Рішення № 91633699, 18.09.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2020 р. справа № 300/1773/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді О. Л. Тимощука, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Івано-Франківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування пункту 16 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки»,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1.1. Короткий зміст позовних вимог.

Адвокат Манченко Олена Віталіївна (надалі, також – представниця позивача, Манченко О. В.) в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ) 20.07.2020 звернулася в суд з позовною заявою до Івано-Франківської міської ради (надалі, також – відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 16 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки», в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , поруч АДРЕСА_2 , для будівництва індивідуального гаража.

Уповноважена представниця обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що скасовуючи пункт 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою, яке фактично реалізовано, відповідач не вказав жодної причини скасування свого власного попереднього рішення, а також жодних зауважень щодо цього рішення позивачу не повідомлялося. На переконання представниці позивача, дії відповідача не грунтуються на нормах права, є проявом дискримінації, неповаги до прав громадян та свавілля у прийнятті й безпідставному скасуванні раніше прийнятих власних рішень, на підставі яких вже настали правові наслідки. Отримавши 03.06.2020 клопотання та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, без будь-яких зауважень, заперечень та обґрунтувань, відповідач прийняв рішення не про надання земельної ділянки у власність позивача, а про скасування свого власного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що суперечить статті 118 Земельного кодексу України. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп представниця вказала, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

1.2. Позиція відповідача.

Уповноважена представниця відповідача у відзиві зазначила, що адміністративний позов є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Заперечення, викладені у відзиві обгрунтовувала тим, що рішенням Івано-Франківської міської ради 08.11.2019 №300-32 іншій особі, а саме ОСОБА_2 надано дозвіл щодо складання проекту землеустрою, проте 27.05.2020 він отримав відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через те, що на земельній ділянці, яку він мав намір приватизувати, вже знаходиться частина іншої земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою по якій надано значно пізніше, а саме ОСОБА_1 . В даному випадку позивачем порушено процедуру відведення земельної ділянки, оскільки рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, в майбутньому стало підставою накладення цієї земельної ділянки на іншу, дозвіл на складання якої був наданий іншій особі значно раніше. А відтак, позиція позивача, що ним при приватизації спірної земельної ділянки не порушено права інших осіб підлягає спростуванню. Представниця відповідача, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, в аспекті конституційного подання положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 1, 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР, стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, зазначила, що необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи змінювати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Отже, Івано-Франківська міська рада діяла виключно в межах повноважень передбачених чинним законодавством України. Окрім цього, представниця відповідача послалася на свободу розсуду при прийнятті рішень органу місцевого самоврядування, вказавши на дискреційні повноваження при вирішенні зазначених вище питань.

1.3. Доводи позивача на спростування позиції відповідача.

Уповноважена представниця позивача вказала, що ні відповідач, ні третя особа не зазначають, яку саме процедуру в процесі відведення земельної ділянки порушив позивач і чим це підтверджується. Представниця наголосила, що відповідач, вводячи суд в оману, зазначив протилежне тому, що йому було відомо про погодження управляння архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради проекту землеустрою та надання відповідних висновків ОСОБА_1 . У протоколі №18/06 засідання постійної депутатської комісії з питань містобудування та земельних відносин від 18.06.2020 відсутні будь-які відомості про наявність заяви та заперечень ОСОБА_2 про заходи щодо повідомлення зацікавлених у приватизації земельної ділянки осіб, врегулювання між ними суперечки стосовно накладення земельних ділянок, тощо. Посилаючись на постанову Верховного Суду в справі №463/3375/15-а від 27.03.2018 представниця позивача вказала, що законом не визначено пріоритету в можливості отримання земельної ділянки у власність в залежності від того, кому надано швидше право на розроблення проекту землеустрою. Також вказала, що чинне законодавство України не дає право ані органу місцевого самоврядування, ані іншим громадянам обмежувати чи позбавляти інших громадян права на приватизацію земельної ділянки. Також зазначила, що орган місцевого самоврядування не надав можливості позивачу та третій особі врегулювати спір шляхом зміни конфігурації чи площ земельних ділянок для уникнення їх накладання та надання обом зацікавленим особам можливості скористатися правом на приватизацію. Стосовно дискреційних повноважень, посилаючись на практику Верховного Суду представниця позивача зазначила, що в спірних правовідносинах відповідач не має права діяти на власний розсуд, а повинен чітко виконувати приписи Земельного законодавства.

1.4. Позиція третьої особи.

Письмових пояснень від ОСОБА_2 не надходило. Процесуальними правами, передбаченими статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України третя особа не скористалася.

1.5. Заяви учасників справи та процесуальні дії.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.69-70).

Також, ухвалою суду від 22.07.2020 заяву адвоката Манченко О.В. про забезпечення позову (а.с.63-67) ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 16 Рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» - задоволено. Зупинено дію пункту 16 Рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу позивачу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084га на АДРЕСА_1 , поруч АДРЕСА_2 , для будівництва індивідуального гаража. Заборонено Івано-Франківській міській раді приймати рішення, вчиняти реєстраційні та будь-які інші дії, що стосуються предмета спору: земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:08:001:0214 площею 0,0084 га, на АДРЕСА_1 , поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража (а.с.73-77).

До суду 11.08.2020 від відповідача надійшла заява про закриття провадження №710/11-1-03/14в від 11.08.2020 (а.с.100-101), клопотання про залучення третіх осіб №709/11.1-03/14в від 10.08.2020 (а.с.103), відзив на адміністративний позов №707/11.1-03/14в від 10.08.2020 (а.с.107-109) та заява із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження №708/11.1-03/14в (а.с.118).

Від ОСОБА_2 , 12.08.2020 надійшла заява про залучення третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (а.с.121-122).

Ухвалою суду від 13.08.2020 у задоволенні заяви Івано-Франківської міської ради від 10.08.2020 №708/11.1-03/14в із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – відмовлено (а.с.132-134).

Також ухвалою від 13.08.2020 у задоволенні заяви Івано-Франківської міської ради від 11.08.2020 №710/11.1-03/14в про закриття провадження в адміністративній справі №300/1773/20 – відмовлено (а.с.136-138).

Ухвалою суду від 14.08.2020 клопотання Івано-Франківської міської ради від 10.08.2020 №709/11.1-03/14в та заяву ОСОБА_2 від 10.08.2020 – задоволено. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 до участі у адміністративній справі №300/1773/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 16 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) сьомого демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» (а.с.117, 140-142).

До суду 28.08.2020 від представниці позивача надійшла відповідь на відзив від 26.08.2020 (а.с.152-164).

Інших документів на адресу суду не надходило.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в строк на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я міського голови подано заяву про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.22).

На підставі розгляду вказаної заяви, пунктом 3 рішення «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» №403-34 від 18.12.2019 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів громадянам, згідно додатку 3. Пунктом 2 додатку 3 до зазначеного рішення визначено ОСОБА_1 , Надрічна, поруч ГБК №8, 0,0084 га, довідка з МБК №23129 (а.с.23).

У зв`язку із наданим дозволом, ФОП ОСОБА_3 складено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, громадянину ОСОБА_1 , для будівництва індивідуальних гаражів на території АДРЕСА_1 (а.с.24-44).

Позивачем 04.05.2020 від Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради отримано висновок №Ф/1065 в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, яким погоджено проект землеустрою із суміжними користувачами та власниками земельних ділянок (а.с.165).

У подальшому ОСОБА_1 , 03.06.2020 подано до Центру надання адміністративних послуг заявку із долученням документації із землеустрою для прийняття рішення про передачу у власність, надання у постійне користування та оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності (а.с.45).

До постійної депутатської комісії з питань містобудування та земельних відносин 16.06.2020 звернувся ОСОБА_2 із заявою скасувати рішення сесії міської ради від 18.12.2019 №403-34 в частині надання дозволу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів (а.с.116). Звернення обґрунтоване тим, що через надання дозволу на складання проектів землеустрою сформувалася накладка меж земельних ділянок на 25,8929 відсотка, що унеможливило реалізацію права на приватизацію земельної ділянки, проект землеустрою щодо якої раніше надано позивачу. Зазначене в заяві підтверджується рішенням №РВ-2601074022020 державного кадастрового реєстратора відділу у м. Івано-Франківську головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 27.05.2020 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру із пропозицією усунути перетин ділянки з ділянкою, кадастровий номер 2610100000:08:001:0214, площа співпадає на 25,8929 % (а.с.123-126).

Пунктом 16 рішення Івано-Франківської міської ради «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» №197-41 від 19.06.2020, скасовано п.2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 на АДРЕСА_1 , поруч АДРЕСА_2 , для будівництва індивідуального гаража (а.с.47).

Вважаючи, що оскаржене рішення є протиправним, з метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення події, обставин чи відповідних відносин або вчинення конкретної дії у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Основного Закону встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (надалі, також - Закон №280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктами 22, 34, 41, 42 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема такі питання: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно з приписами частин 1, 2, 3, 10 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (надалі, також – ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

У відповідності до частин 1, 2, 6, 7, 8, 10 статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту д) частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, а саме для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 2 статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно.

Принцип добросовісності — загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність може розглядатися як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

У адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ІV. ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ.

Суд зазначає, що предметом розгляду даної адміністративної справи є встановлення правомірності чи протиправності дій органу місцевого самоврядування в частині скасування свого ж рішення (акта індивідуальної дії), яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою фізичній особі фактично після розроблення такого проекту.

На переконання суду у відповідача відсутні правові підстави скасовувати такі рішення з огляду на таке.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 надано офіційне тлумачення положення частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Також, рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, Суд розтлумачив поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».

