був спрямований не на реальне настання правових наслідків, а на незаконне заволодіння майном держави. При цьому зазначене майно уособлювалась в так званому бюджетному фонді, передбаченому п.п. 3.2.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» (стор.15 акту перевірки). Таким чином, на думку перевіряючих, оспорюваний правочин суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок. А оскільки нікчемний правочин не створює ніяких юридичних наслідків, збільшення податкового кредиту та валових витрат позивача на підставі такого правочину суперечить пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі даного акту відповідач склав податкове повідомлення-рішення № 0001390854/0 від 05.08.2009р. та податкове повідомлення-рішення № 0001400854/0 від 05.08.2009р., якими визначив позивачу додаткові суми податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, а також застосував фінансові санкції.

За таких встановлених судом фактичних обставин справи при прийнятті рішення суд вважає за необхідне врахувати таке.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Аналізуючи наведені норми суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між позивачем та його контрагентами договори є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В акті перевірки відповідач посилається на те, що укладений між позивачем та ТОВ фірмою «Зонд» договір нібито не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, вчинений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків згідно з ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України вважається фіктивним з правовими наслідками, встановленими ч.2 ст.234 ЦК України, а саме: фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, ствердження відповідача про нікчемність вказаного договору є безпідставними, оскільки єдиним належним доказом, що міг би підтвердити ці обставини, мало стати рішення суду. Такого рішення відповідач не надав.

Крім того, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, а його позиція про те, що дані договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Так, станом на момент укладення договору ТОВ фірма «Зонд» була зареєстрована як платник податку на додану вартість з 25.06.2004 року, що підтверджується даними офіційного веб-сайту ДПА України, і існувало більше 6 років.

Договір між позивачем та ТОВ фірма «Зонд» відповідає статутним видам діяльності позивача, а метою укладання договору з боку позивача стало забезпечення відновлення власних основних фондів, які застосовуються в його основній виробничій діяльності.

Суду надані достатні докази реального виконання цього договору. Так, на виконання зобов’язань за цим договором ТОВ фірма «Зонд» передала у власність позивачу обладнання, що підтверджується видатковими накладними № 17 від 27.05.2008р. та № 20 від 16.07.2008р., податковими накладними № 20 від 22.05.2008р. та № 21 від 26.05.2008р., довіреностями ЯПГ № 894176 від 26.05.2008р. та ЯПГ № 894551/313 від 15.07.2008р., копії яких долучено до справи. Зі своєї сторони, позивач фактично сплатив на користь ТОВ фірма «Зонд» через банківський рахунок грошову суму 296 867 грн., в т.ч. ПДВ 49 477 грн., що підтверджується платіжними дорученням № 7137 від 22.05.2008р. та №7278 від 26.05.2008 р., копії яких також додано до матеріалів справи.

Також суд враховує те, що відповідач визнає той факт, що позивач в подальшому використав придбані у ТОВ фірми „Зонд" речі для монтажу обладнання теплових комплексів Це підтверджується, в тому числі, актом перевірки, стор. 13 та не спростовано в ході судового розгляду справи. Наведене свідчить, що метою укладання спірного договору з боку позивача було забезпечення відновлення власних основних фондів, які застосовуються в його основній виробничій діяльності, тобто про наявність у нього наміру одержання економічного ефекту та реального виконання сторонами договору.

Отже, матеріали справи переконливо спростовують безтоварність укладеного позивачем з ТОВ фірмою «Зонд» договору та його фіктивність. За таких обставин, суд не може погодитися з висновком відповідача відносно нікчемності укладеного спірного правочину.

Суд також зазначає, що норми ч.1 ст.215 ЦК України пов’язують наявність підстав недійсності правочину з моментом його вчинення. Але право на податковий кредит виникає взагалі не у зв'язку з укладанням того чи іншого договору, а на підставі зовсім інших юридичних фактів-дій, передбачених п.п. 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». В разі фактичного невиконання позивачем договору, сам по собі факт його укладання не був би підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит. Тобто шляхом лише укладення договору, навіть без наміру його виконувати, позивач не міг би заволодіти бюджетним фондом. Отже, це принципово виключає наявність підстав для застосування норм ст. 228 ЦК України до обставин, що склалися з приводу укладення договору.

Згідно з приписами ст.67 Конституції України - кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 61 Конституції України закріплено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто притягненню до відповідальності підлягає правопорушник.

Відповідно до норм статей 9, 10 Закону України «Про систему оподаткування» за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено право здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину за показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину. Більше того, пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено персональну податкову відповідальність платників податків.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не може бути поставлене у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків. Тому безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п. 8.7.1 п. 8.7. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином не довів. Висновки, що викладені у акті перевірки, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для визначення позивачу суми податкових зобов'язань по ПДВ у загальному розмірі 74216,88 грн. та по податку на прибуток у загальному розмірі 49 441,5 грн., внаслідок чого оспорені податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 71, 94, ч. 1 ст. 158, ст.ст. 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові №0001390854/0 від 05.08.2009р.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові №0001400854/0 від 05.08.2009р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п/р 26003361968 у першій Харківській філії Публічного АТ АКБ "Базис", МФО 351599, код ЄДРПОУ 31557119) 6,80 грн. (шість грн. 80 коп.) судового збору.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 08 лютого 2010р.

Суддя підпис< Текст >                                        П'янова Я.В.

Постанова не набрала чинності. Оригінал знаходиться в матеріалах справи.< Текст >

З оригіналом згідно< Текст >

Суддя Я.В. П*янова< Текст >

Секретар О.В. Нікітіна< Текст >