Рішення № 91642067, 18.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2020Справа № 910/7578/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" 03680, місто Київ, вулиця Тверська, 5

про стягнення 7 633,52 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2814 грн 83 коп., а тому числі 2453 грн 95 коп. основного боргу, 293 грн 65 коп. пені, 36 грн 33 коп. процентів річних та 30 грн 90 коп. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ПЗ/ДН-1-1912/025-14/2-119 про надання телекомунікаційних послуг від 17.04.2019, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 19.06.2020 від позивача надійшла заява № 35-22/1-123 від 15.06.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7578 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/7578/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 23.06.2020 про відкриття провадження у справі № 910/7578/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вулиця Тверська, 5, місто Київ, 03680, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105474394502 була отримана останнім 30.03.2020.

Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 23.06.2020 (30.06.2020) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 23.06.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України , в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу COVID-19, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 квітня 2019 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (позивач у справі, аеропорт за договором) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (відповідач у справі, абонент за договором) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № ПЗ/ДН-1-1912/025-14/2-119 (далі - Договір), за умовами якого аеропорт надає, а абонент отримує та оплачує телекомунікаційні послуги щодо організації та надання в користування ліній безпосереднього зв`язку (для інтернету на дільниці: - пасажирський термінал "D", 1 поверх, каса - автомати з продажу проїзних документів (4 шт.); - пасажирський термінал "D", 1 поверх, каса - інформаційний монітор (1 шт.)), а також щодо підключення та надання в користування однієї оптопори в волокно-оптичному кабелі зв`язку на дільниці: пасажирський термінал "D", комутаційне приміщення 1.1.9- комутаційна ЖД біля платформи загальною довжиною 909 метрів (перепідключення, абонентна плата за місяць за 1000 метрів) (далі - послуги).

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, форс - мажор, строк чинності та умови припинення дії договору тощо.

Як визначено пунктом 7.1 Договору даний договір є чинним з моменту його укладання та діє до 31.12.2019. Датою укладання договору вважається пізніша дата, якщо договорі підписується сторонами окремо. Договорі вважається продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін протягом з календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомила про його припинення.

Договір підписаний представниками абонента та аеропорту та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У відповідності до пункту 2.1. Договору сторони погодили, що роботи з підключення послуг виконуються аеропортом протягом 10 календарних днів після надходження коштів на банківський рахунок аеропорту. Дата підключення послуг фіксується в акті виконаних робіт, який підписується сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 3.4.2 Договору до обов`язків абонента входить, зокрема, обов`язок своєчасно оплачувати отримані послуги в розмірах і строки, встановлені договором.

Положеннями пункту 4.1 Договору сторонами погоджено, що сплата за договором здійснюється згідно з Граничними тарифами на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, затвердженими Рішенням національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації та/або за вартостями (цінами) та телекомунікаційні послуги, розробленими та затвердженими аеропортом самостійно.

За умовами пункту 4.5 Договору аеропорт щомісячно виставляє абоненту рахунок-фактури за надані послуги за розрахунковий період (далі - рахунок) та складає акт приймання-здачі виконаних послуг (далі - акт). Розрахунковий період - період надання послуг, що дорівнює одному календарному місяцю. Розрахунковий період починається з першого календарного дня місяця та закінчується останнім календарним днем того ж місяця. Якщо перший /останній розрахунковий період надання послуг не збігається з повним календарним місяцем або в звітний календарний місяць відбулося припинення деякий послуг (дата припинення фіксується в акті виконаних послуг), та в такому випадку оплата нараховується пропорційно кількості днів користування послугами.

Абонент з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт. Абонент несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та кату. Сплата рахунку проводиться абонентом до 20 числа того ж місяця. Акт абонент зобов`язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти календарних днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти календарних днів акт не буде повернутий аеропорту та не надана в цей строк вмотивовану відмову від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт підписується керівником сторін або призначеними ними уповноваженими особами за умови надання іншій стороні копії документу про надання таких повноважень (пункт 4.6 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 10.06.2019 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" підписано акт виконаних робіт № 23-26/4-217, відповідно до якого 17.04.2019 виконано наступні роботи: надано в користування ліній безпосереднього зв`язку в кількості 5 штук (для інтернету на дільниці: - пасажирський термінал "D", 1 поверх, каса - автомати з продажу проїзних документів (4 шт.); - пасажирський термінал "D", 1 поверх, каса - інформаційний монітор (1 шт.)), а також надано в користування однієї оптопори в волокно-оптичному кабелі зв`язку на дільниці: пасажирський термінал "D", комутаційне приміщення 1.1.9- комутаційна ЖД біля платформи загальною довжиною 909 метрів.

