Рішення № 91634230, 18.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5234/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним рішення оформлене протоколом №45 від 20.03.2020 року та зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 365 400,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 18 червня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач, з урахуванням нової редакції позовної заяви, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом №45 від 20.03.2020 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити, та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 365 400 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Позивач зазначає, що 09.10.2013 року він отримав II групу інвалідності яка настала внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта МСЕК. 04.11.2013 року позивач отримав довідку до акта МСЕК згідно якої при повторному огляді йому встановлено II групу інвалідності яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (захистом вітчизни). 07.10.2015 року позивач отримав довідку до акта МСЕК згідно якої йому встановлено II групу інвалідності яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з захистом вітчизни безстроково.

У квітні 2020 року позивач звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Проте, 26.05.2020 року позивач отримав витяг із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №45 від 20.03.2020 року, згідно якого у виплаті одноразової грошової допомоги відмовлено.

Позивач не погоджується з вказаним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню та, посилаючись на ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважає, що у зв`язку із встановленням інвалідності ОСОБА_1 має право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Відзив відповідача на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню посилаючись при цьому на те, що моментом виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення йому інвалідності, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати законодавство яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, а саме 09 жовтня 2013 року, тобто до прийняття постанови №975, яка була прийнята 25 грудня 2013 року та почала діяти з 01 січня 2014 року.

Відповідно, при призначенні одноразової грошової допомоги позивачу підлягало застосуванню законодавство, яке було чинне на момент виникнення у нього права на таку допомогу, тобто Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 (аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного суду у справі №820/1386/18 від 08 листопада 2019 року).

З аналізу норм Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в тому числі й п.6 ч.2 пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало в період проходження військової служби, незалежно від строку, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Таким чином, відповідач вважає, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 березня 2020 року №45, викладене у листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України є цілком правомірним та обґрунтованим, прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав недотримання вимог ст.160, 161 КАС України та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Заявою від 29 червня 2020 року (вхід. №25056/20) позивач усунув недоліки позовної заяви, у зв`язку з чим ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

07 серпня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (вхід. №30936/20).

Станом на 15 вересня 2020 року, будь-яких інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.

Вирішуючи дану справу судом враховано, що особливості її розгляду визначені статтею 262 КАС України. Однак розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).

У зв`язку з цим пунктом 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-IX (далі – Закон України №540-IX від 30.03.2020 року), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI “Прикінцеві положення” КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено автоматичне продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи, подання інших заяв по суті справи, тощо на період дії карантину.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX (далі – Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).

Пунктом 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року, відповідно продовжені Законом України №540-IX від 30.03.2020 процесуальні строки закінчилися 06.08.2020 року.

Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо можливості продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, суд вважає що жодних перешкод для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення не має.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

У період з 14.10.1982 року по 08.04.2003 рік ОСОБА_1 був військовослужбовцем.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А0666 (по стройовій частині) №93 від 07.05.2003 року, старшого прапорщика ОСОБА_1 командира автомобільного взводу, автомобільної роти, батальйону тилового забезпечення в/ч А0666, звільненого наказом командира від 08.04.2003 року №23ПМ з військової служби у запас за п.63 п.п.«в» - за станом здоров`я, з правом носіння військової форми одягу «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) ЗСУ» з 07.05.2003 року виключено із списків особового складу частини всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Комінтернівського РВК Одеської області (а.с.6).

09.10.2013 року ОСОБА_1 отримав II групу інвалідності яка настала внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту МСЕК серії 10ААВ №574437 (а.с.7).

04.11.2013 року позивач отримав довідку до акту МСЕК серії 10ААВ №583803 згідно якої при повторному огляді йому встановлено II групу інвалідності яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (захистом вітчизни) (а.с.8).

07.10.2015 року ОСОБА_1 отримав довідку до акту МСЕК серії 10ААВ №780731 згідно якої йому встановлено II групу інвалідності яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з захистом вітчизни безстроково (а.с.10).

У квітні 2020 року позивач звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно витягу із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №45 від 20.03.2020 року, враховуючи, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.13).

Не погоджуючись із відмовою Міністерства оборони України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Джерела права та висновки суду

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ).

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, що діяла на час призначення позивачу інвалідності) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Водночас, пунктом 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 року №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), було викладено в новій редакції статтю 16 Закону №2011-XII та доповнено вказаний Закон статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 року №5040-VІ набрав чинності з 01 січня 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 року №5040-VІ, яка була чинною на момент встановлення позивачу інвалідності 09.10.2013 року) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII визначені обставини, які є підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

В свою чергу, частина 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (яка діяла на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги), прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 09.10.2013 року ОСОБА_1 отримав II групу інвалідності яка настала внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту МСЕК серії 10ААВ №574437 (а.с.7).

Відтак, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати установлений законодавством порядок які діяв на дату встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, тобто – 09.10.2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній станом на 09.10.2013 року) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, станом на 09.10.2013 року діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 (далі - Порядок №449).

Відповідно до п.2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам IІ групи; а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам IІ групи.

З наведеного вбачається, що відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення йому інвалідності було законодавчо визначене.

Таким чином, суд вважає що оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідками акта огляду МСЕК №574437 від 09.10.2013 року (а.с.31), №583803 від 16.10.2013 року (а.с.32), №739517 від 27.10.2014 року (а.с.33), №780731 від 07.10.2015 року (а.с.34) то він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Посилання відповідача на те, що на час встановлення інвалідності позивач військову службу не проходив є безпідставним, оскільки за змістом статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців" та Порядку №975 право на отримання допомоги пов`язане з фактом і часом встановлення інвалідності, в тому числі і після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року по справі №760/7143/17.

Крім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України") та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неправомірність рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом №45 від 20.03.2020 року та про наявність підстав для його скасування.

Відносно розміру одноразової грошової допомоги, яку позивач просить призначити та виплатити суд зазначає наступне.

Відповідно п.6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (що діє на час звернення із заявою) одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Суд зазначає, що позивачу вперше було встановлено II групу інвалідності, яка настала внаслідок проходження військової служби - 09.10.2013 року, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААВ №574437 (а.с.7).

Згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено у 2013 році прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 1147 гривень.

Отже, одноразова грошова допомога у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2013 календарного року, складає 344 100 грн. із розрахунку 1147 грн. х 300.

Суд звертає увагу, що позивач в обґрунтування позовних вимог помилково посилається на ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якою було встановлено у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 1218 гривень, оскільки, як зазначалось судом, вперше ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено у 2013 році, а тому підлягає застосуванню Закон, яким було встановлено прожитковий мінімум станом на 01 січня 2013 року.

Крім того, суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається законодавством, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розміру допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі №759/5707/16-а.

Положеннями статті 245 КАС України передбачено, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем прийнято одне із передбачених Порядком рішень, а саме про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, в свою чергу, судом встановлено наявність у позивача права на отримання такої допомоги, відтак, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку, є зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 344 100.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним рішення оформлене протоколом №45 від 20.03.2020 року та зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 365 400,00 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум оформленого протоколом №45 від 20.03.2020 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 344 100 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.