
Справа № 420/5050/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 15 червня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області врахувати до страхового стажу період роботи позивача в ПМП «Корал» з 20 травня 1994 року по 30 квітня 1998 року;
- витрати зі сплати судового збору покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі №420/5181/19 відповідачем 29 листопада 2019 року прийнято рішення №77 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах внаслідок не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 20 травня 1994 року по 30 квітня 1998 року в ПМП «Корал» у зв`язку з тим, що на печатці відсутній код підприємства, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22 січня 1996 року «Про створення єдиного державного реєстру підприємств та організацій України».
Позивач зазначає, що він не може нести тягар відповідальності за відсутність на печатці ідентифікаційного коду підприємства оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається саме на керівника підприємства, а не на працівника.
Таким чином, оскільки позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 і має статус учасника бойових дій, то відповідно до вимог, передбачених п.4 ч.1 ст.115 розділу ХІV-І Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058 він після досягнення 55 років має право на дострокову пенсію за віком.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволення та зазначає, що відповідями на запити Головного управління, факт роботи позивача у ПМП "Корал” не підтвердився, у зв`язку з чим Головним управлінням було винесено рішення №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи в розмірі 25 років.
Таким чином відповідач вважає, що оскаржуване рішення винесено у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 в період з 20.05.1994 року по 30.04.1998 рік працював на ПМП «Корал», проте запис №25 про звільнення позивача з 30.04.1998 року на підставі наказу №2 від 30.04.1998 року закріплено печаткою без зазначення ідентифікаційного коду підприємства. Враховуючи вищенаведені норми, станом на 30.04.1998 року використання ідентифікаційного коду в печатках є обов`язковим, а отже печатка без зазначення ідентифікаційного коду як і запис закріплений такою печаткою є недійсними. В зв`язку з цим в ГУ ПФУ в Одеській області не було підстав для зарахування значеного періоду до страхового стажу.
Відповідач також звертає увагу, що позивач має право підтвердити свій стаж іншими документами, які б свідчили про виконання ним роботи у зазначений період, або показами двох свідків у випадку неможливості отримання таких документів. Проте, жодних документів на підтвердження роботи у спірний період позивачем до Головного управління надано не було, а отже відсутні законні підстави для зарахування періоду з 20.05.1994 року по 30.04.1998 рік до страхового стажу позивача.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
Вищевказаною ухвалою також витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
06 липня 2020 року від представника ГУПФУ в Одеській області надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної ОСОБА_1 на 36 арк. (вхід. №25932/20).
13 липня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (вхід. №27038/20).
14 липня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/10604/20).
Станом на 18 вересня 2020 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вирішуючи дану справу судом враховано, що особливості її розгляду визначені статтею 262 КАС України. Однак розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).
У зв`язку з цим пунктом 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-IX (далі – Закон України №540-IX від 30.03.2020 року), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI “Прикінцеві положення” КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено автоматичне продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи, подання інших заяв по суті справи, тощо на період дії карантину.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX (далі – Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).
Пунктом 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року, відповідно продовжені Законом України №540-IX від 30.03.2020 процесуальні строки закінчилися 06.08.2020 року.
Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо можливості продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, суд вважає що жодних перешкод для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення не має.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача та позиція відповідача, а також перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 є ветераном війни-учасником бойових дій, відповідно до посвідчення НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України від 19.11.2015 року №30/4060, ОСОБА_1 в період з 13 жовтня 2015 року по теперішній час (на час видачі довідки) безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, а саме: н.п. Лисичанськ (п.м. Золотого) Луганської області. Також безпосередня участь позивача в антитерористичній операції у період з 06.03.2015 року по 30.08.2015 року підтверджена довідкою від 23.09.2015 року №1873.
