Рішення № 91673146, 12.08.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/2533/18

Пр. № 2/336/166/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю представника позивача - адвоката Мітіної І.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , право власності на частку в праві спільної часткової власності на яку належить їй.

В позові зазначила, що вона та інший учасник права спільної часткової власності на спірне житло, яким є третя особа в справі ОСОБА_3 , набули це право на підставі нотаріально посвідченого договору обміну від 21.11.2000 року. Відповідач, який доводиться позивачу колишнім чоловіком, а третій особі - батьком, зареєстрований в квартирі, але з 2016 року, коли сталося розлучення сторін, в житлі не проживає. З того часу, як відповідач добровільно залишив належне їй житло, він приміщеннями квартири не користується, проживаючи в іншому місці, а саме: в будинку АДРЕСА_2 . За таких обставин відповідач втратив право користування квартирою, він і не виявляє до житла ніякого інтересу, не виказує бажання користуватися ним, залишив його добровільно, узявши із собою всі особисті речі, меблі, посуд, предмети одягу та взуття, інші об`єкти матеріального світу, які належать йому. Між тим перебування на реєстрації створює для позивача перешкоди в реалізації права власності, необхідності нести видатки за отримання певних комунальних послуг виходячи з кількості зареєстрованих в квартирі осіб. У зв`язку з викладеним просить про задоволення позову та визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 18.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі ухвали суду від 11.12.2019 року у зв`язку із значущістю предмету спору для учасників справи постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Заходи забезпечення позову, доказів в справі не застосовувались.

28 січня 2020 року підготовче провадження закрито, в справі призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову. Просить про його задоволення.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, пославшись на те, що в праві спільної власності на квартиру є його частка як подружжя, оскільки квартира набута під час перебування сторін у шлюбі, який простирався з 7 березня 1997 року по 13 березня 2017 року. І хоча спірна квартира набута внаслідок договору обміну житла, яке належало його дружині і сину, проте квартира, що стала предметом обміну, була однокімнатною, тоді як в результаті обміну дружина та син набули трикімнатну квартиру, тобто обмін є нерівноцінним і супроводжувався виплатою доплати залишку фактичної вартості трикімнатної квартири. Різницю у вартості обмінного житла сплачував відповідач за власний рахунок, оскільки в той період часу в сім`ї працював лише він, тоді як позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Саме з цим періодом спів пало отримання відповідачем премії в сумі 2,5 тисяч доларів США, які він і використав на доплату вартості трикімнатної квартири.

У зв`язку з викладеним просить про відмову у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_3 , представник третьої особи - департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, належним чином повідомлені про дату, час та місце вирішення справи, - до суду не з`явилися, надавши письмові зверненн, які містять прохання про розгляд справи у їх відсутність.

Зазначені обставини в силу ст. 223 ЦПК України зумовили вирішення спору без участі ОСОБА_3 та представника третьої особи.

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд доходить висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу і третій особі на підставі договору обміну від 22.11.2000 року належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 13-14). В квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , який фактично в ній не проживає (а. с. 19).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а в силу ст. 383 ЦК власник жилого будинку має право використовувати помешкання, зокрема, для власного проживання, проживання інших осіб.

Положення наведеної норми ЦК узгоджуються із змістом ст. 156 ЖК України, відповідно до якої члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно із частиною четвертою ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, в силу якої до членів сім`ї наймача (власника) відносяться подружжя наймача, їх діти, батьки. Членами сім`ї наймача (власника) можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним та ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю створюють особи, що проживають разом, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, а згідно із ч. 4 ст. 3 СК сім`я створюється на підставі шлюбу, кровної спорідненості, всиновлення, а також з інших підстав, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла, який проживає разом з ним, втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З наведеної норми закону випливає, що існування права користування житлом власника може бути зумовлене: по-перше, наявністю ознак сім`ї у відносинах між власником і особою, що користується приміщеннями в його житлі; по-друге, реалізацією права користування, тобто постійним проживанням в житлі.

Аналізуючи надані суду фактичні дані, суд констатує, що відповідач як чоловік позивача проживав разом з нею в спірній квартирі до червня 2016 року в якості члена сім`ї власника житла.

Між тим в червні 2016 року він добровільно видалився з житла позивача на інше постійне місце проживання.

Зазначені обставини, що визнаються сторонами, крім того, висвітлені допитаними судом свідками.

Вирішуючи доводи відповідача про те, що йому належить право на частку в праві спільної часткової власності на спірну квартиру, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них на мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. і.) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим в силу ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За роз`ясненнями пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

З огляду на наведені положення сімейного законодавства та роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України суд погоджується з твердженнями позову про набуття позивачем права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , так як зазначені обставини підтверджують надані позивачем фактичні дані, з яких випливає, що 22 листопада 2000 року позивач і третя особа як учасники права спільної часткової власності на певне житло (квартиру АДРЕСА_3 ) обміняли його на інше (квартиру АДРЕСА_1 ).

Обмін належної співвласникам нерухомості без участі іншого подружжя, свідчить про те, що джерелом набуття предмету обміну не були спільні кошти подружжя, а її придбання сталося за рахунок майна, що належало позивачці та сину сторін на час укладення правочину.

На зазначений висновок суду не впливають доводи відповідача про набуття житла за кошти подружжя, оскільки всупереч принципу змагальності зазначені твердження не підкріплені жодними фактичними даними, тоді як аналіз обстановки, за якої здійснено придбання спірного житла, як вже зазначено, свідчить про те, що на набуття спірної квартири було спрямоване нерухоме майно, яке не є предметом спільної сумісної власності подружжя.

Про те, що вказана квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, свідчить відсутність згоди відповідача на укладення угоди щодо обміну нерухомості, яка в силу ст. 23 КпШС України, що діяв на момент укладення означеного правочину, повинна бути висловлена у письмовій формі.

Означені міркування суду підкріплює відсутність ініціативи відповідача, чиє право було б порушено за умов, що частка в справі спільної часткової власності на спірну квартиру, була б об`єктом спільної власності подружжя, щодо поділу майна подружжя протягом часу, що сплив після розірвання шлюбу, а також незастосування знаряддя захисту права з моменту, коли відповідач дізнався про порушення цього права, тобто з моменту подання цього позову, шляхом звернення до суду із зустрічним позовом, окремим позовом, спрямованим на захист порушеного права, тощо.

Дійшовши висновку про відсутність частки відповідача в праві спільної власності на спірну нерухомість, суд виходить з того, що право користування колишнього члена родини власника належними власнику нерухомими речами може бути зумовлено фактичною реалізацією цього права, тобто фактичним проживанням у спірному житлі.

І так як це право ОСОБА_1 припинилось у зв`язку з певними подіями (непроживання понад встановлені законом строки) у відсутність ознак негативного впливу на це право відповідача з боку позивача, суд не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 , що зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , таким що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Суддя О.В. Щаслива