Враховуючи викладене, оскільки позивач правомірно отримав у передбачений законодавством спосіб і використав наданий йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою шляхом замовлення та отримання такого проекту, який міститься в матеріалах справи, відповідач не мав права приймати рішення про скасування п.2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 на АДРЕСА_1 , поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража.

Оскільки позивач мав «правомірні очікування» щодо можливостей реалізації своїх прав та інтересів як замовник проєкту землеустрою з метою подальшого набуття земельної ділянки у власність, на переконання суду, відповідні права та охоронювані законом інтереси позивача порушені відповідачем у спосіб прийняття оскаржуваного рішення (його частини).

Справи з правовідносинами, що є подібними до правовідносин у даній справі, вже розглядались Верховним Судом.

Зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 р, у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Правові висновки щодо неможливості орану місцевого самоврядування скасовувати своє ж рішення наведене також в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17(2-а/208/285/17).

Щодо можливості суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження), суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній ситуації повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2019, у справі №813/2273/18 та від 11.09.2019, у справі №819/570/19.

Також суд вважає слушними посилання представниці позивача про те, що відповідачем не вчинено жодних дій, які віднесенні до його компетенції щодо усунення накладки земельних ділянок на 25,8929% та врегулювання спору щодо реалізації права на приватизацію земельних ділянок у законний спосіб.

Як свідчать встановлені обставини, відповідач, приймаючи оскаржене рішення діяв у супереч закону, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення в повному обсязі.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

У підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, до позовної заяви долучено:

- попередній розрахунок судових витрат станом на 17.07.2020, відповідно до якого понесені витрати – 11 501,43 грн, з них судовий збір за подання позовної заяви – 840,80 грн; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову – 630,60 грн; комісія банку за сплату судових зборів 30,03 грн; витрати на правничу допомогу (аванс) – 10 000 грн. Також зазначено, що заплановані витрати 20 000 грн (а.с.54);

- договір про надання правничої допомоги №15/07/01-20 від 15.07.2020 (а.с.55-56);

- акт виконаних робіт/надання послуг №1/20 за договором про надання правничої допомоги №15/07/01-20 від 15.07.2020 (а.с.57), яким передбачено: спілкування з клієнтом 2 год – 1 000 грн; підготовка та укладення договору про надання правничої допомоги 1 год – 500 грн; вивчення чинних норм матеріального права та судової практики 5 год – 2 500 грн; складання процесуальних документів, позовна заява 8 год – 4 000 грн; складання процесуальних документів, заява про забезпечення позову 3 год – 1 000 грн; підготовка пакету документів 2 год – 1 000 грн; разом – 10 000 грн (а.с.57);

- квитанцію №218956 серії НЛА про сплату 10 000 грн згідно договору №15/07/01-20 від 15.07.2020 (а.с.58);

- ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 №1003516 від 17.07.2020.

При розподілі судових витрат суд урахував:

- зміст позовної заяви, викладеної на 18 аркушах та відповіді на відзив на 13 аркушах;

- час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалі даної адміністративної справи;

- складність даної адміністративної справи;

- те, що справа розглядалася в письмовому провадженні, без виклику сторін та інших учасників справи,

дійшов висновку, що співмірною сумою судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката є 10 000 грн.

Суд зазначає, що дана сума включає усі витрати, у тому числі подання відповіді на відзив, що не включено до акту виконаних робіт/надання послуг та є остаточним розподілом судових витрат щодо розгляду даної адміністративної справи.

Окрім цього, представником позивача надано докази сплати судового збору за подання позовної заяви – квитанція про сплату №17005 від 17.07.2020 на суму 840,80 грн, комісія 17,16 грн, разом 857,96 грн (а.с.1) та за подання задоволеної заяви про забезпечення позову – квитанція про сплату №17140 від 17.07.2020 на суму 630,60, комісія 12,87, разом 643,47 грн (а.с.62).

Оскільки платежі щодо сплати судового збору здійсненні через офіційний сайт судової влади https://court.gov.ua/, уповноважений представник не обирав самостійно банк, який відповідно надавав банківські послуги, на переконання суду комісія сплачена позивачем при оплаті судового збору з офіційного веб-сайту судової влади відноситься до судових витрат та підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Таким чином, з огляду на підтвердження понесення ОСОБА_1 судових витрат, підлягає стягненню за рахунок відповідача судовий збір в загальному розмірі 1 501,43 грн (840,80+17,16+630,60+12,87) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Враховуючи те, що відповідач є органом місцевого самоврядування і самостійно акумулює кошти, стягнення судових витрат необхідно здійснювати безпосередньо з відповідача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 16 рішення Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ - 33644700) (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» в частині скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , поруч ГБК №8, для будівництва індивідуального гаража.

Стягнути за рахунок Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ - 33644700) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 501 (одна тисяча п`ятсот одна) гривня 43 копійки та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 ;

відповідач: Івано-Франківська міська рада, адреса: вул. Грушевського, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ – 33644700;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.