Згідно з рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасникам бойових дій №20/148 від 13 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серія НОМЕР_2 від 17.11.2015 року.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 , у період з 20.05.1994 року по 30.06.1998 року позивач працював у МП «Корал» на посаді водія.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування рішення №23 від 06 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах; зобов`язання врахувати до страхового стажу період роботи позивача з 20 травня 1994 року по 30 квітня 1998 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах, - задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 40388751, місцезнаходження: 65003, м. Одеса-3, вул. Чорноморського козацтва,95) «Про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 розділу ХІV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №23 від 06 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах»;
- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) №6815 від 10.12.2018 року про призначення/перерахунок пенсії, урахуванням висновків суду;
- в іншій частині позовних вимог, - відмовлено;
- стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) (а.с.14-21).
Вищевказане судове рішення набрало законної сили 28 листопада 2019 року.
29 листопада 2019 року відділом з питань перерахунків пенсії №19 Управління застосування пенсійного законодавства на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі №420/5181/19 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 10.12.2018 року №6815 щодо призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 розділу XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийнято рішення №77 «Про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 розділу XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.11).
В рішенні №77 від 29.11.2019 року відповідачем зазначено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 25 років (в наявності 21 рік 4 місяці 8 днів). До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.05.1994 року по 30.04.1998 рік в ПМП «Корал» у зв`язку з тим, що на печатці відсутній код підприємства, що передбачено Постановою КМУ від 22.01.1996 року №118 «Про створення єдиного державного реєстру підприємств та організацій України».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом першим частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-ІV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За правилами статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Статтею 45 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі №420/5181/19, яке набрало законної сили 28 листопада 2019 року, судом було встановлено, що ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, а саме: н.п. Лисичанськ (п.м Золотого) Луганської області та рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасникам бойових дій №20/148 від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджено відповідним посвідченням.
Згідно з рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасникам бойових дій №20/148 від 13 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серія НОМЕР_2 від 17.11.2015 року.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 , у період з 20.05.1994 року по 30.06.1998 року позивач працював у МП «Корал» на посаді водія.
Право позивача на пенсію на вказаних пільгових умовах відповідачем не заперечується.
Підставою у відмові призначенні вказаної пенсії стало саме недостатність страхового стажу – 25 років.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Постанова №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом третім Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.
В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 20.05.1994 року по 30.04.1998 року у ПМП «Корал», у зв`язку з тим, що на печатці відсутній код підприємства, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118 «Про створення єдиного державного реєстру підприємств та організацій України».
Водночас, з аналізу копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , яка наявна в матеріалах пенсійної справи позивача, судом встановлено, що вказані записи скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відсутність коду підприємства на печатці підприємства у трудовій книжці жодним чином не спростовує факту роботи позивача у ПМП «Корал» та достовірності зазначеної у ній інформації, оскільки невідповідність печатки установленим законодавством вимогам може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.
Тобто, записи у трудовій книжці серії НОМЕР_5 чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірний період, а уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише у разі коли відсутні відомості у трудовій книжці.
Щодо доводів відповідача щодо відсутності ідентифікаційного коду на печатці підприємства, якою засвідчено запис про звільнення позивача з ПМП «Корал», суд зазначає наступне.
Трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб`єкта господарювання - юридичної особи, а тому дія пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118, відповідно до якого ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований у даному випадку.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду в постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд вважає необхідним зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої цієї статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
З аналізу зазначених правових норм суд доходить висновку, що страховий стаж особи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004 року) обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, - за даними трудової книжки, після впровадження системи персоніфікованого обліку (після 01.01.2004 року) - за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку.
Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача, зокрема відсутності ідентифікаційного коду на печатці підприємства, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні страхового стажу оскаржуваного періоду, відсутність на печатці ідентифікаційного коду підприємства, якою скріплено запис про звільнення, слід оцінити критично, адже вказані обставини не можуть свідчити про не виконання позивачем роботи в ПМП «Корал».
Відтак, суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування страхового стажу позивача з 20.05.1994 року по 30.04.1998 рік.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 в сумі 840 грн. 80 коп., сплачені згідно квитанції №14 від 10 червня 2020 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №77 від 29.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області врахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 в ПМП «Корал» з 20 травня 1994 року по 30 квітня 1998 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Суддя С.О. Cтефанов
.
Судове рішення № 91634229, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 18.09.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/5050/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: