Рішення № 91636564, 18.09.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"18" вересня 2020 р.

Справа № 642/8624/19

Провадження № 2/642/374/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Вікторова В.В.

за участю секретаря Варук С.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло», товариства з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» про визнання укладеною додаткової угоди до договору, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ТОВ «Харківжитло» про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 12.01.2006 р. № 21/1 на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (надалі за текстом - Договір).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 20.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Після усунення позивачем вказаних судом недоліків, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 23.12.2019 за позовною заявою ОСОБА_1 відкрито загальне позовне провадження.

Згідно позовних вимог, ТОВ «Укрестейт» було залучено до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог.

Ухвалою Ленінського районного суду від 30.01.2020 закрито підготовче судове провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 02.07.2020 суд за клопотанням позивача залучив ТОВ «Укрестейт» до участі у справі в якості співвідповідача (надалі за текстом – Співвідповідач).

Представник ТОВ «Укрестейт» не заявив клопотання про розгляд справи спочатку в порядку ч. 3 ст. 198 ЦПК України в дводенний строк, а тому суд продовжив розгляд справи по суті. Представник ТОВ «Укрестейт» у наданій заяві підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд розглянути справу без його участі та задовольнити позов. Правом надання відзиву на позов співвідповідач не скористався.

Відповідач правом надання відзиву на позов у 15-денний строк, встановлений ухвалою суду від 23.12.2019 р., не скористався, представник відповідача в судовому засіданні 05.03.2020 р. проти задоволення позову заперечував, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Представник позивача надав заяву від 08.09.2020, у якій зазначив, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Харківжитло» не з`явився в судові засідання 24.03.2020 р., 20.05.2020 р., 10.06.2020 р., 02.07.2020 р., 16.07.2020 р. та 08.09.2020 р. без поважних причин. Представник повідомляв суд 24.03.2020 р. та 02.07.2020 р. про свою неявку в судове засідання у зв`язку із карантином, введеним через коронавірусну хворобу. Також просив врахувати, що процесуальні строки по справі, в тому числі строк надання відзиву на позовну заяву, призупинені на підставі п. 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України.

На дане клопотання відповідача суд зауважує, що, 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву, визначений ухвалою суду від 23.12.2019 р., закінчився задовго до введення в Україні карантину.

Крім того, згідно змін, внесених Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX до Прикінцевих та перехідних положень до ЦПК України, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Закон України № 731-IX набрав чинності 17.07.2020 р., а тому всі раніше продовжені процесуальні строки закінчились 06.08.2020 р.

Посилання відповідача на введення карантину як на підставу відкладення судового розгляду суд розглядає критично і не вважає це поважною причиною для неявки в судове засідання. Так, відповідач не надав суду пояснень – яким чином карантин перешкоджає представнику відповідача з`явитись в судові засідання, відповідач не надав документальних підтверджень про перебування його представника на лікуванні чи в самоізоляції. Твердження відповідача про ймовірну небезпеку масового зараження працівників суду при розгляді справи № 642/8624/19 суд вважає безпідставним, оскільки в приміщенні суду приймаються всі передбачені законодавством заходи для запобігання поширенню хвороб.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази в їх сукупності, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

12 січня 2006 року між громадянином ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» було укладено Договір № 21/1 на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями.

За умовами Договору, громадянин ОСОБА_1 , який в договорі іменується Пайщиком, направляє в порядку пайової участі власні грошові кошти в сумі 440 953,38 грн. (чотириста сорок тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні 30 коп.) на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (надалі за текстом – Будинок), і доручає ТОВ «Харківжитло», яке в договорі іменується Товариством: сформувати частку громадянина ОСОБА_1 в загальному майні пайщиків та забезпечити будівництво будинку.

Відповідно до умов Договору та додатків до нього, ТОВ «Харківжитло» зобов`язалось в строк до вересня 2010 року, збудувати будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , ввести його в експлуатацію, та передати громадянину ОСОБА_1 за актом приймання-передачі Ѕ частину нежитлового приміщення в Будинку, відповідно до Додатку № 2 до Договору, загальною площею 204,8 кв.м. (надалі за текстом – Приміщення).

Позивач на виконання умов договору, здійснив на користь відповідача наступні платежі: 13.08.2008 року - 36672,73 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 73 коп.); 16.09.2008 року - 9168,19 грн. (дев`ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 19 коп.); 14.10.2008 року - 9168,19 грн. (дев`ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 19 коп.), всього 55009,11 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ять гривень 11 коп.). Сума оплати не заперечується сторонами.

Протягом 2006-2008 років відповідач здійснював будівництво будинку АДРЕСА_1 . Проте з кінця 2008 року будівництво було призупинено, також в цей період позивач призупинив оплати за Договором.

В подальшому відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором про пайову участь № 21/1, введення будинку в експлуатацію у вересні 2010 року не здійснив, передбачені договором приміщення позивачеві не передав. На час розгляду справи судом будівництво не завершено.

Пунктом 6.11. Договору передбачено, що пайщик має право передати свої права та обов`язки іншій особі за умови додержання наступних вимог:

-письмового звернення пайщика до ТОВ «Харківжитло» з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків іншій особі;

-сплати протягом трьох днів додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76 грн., що складає 0,5% від ціни Договору, за передачу майнових прав;

-укладання тристоронньої Додаткової угоди про заміну сторони в зобов`язанні;

-передача Договору з додатками від пайщика новому пайщику.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за Договором, позивач досяг домовленості з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» про передачу своїх прав та обов`язків пайщика за договором про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 21/1 від 12.06.2006 р. зазначеному ТОВ «Укрестейт».

З метою реалізації свого права, закріпленого в п. 6.11. Договору, 22.02.2019 р. ОСОБА_1 направив на адресу відповідача лист (поштове відправлення № 6103603684295), датований 21.02.2019 р., з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків за Договором новому пайщику - ТОВ "Укрестейт". Одночасно позивачем було направлено три примірники Додаткової угоди від 21.02.2019 р. про передачу прав та обов`язків за Договором, вже підписані з боку ОСОБА_1 та ТОВ «Укрестейт» (надалі за текстом – Додаткова угода). Додаткова угода також містила домовленість про те, що новий пайовик, протягом п`яти банківських днів, наступних за днем підписання акту приймання-передачі Приміщення у власність нового пайовика, здійснює доплату коштів за Договором в розмірі 385 944,27 грн. на рахунок ТОВ «Харківжитло» в банку.

Окрім того, громадянином ОСОБА_1 була здійснена спроба сплати на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в Договорі, додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76 грн., що складає 0,5% від ціни Договору. Оскільки зазначені реквізити банківського рахунку виявились недійсними, вищевказаний лист від 21.02.2019 р. містив також прохання повідомити діючі банківські реквізити ТОВ «Харківжитло» для перерахування коштів відповідно до п. 4.4. та 6.11. Договору.

Позивач просив відповідача розглянути пропозицію щодо укладення Додаткової угоди протягом 20-ти днів з моменту її отримання та підписати Додаткову угоду. Проте відповідач, отримавши лист та Додаткову угоду 27.02.2019 р. поштовим відправленням № 6103603684295, відповіді на пропозицію позивача не надав, свої банківські реквізити не повідомив.

Дізнавшись в подальшому про актуальні банківські реквізити ТОВ «Харківжитло», позивач 09.08.2019 р., сплатив на банківський рахунок ТОВ «Харківжитло» за заміну сторони у Договорі 2 204,76 грн. відповідно до п. 4.4. Договору.

На думку позивача, вказані обставини свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом та просить внести зміни до договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 21/1 від 12 січня 2006 року, шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 21.02.2019 р про передачу позивачем майнових прав і обов`язків за Договором товариству з обмеженою відповідальністю «Укрестейт».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Конструкція договору про пайову участь у будівництві не закріплена цивільним законодавством України як окремий тип (вид) договорів. Відтак, договір про пайову участь у будівництві є договором, не передбаченим актами цивільного законодавства, що укладається сторонами на підставі частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України та загальних положень статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, всіх інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Договір про пайову участь № 21/1 за своєю правовою природою є змішаним, який тяжіє до конструкцій, насамперед, договору купівлі-продажу та, певною мірою, договору про надання послуг, адже основні обов`язки позивача як пайовика вичерпуються сплатою коштів, усі ж інші обов`язки пайовика тим чи іншим чином обслуговують процедуру передання йому збудованої нерухомості, тобто виконання основного договірного обов`язку відповідачем.

За таких умов позивач на підставі укладеного сторонами Договору про пайову участь № 21/1 набув майнові права на відповідну нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування). Зазначені майнові права не є речовими правами на чуже майно, тому що об`єктом цих прав не є чуже майно, а також вони не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент укладення договору (як і на момент виникнення спору), а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, таке майнове право позивача можна визначити як право очікування, воно є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право очікування - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Саме така правова позиція послідовно підтримувалася Верховним Судом України у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-21цс13, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 06 листопада 2013 року у справі № 6-100цс13, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситись також і "право очікування", набуте пайовиком у договорі про пайову участь у будівництві.

Мирне володіння майном зумовлює також і безперешкодне його використання та розпорядження таким майном відповідно до вимог чинного законодавства. Щодо зобов`язальних прав у цивільному праві України таке розпорядження має форму відступлення права вимоги (цесії), здійснення якої регламентовано 512-519 Цивільного кодексу України. При цьому відповідно до приписів частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, суд зазначає, що пунктом 6.11. Договору сторони передбачили право позивача передати свої права та обов`язки іншій особі до моменту підписання Акту приймання-передачі нежитлового приміщення в будинку, за наступних умов:

- письмового звернення пайщиком до ТОВ "Харківжитло" з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків іншій особі;

- сплати протягом трьох днів додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76 грн., що складає 0,5 % від ціни Договору;

- укладення тристоронньої Додаткової угоди про заміну сторони в зобов`язанні;

- передача Договору з Додатками від ОСОБА_1 . Новому пайщику.

Судом встановлено, що на виконання вказаного пункту Договору, позивачем на адресу відповідача 22.02.2019 р. було направлено лист з повідомленням про передачу своїх прав та обов`язків за Договором Новому пайщику - ТОВ "Укрестейт", а також відповідачу направлено для підписання три примірники Додаткової угоди від 21.02.2019 р., які були підписані з боку ОСОБА_1 та ТОВ "Укрестейт".

Також позивачем була здійснена спроба сплати на розрахунковий рахунок відповідача, зазначений в Договорі, додаткових грошових коштів в розмірі 2 204,76 грн., що складає 0,5 % від ціни Договору, проте банківські реквізити, вказані відповідачем в Договорі, виявились недійсними. Викладене в листі позивача від 21.02.2019 р. прохання повідомити банківські реквізити, відповідач проігнорував.

Окрім того, слід звернути увагу, що позивачем до матеріалів справи надано банківську квитанцію № 1-79К від 09.08.2019 р. згідно якого ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Харківжитло" 2 204,76 грн., тобто 0,5 % від суми Договору, за передачу своїх прав та обов`язків ТОВ "Укрестейт".

Вказане підтверджує, що позивачем виконано всі необхідні обов`язки за п. 6.11. Договору № 21/1 від 12.01.2006 р. Однак, відповідач відповіді на пропозицію позивача укласти Додаткову угоду про заміну сторони пайщика в Договорі не надав.

Заперечуючи проти прозову, відповідач стверджує, що ТОВ "Харківжитло" не зобов`язано підписувати Додаткову угоду про передачу прав за Договором від ОСОБА_1 до ТОВ "Укрестейт".

Отже, в даному випадку вбачається ситуація, коли ОСОБА_1 за п. 6.11 Договору № 21/1 від 12.01.2006 р. має право передати свої права та обов`язки іншій стороні, виконавши для цього всі дії, передбачені Договором, В той же час умовами Договору № 21/1 не передбачено обов`язку ТОВ «Харківжитло» підписати тристоронню Додаткову угоду про заміну сторони в зобов`язанні не зважаючи на те, що відповідач не виконав свого головного обов`язку - не збудував будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не ввів його в експлуатацію у вересні 2010 року та не передав позивачу в натурі нежитлові приміщення загальною площею 204,8 кв.м.

Зважаючи на вказане, суд звертає увагу, що пунктом 9.3. Договору сторони перебачили у разі не досягнення згоди по спірному/спірним питанню/питанням в ході перемовин, сторони можуть передати спір в суд відповідно до правил підвідомчості та підсудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі.

Частина 4 ст. 188 Господарського кодексу України також передбачає, що у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За приписами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Зазначене саме по собі передбачає принципову можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін із додержанням засад добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Стаття 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» встановлює:

«1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору».