Окрім цього, як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», зокрема, з вересня по листопад 2019 року та у лютому 2020 року були надані відповідачу послуги на умовах, передбачених укладеним між сторонами Договором на загальну суму 21 399,02 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями складених та підписаних з боку позивача Актів приймання-здачі виконаних послуг за договором за вересень 2019 року від 30.09.2019 на суму 16 357 грн 22 коп., за жовтень 2019 року від 31.10.2019 на суму 1 680 грн 60 коп., за листопад 2019 року від 30.22.2019 на суму 1 680 грн 60 коп. та за лютий 2020 року від 29.02.2020 на суму 1 680 грн 60 коп., та виставленими позивачем рахункам-фактур № 14/710 від 30.09.2019, № 14/787 від 31.10.2019, № 14/871 від 30.11.2019, № 14/157 від 29.02.2020.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані рахунки та акти приймання-здачі виконаних послуг за Договором були отримані відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи на реєстрах виданих/отриманих оригіналів документів, копія яких надані позивачем.

Таким чином, за висновками суду, обов`язок позивача щодо надання актів здачі - приймання наданих послуг відповідачеві виконано позивачем належним чином.

В свою чергу обов`язок абонента зі своєчасного отримання та підписання наданих виконавцем Актів приймання - здачі наданих послуг для засвідчення факту їх належного надання визначено умовами п. 4.6 Договору.

Тобто, з огляду на умови п.4.6 Договору, за відсутності заперечень щодо результатів наданих послуг та відмов від підписання актів суд вважає акти здачі - приймання послуг за вересень - листопад 2019 року та лютий 2020 року, що підписані в односторонньому порядку виконавцем - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» такими, що погоджені відповідачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання телекомунікаційних послуг у спірний період, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах телекомунікаційні послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Таким чином, оскільки факт надання послуг за вказаними актами приймання- здачі згідно умов Договору в період вересень - листопад 2019 року, лютий 2020 року відповідачем не заперечувався, доказів наявності претензій щодо обсягу, змісту та вартості наданих телекомунікаційних послуг, зазначених у спірних актах приймання- здачі виконаних, а також щодо факту отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, які передбачено Договором, відповідачем суду не надано, зважаючи на приписи чинного законодавства та умови п. 4.6 Договору, оскільки надані позивачем акти здачі - приймання наданих послуг за період вересень - листопад 2019 року, лютий 2020 року розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання виконавцем телекомунікаційних послуг, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання, обумовлені Договором, в обсягах, зазначених в Актах, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих телекомунікаційних послуг без будь - яких зауважень.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг утримання нерухомого майна відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти приймання - здачі наданих послуг та саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату наданих за спірним договором послуг, здійснивши лише часткову оплату у розмірі 14 500,00 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою банку, в зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за спірним Договором в загальній сумі 6 899,02 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо оплати наданих Державним підприємством "Міжнародний Аеропорт Бориспіль" послуг в сумі 6 899,02 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору № ПЗ/ДН-1-1912/025-14/2-119 про надання телекомунікаційних послуг від 17.04.2019 року відповідач не виконав, в результаті чого у Акціонерного товариства "Українська залізниця" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статтей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами договору № ПЗ/ДН-1-1912/025-14/2-119 про надання телекомунікаційних послуг від 17.04.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем телекомунікаційних послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 899 грн 02 коп. з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статтей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За умовами пункту 4.9 договору стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені за кожну добу затримки від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується до моменту повного погашення абонентом заборгованості за договором.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 21.10.2019 по 11.05.2020 та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 4.9 договору пеню в сумі 614 грн 34 коп. та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 81 грн 78 коп. процентів річних, та 38 грн 38 коп. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому суд зазначає, що згідно пункту 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року.

Зокрема, пунктом 4.6 договору строк оплати послуг визначено до 20-го числа того ж місяця.

Наразі, як встановлено судом, при визначенні періоду прострочення позивачем визначено граничним строком виконання зобов`язання 20 число серпня - жовтня, грудня 2019 року, в той час як граничним строком виконання є день, що передує 20-му числу кожного місяця, а саме 19 число.

При цьому судом враховано, що з урахуванням приписів ст. 254 ЦК України граничним строком виконання зобов`язання з оплати послуг згідно рахунку - фактури № 14/710 від 30.09.2019 року є 21.10.2019 року, оскільки 19.10.2019 року є вихідним днем (субота), та відповідно початком періоду прострочення та можливого нарахування пені та процентів річних є 22.10.2019 року, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 21.10.2019 року.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, згідно до пункту 4.9 договору пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Тобто сторони умовами договору поставки визначили нарахування пені без обмеження 6-ти місячним строком, яке не припиняється до моменту повного погашення заборгованості, сторонами договору визначено термін, протягом якого здійснюється нарахування пені, що цілком відповідає положенням цивільного законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 613,31 грн. пені та 78,60 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 613,31 грн. пені та 78,60 грн. процентів річних.

Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 86,64 грн., а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред`явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 38,38 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 38,38 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7; код ЄДРПОУ 20572069) 6 899,02 грн. (шість тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять грн. 02 коп.) основного боргу, 613,31 грн. (шістсот тринадцять грн. 31 коп.) пені, 78,60 грн. (сімдесят вісім грн. 60 коп.) процентів річних, 38,38 грн. (тридцять вісім грн. 38 коп.) втрат від інфляції та судовий збір у розмірі 2 100,84 (дві тисячі сто грн. 84 коп.).

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 18 вересня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон