Рішення № 91639059, 11.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 року м. Київ № 640/9828/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

провизнання протиправними та нечинними постанов,за участю представників сторін:

від відповідача: Смикалов В.Р.,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - заявник) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП), в якому просить:

визнати протиправною та нечинною, з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498;

визнати протиправними та нечинними пункт 2 глави 1 розділу VI, пункт 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494;

визнати протиправним та нечинним, з моменту прийняття, пункт 1 Розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496;

визнати протиправними та нечинними підпункт 2.2 розділу II, підпункт 2 пункту 5.2. розділу V Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2500.

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої також просить визнати протиправним та нечинним, з моменту прийняття, підпункт 1 пункту 1 глави 7 Розділу VІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є споживачем природного газу для власних побутових потреб. На думку позивача, споживач згідно із Законом України «Про ринок природного газу» не може вважатись замовником послуги розподілу природного газу, у зв`язку з чим Закон України «Про ринок природного газу» не містить обов`язку для споживача укласти договір розподілу природного газу, а лише договір про постачання природного газу, тому оскаржувані постанови відповідача є такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили Закону України «Про ринок природного газу». Оскільки до позивача застосовані оскаржувані постанови, що підтверджується розрахунком газової компанії про оплату, позивач звернувся з даним позовом та просить визнати протиправними та нечинними окремі положення оскаржуваних постанов з моменту їх прийняття.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 30.06.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності, у заяві зазначив, що позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог, та зазначив, що не погоджується з обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача. Представник відповідача вказує на те, що Закон України «Про ринок природного газу» та підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на виконання вимог цього Закону, спрямовані на ефективну реалізацію реформи ринку природного газу відповідно до вимог Європейського законодавства та носять прогресивний характер, положення оскаржуваних нормативно-правових актів відповідають положенням Закону України «Про ринок природного газу» та жодним чином не обмежують права споживачів природного газу, а також спрямовані виключно на забезпечення надійних умов постачання природного газу споживачам.

Також представник відповідача зазначив, що позивач фактично ставить під сумнів наявність в НКРЕКП повноважень на затвердження Типового договору розподілу природного газу, оскільки просить скасувати його повністю, навіть по відношенню до інших учасників ринку природного газу, що є безпідставним та необґрунтованим. До того ж, на його думку, в даному випадку відсутні порушення оскаржуваними нормативними актами прав та обов`язків позивача.

Позивачем подавались заяви про забезпечення позову, в яких просив зупинити дію вказаних положень постанов НКРЕКП.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020, від 03.06.2020, від 02.07.2020, від 02.07.2020 відмовлено у задоволенні заяв про забезпечення позову.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу». Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи (п.1.1).

Крім того, відповідно до Законів України «Про ринок природного газу», «Про природні монополії», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715, НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

На підставі пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2496 «Про затвердження Правил постачання природного газу», яка регулює відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» НКРЕКП також прийнято постанову від 30.09.2015 №2500 «Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам». Цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником.

Позивач, який є споживачем природного газу для власних побутових потреб, вважає протиправними положення постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 та окремі положення постанов №2494, №2496, №2500, оскільки, на його думку, вони не відповідають вимогам Закону України «Про ринок природного газу», що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, регулюються Законом України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 №329-VIII (далі - Закон №329-VIII).

Відповідно до положень статті 4 Закону №329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно цієї норми передбачено, що до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG; затвердження правил постачання природного газу.

Регулятором ринку природного газу, відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 329-VIII, є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 329-VIII постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Згідно з частинами 2 та 4 статті 12 Закону № 329-VIII права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов`язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.

При цьому, згідно з положеннями статті 1 Закону №329-VIII оператор газорозподільної системи (далі по тексту також Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;

постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;

замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.

Відповідно до положень частини 1 статті 37 Закону №329-VIII оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. Оператор газорозподільної системи зобов`язаний вживати заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, в тому числі безаварійної та безперебійної роботи газорозподільної системи.

Крім того, відповідно до частини 1 та 2 статті 39 Закону №329-VIII Оператор газорозподільної системи не може провадити діяльність з видобутку, транспортування або постачання природного газу.

Оператор газорозподільної системи має бути юридично та організаційно незалежним від інших видів діяльності на ринку природного газу, не пов`язаних з розподілом природного разу.

За приписами частин 1 та 2 статті 40 Закону №329-VIII розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.

Договір розподілу природного газу є публічним.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону №329-VIII встановлено, що до 1 жовтня 2015 року Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг необхідно: забезпечити прийняття та затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Законом (крім процедури сертифікації операторів газотранспортних систем); забезпечити перегляд і скасування своїх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

На виконання вказаних вимог Закону №329-VIII постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс) та постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, затверджено Правила постачання природного газу (далі - Правила).

Крім того, на виконання вимог статей 12 та 40 Закону №329-VIII НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 № 2500 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1386/27831), якою затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам та постанову від 30.09.2015 №2498 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829), якою затверджено Типовий договір розподілу природного газу.

Згідно з абзацом 22 пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу замовник - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа - підприємець, яка на підставі відповідного договору замовляє у оператора газорозподільної системи послугу з приєднання до газорозподільної системи та/або розподілу природного газу.

При цьому, відповідно до положень пункту 1 розділу III Правил підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є, зокрема:

наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об`єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

наявність у побутового споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу побутовим споживачам та дотримання його умов.

Крім того, згідно з положеннями пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Враховуючи зазначене, постачання природного газу побутовим споживачам/розподіл природного газу має здійснюватися на підставі договорів, укладених між побутовим споживачем та постачальником/Оператором ГРМ відповідно до вищевказаних типових договорів.

Отже, при постачанні природного газу між постачальником та споживачем виникають відносини виключно у частині купівлі-продажу природного газу як товару, коли постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач - оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

При цьому, при розподілі природного газу у споживача та газорозподільного підприємства виникає ряд взаємних прав та обов`язків, зокрема, щодо якості та тиску газу, обліку природного газу та проведення контрольного зняття показів лічильника газу, доступу до газового обладнання та/або комерційного вузла обліку газу споживача, обмеження (припинення) розподілу природного газу тощо.

Крім того, відповідно до вимог Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить Споживачу, до межі балансової належності його об`єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу. Водночас Споживач забезпечує належну експлуатацію власних газових мереж після межі балансової належності згідно з чинним законодавством, або укладає відповідний договір з будь-якою організацією, яка має право на виконання таких робіт, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Таким чином, сторони договору розподілу природного газу відповідають за технічний стан газопроводів (підземних, надземних, наземних та ввідних) і споруд на них згідно з актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що перебуває в їх власності чи в користуванні відповідно до законодавства.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що отримання природного газу побутовими споживачами України забезпечується двома послугами: постачанням природного газу і його розподілом, на отримання яких у побутового споживача повинні бути укладені два окремі договори - на постачання природного газу (укладається побутовим споживачем з постачальником, який має відповідну ліцензію) та на розподіл природного газу (укладається побутовим споживачем як Замовником послуги розподілу з відповідним Оператором ГРМ, що має відповідну ліцензію на провадження діяльності в межах території, де розташований відповідний об`єкт споживача).

Таким чином, твердження позивача про те, що положення окремих положень постанов НКРЕКП стосовно порядку та умов доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу, умов постачання природного газу не відповідають положенням Закону України «Про ринок природного газу» не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 4, частин 1, 4 статті 12, частини 2 статті 40, частини 1 статті 41 Закону № 329-VIII передбачено, що до компетенції відповідача належать повноваження, зокрема, щодо затвердження кодексу газорозподільних систем, Правил постачання природного газу, а також типових договорів про постачання природного газу та розподілу природного газу.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про природні монополії» (в реакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Статтею 11 Закону України «Про природні монополії» передбачено, що Національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Пунктом 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (далі - Положення №715/2014), визначено, що одним із основних завдань НКРЕКП є, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ, нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів;

При цьому, згідно пункту 13 Положення №715/2014 встановлено, що рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.

Так, на виконання покладених на НКРЕКП повноважень Законами України «Про ринок природного газу», «Про природні монополії», Положення №715/2014 відповідачем розроблено та затверджено оскаржувані постанови.

Згідно доводів відповідача, ним проекти зазначених нормативних актів розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС». При цьому, за результатами неодноразових зустрічей та нарад з представниками Секретаріату Енергетичного Співтовариства, останні листом від 29.09.2015 №UA-MIN/O/jko/19/29-09-2015 повідомили про погодження реформованого законодавства на ринку природного газу України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, (в редакції, чинній на час реєстрації оскаржуваних постанов) спеціалісти Управління проводять правову експертизу нормативно-правових актів, а саме перевіряють їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки.

Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб`єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.

Експертиза нормативно-правового акта, у якому міститься одна або декілька норм права, що стосуються зміни обсягу процесуальних прав та обов`язків громадянина; надання адміністративних послуг; проведення конкурсних (тендерних) процедур; здійснення державних закупівель; надання дискреційних повноважень органам державної влади, органам місцевого самоврядування чи їх посадовим особам; фінансування поточної діяльності політичних партій та виборчих компаній, провадиться із залученням Департаменту антикорупційної політики.

Як зазначив відповідач, що не спростовано позивачем, вказані нормативно-правові акти, що оскаржуються, пройшли правову експертизу в Міністерстві юстиції України при державній реєстрації на їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, у тому числі Закону України «Про ринок природного газу», а також правилам нормопроектувальної техніки.

До того ж, оскаржувані нормативно-правові акти в повному обсязі відповідають положенням Закону № 329-VIII та не суперечать йому.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що НКРЕКП при прийнятті спірних нормативно-правових актів, зокрема в частині пункту 2 глави 1 розділу VI, пункту 1 глави 3 розділу VI, підпункту 1 пункту 1 глави 7 Розділу VІ постанови від 30.09.2015 № 2494, пункту 1 Розділу ІІІ постанови від 30.09.2015 № 2496, підпункту 2.2 розділу II, підпункту 2 пункту 5.2. розділу V постанови від 30.09.2015 №2500 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема у межах повноважень, визначених Законом України «Про ринок природного газу».

Поряд з цим, вирішуючи дану адміністративну справу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Крім того, за правилами частини шостої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, позивачем в адміністративному позові не наведено належних, допустимих та достатніх доказів, які підтвердили б, що відбулось дійсне порушення їх прав, внаслідок прийняття оскаржуваних постанов НКРЕКП. Позивачем лише надано докази перебування його у правовідносинах, у яких оскаржувані постанови НКРЕКП можуть бути застосовані.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що НКРЕКП доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних рішень.

Натомість позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 12, 72-77, 90, 241-246, 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.09.2020 року.

Суддя В.П. Шулежко