Предметом Договору № 21/1 є інвестування з боку позивача власних коштів в будівництво будинку, з боку ТОВ «Харківжитло» єдиним обов`язком було будівництво будинку к вересню 2010 року та передача пайщику приміщень, загальною площею 204,8 кв.м. Вочевидь, що ТОВ «Харківжитло» порушило істотні умови Договору та не виконало свій обов`язок. В свою чергу ОСОБА_1 , в наслідок невиконання свого зобов`язання відповідачем, був повністю позбавлений результатів, на які розраховував при укладенні Договору – протягом більш ніж дев`яти років не отримав 204,8 кв.м. комерційної нерухомості. Будь-якої компенсації збитків чи виплати неустойки з боку ТОВ «Харківжитло» позивач не отримав.

Тобто, в даній ситуації суд вбачає підстави для застосування положень частини 2 статті 651 ЦК України.

Також суд зазначає, що згідно статті 16 ЦК України: «1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу… 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 6) зміна правовідношення;… Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках».

Аналогічні приписи містяться в статті 5 ЦПК України, яка встановлює: «1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону».

Суд приймає до уваги заяву позивача про те, що в ситуації з тривалим невиконанням договору з боку ТОВ «Харківжитло», він знайшов для себе вихід в продажу своїх прав та обов`язків за договором № 21/1 ТОВ «Укрестейт», що внаслідок цієї угоди позивач мав би отримати від ТОВ «Укрестейт» суму, яка б повністю покрила його витрати за Договором. В свою чергу ТОВ «Харківжитло» не тільки не збудувало будинок і приміщення, не тільки не відшкодувало завданих збитків, але й чинить перепони позивачу в намаганні компенсувати ту шкоду, що завдана неправомірним невиконанням Договору з боку ТОВ «Харківжитло».

Суд погоджується, що позивач, окрім питання передачі майнових прав пайщика за Договором, правомірно врегулював в Додатковій угоді і майновий обов`язок нового пайщика здійснити доплату в розмірі 385 944,27 грн. (трьохсот вісімдесяти п`яти тисяч дев`ятисот сорока чотирьох тисяч гривень 27 коп.) на розрахунковий рахунок ТОВ «Харківжитло» в банку протягом 5 (п`яти) банківських днів, наступних за днем підписання акту приймання-передачі, який посвідчує факт передачі нежитлового приміщення у власність ТОВ «Укрестейт».

За цих обставин ОСОБА_1 в своїй позовній заяві правомірно і обґрунтовано визначив спосіб захисту своїх порушених прав, який, по-перше, не суперечить закону, а по-друге, допоможе найбільш ефективно захистити його порушені права.

Слід зазначити, що судова практика з цього приводу однозначно підтверджує як невід`ємне право сторони на звернення до суду з позовом про визнання договору (додаткової угоди) укладеним, так і підсудність даних спорів судам.

Так, в Рішенні Конституційного суду України від 9 липня 2002 року у справі N1-2/2002 зазначено: «Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 викладена наступна позиція: «54. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. 55. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). 56. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі М 914/2649/17 зазначена наступна позиція: «8.2. 3а діючою редакцією частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 8.8. Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. 8.9. Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. 8.10. Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. 8.11. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин. 8.12. Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням час поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України)".

В своїх запереченнях відповідач стверджував, що зупинка будівництва стала наслідком припинення інвестування з боку громадянина ОСОБА_1 , послався на положення пункту 10.4. Договору, за яким: «Товариство не несе відповідальності перед Пайщиком за прострочення передачі Магазину по Договору, якщо це відбулось за виною Пайщика з наступних причин: - невиконання пайщиком в повному обсязі всіх фінансових зобов`язань за Договором, згідно п. 3.1., 3.2., та 6.3., а також додатковим угодам, які є невід`ємною частиною Договору».

Суд не може погодитись з цими міркуваннями відповідача з огляду на наступне.

Пункт 10.3. Договору встановлює відповідальність ТОВ «Харківжитло» у вигляді пені за порушення строків вводу будинку в експлуатацію. Відповідно і п. 10.4. встановлює випадки, коли ТОВ «Харківжитло» не несе відповідальності у вигляді пені. Проте п. 10.4. жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку збудувати та здати в експлуатацію Будинок в вересні 2010 року.

Судом встановлено, що за Договором № 21/1 має місце взаємне неповне виконання сторонами умов договору: відповідач призупинив будівництво, чим порушив строки здачі будинку в експлуатацію майже на 10 років, позивач – призупинив сплату коштів через зупинку будівництва відповідачем. Саме такої ситуації умови Договору не передбачали. Суд бере до уваги пояснення позивача про те, зупинення будівництва восени 2008 року стало наслідком світової фінансової кризи, і що навіть в разі повної сплати ОСОБА_1 коштів за Договором (які складають мізерну частину від загальної вартості будівництва), це не призвело б до закінчення будівництва. Так, велика частина інших пайщиків даного будівництва сплатили ТОВ «Харківжитло» кошти в повному обсязі, але цей будинок так і не був добудований (наприклад, представник ТОВ «Харківжитло» посилався в усних поясненнях на справу № 922/2743/18 за позовом ТОВ «Титан» до ТОВ «Харківжитло», за обставинами якої ТОВ «Титан» сплатило позивачу пайові кошти в повному об`ємі, а саме 8 819 101,99 грн., але також не отримало приміщень в даній недобудові).

Також представник відповідача заявив, що Договір № 21/1 від 12.01.2006 р. був розірваний ТОВ «Харківжитло» в односторонньому порядку весною 2017 року через несплату ОСОБА_1 залишку коштів за Договором шляхом надіслання повідомлення про розірвання Договору, відповідно до пункту п. 4.3. Договору, за яким Товариство має право розірвати в односторонньому порядку Договір в разі порушення графіку оплат.

Представник позивача стверджував, що письмового повідомлення про розірвання Договору ОСОБА_1 від ТОВ «Харківжитло» не отримував, що додаткової угоди про розірвання Договору не укладалось.

З цього приводу суд зазначає, що сторона відповідача не надала суду доказів письмового повідомлення про розірвання договору № 21/1 від 12.01.2006 р. з доказами поштового направлення цього повідомлення позивачу, хоча суд зобов`язав відповідача надати документи, що свідчили б про розірвання договору.

Крім того, суд бере до уваги, що в письмових поясненнях, надісланих до суду електронною поштою 02.07.2020 р., відповідач стверджує про надіслання громадянину ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору за вих. № 20-1 від 20 березня 2017 р., тоді як за вказаним вихідним номером 20 березня 2020 року ТОВ «Харківжитло» надіслало повідомлення не ОСОБА_1 , а повідомлення громадянці ОСОБА_2 про розірвання іншого договору - № 20/1 від 12.01.2006 р. Ця обставина підтверджується копіями повідомлення № 20-1, опису вкладення та конверту, долученими позивачем до матеріалів справи.

Суд зазначає, що в постанові Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2018 р. по справі № 642/3001/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Харківжитло», на яку також посилався представник відповідача, будь-яких висновків, чи навіть міркувань, щодо визнання договору № 21/1 від 12.01.2006 р. розірваним - не міститься.

Положеннями п.п. 4.5., 4.7., 5.5. договору № 21/1 від 12.01.2006 р. передбачено, що обов`язковою умовою для розірвання договору в односторонньому порядку з боку ТОВ «Харківжитло» є повернення раніше внесених коштів пайщику, тобто громадянину ОСОБА_1 . Проте ТОВ «Харківжитло» не повернуло і, за матеріалами справи, не намагалось повернути громадянину ОСОБА_1 вкладених в будівництво коштів.

Згідно з п. 13.2. договору № 21/1, всі зміни та доповнення оформлюються додатковими угодами сторін в письмовій формі, які являються невід`ємною частиною договору. Додаткової угоди про розірвання договору № 21/1 сторони не складали і не підписували. Суду не надано доказів, які б вказували на намагання відповідача скласти і підписати додаткову угоду про розірвання договору № 21/1.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Оскільки зупинення позивачем оплат за Договором обумовлено зупинкою будівництва з боку ТОВ «Харківжитло», з огляду на положення ч. 4 ст. 612 ЦК України, суд приходить до висновку про неможливість застосування у даному випадку відповідачем положень п. 4.3. Договору.

Викладені обставини в своїй сукупності вказують на те, що договір № 21/1 від 12.01.2006 р. між громадянином ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» є діючим і підстав вважати його розірваним немає.

Згідно статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, проти якого позивач заперечував, суд залишає без задоволення, оскільки позовні вимоги полягають у визнанні укладеною Додаткової угоди від 21.02.2019 р., а з моменту складання даної Додаткової угоди і, відповідно, з часу виникнення спору щодо її укладання, не пройшло трьох років. Крім того, порушення відповідачем в вересні 2010 року строків будівництва жодним чином не стосується права позивача на передачу своїх прав і обов`язків за договором, позивач може реалізувати це право у весь час дії договору.

Посилання відповідача на науковий висновок Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 24.10.2017 р. суд не бере до уваги. Даний науковий висновок був зроблений у справі іншій справі № 642/3001/17, стосується інших правовідносин (іншої додаткової угоди), і містить тлумачення 641 та 642 ЦК України щодо мовчазної згоди на пропозицію укладення договору, тоді як по нашій справі позивач обґрунтував свої позовні вимоги приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. необхідно стягнути з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1-6, 76, 81-89, 141, 223, 258-268 ЦПК України, ст. ст. 5, 16, 612, 626, 627, 641, 651 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло», товариства з обмеженою відповідальністю «Укрестейт» про визнання укладеною додаткової угоди до договору – задовольнити.

Внести зміни до Договору на пайову участь у будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 21/1 від 12.01.2006 року, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного Договору в наступній редакції:

«Додаткова угода

до Договору на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 21/1 від 12.01.2006 року

м. Харків 21 лютого 2019 року

ТОВ «Харківжитло», іменоване надалі «Товариство», в особі директора Гаращенко Руслана Олеговича, що діє на підставі Статуту, з одного боку, -

Громадянин ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 23.03.1998 р. Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ у Харківській області, іменований надалі «Пайовик», діючий на підставі повної і необмеженої дієздатності, з іншого боку, і

ТОВ «Укрестейт», іменоване надалі «Новий Пайовик», в особі Директора ОСОБА_3 , що діє на підставі Статуту, з третьої сторони, при спільному згадуванні іменовані Сторони, а окремо Сторона, досягли домовленості про необхідність укладення цієї Додаткової угоди до Договору на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 21/1 від 12.01.2006 року (далі по тексту Договір), про наступне:

1. Пайовик, керуючись правом, передбаченим п. 6.11 Договору, передає, а Новий пайовик приймає права і обов`язки за Договором, в результаті чого Новий пайовик стає Стороною Договору, в результаті чого Товариство зобов`язується виконати умови Договору на користь Нового пайовика.

2. Відповідно до п. 4.4. Договору, Пайовик оплачує на користь Товариства 2 204,76 грн., що становить 0,5% від суми договору 440 953,38 грн.

3. У момент підписання цієї Додаткової угоди, Пайовик передає Новому пайовику Договір, включаючи всі додатки до нього і підтвердження проведеної оплати Товариству, відповідно до п. 3.1. Договору.

4. Сторони затвердили, що Новий пайовик, протягом 5 (п`яти) банківських днів, наступних за днем підписання акту приймання-передачі, двостороннього письмового документу, підписаного ТОВ «Харківжитло» та ТОВ «Укрестейт», який посвідчує факт передачі Нежитлового приміщення у власність ТОВ «Укрестейт», здійснює доплату 385 944,27 грн. (трьохсот вісімдесяти п`яти тисяч дев`ятисот сорока чотирьох тисяч гривень 27 коп.) на розрахунковий рахунок Товариства в банку.

5. Підписанням даної Додаткової угоди Сторони підтверджують факт проведення часткового розрахунку за Договором в розмірі 55009,11 грн. (п`ятдесяти п`яти тисяч дев`яті гривень 11 коп.), здійсненого Пайщиком на користь Товариства.

6. В іншій частині умови Договору залишаються без змін.

7. Ця Додаткова угода складена в трьох примірниках, які мають однакову силу, по одному для кожної із Сторін.

Товариство

ТОВ «Харківжитло» Гаращенко Р.О.

Пайовик Брунь О.М.

Новий пайовик

ТОВ «Укрестейт» Якименко О.С.».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» (і.к. 33120188, місцезнаходження: м. Харків, вул. Золочівська, буд. 12) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2020 року.

Суддя В.В. Вікторов