Рішення № 91633541, 17.08.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2020 року Справа № 280/6351/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Фесик А.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача: Сніжко І.О.

представника відповідача 1: Васильченко І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача 1 Держава України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області

відповідача 2 Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фондуУкраїни в Запорізькій області, в якому позивач просить суд на відшкодування шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним, стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти у сумі 12766,09 грн. шляхом списання з відповідного рахунку управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області.

Ухвалою суду від 24.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без повідомлення/виклику представників сторін.

24.02.2020 призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.03.2020, яке не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці та було перенесено на 27.04.2020.

27.04.2020 підготовче засідання було відкладено на 28.05.2020.

28.05.2020 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну казначейську службу України та відкладено підготовче засідання на 22.06.2020.

22.06.2020 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи на 17.08.2020.

17.08.2020 у судовому засіданні, на підставі ст.243 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 229 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: звукозаписуючого пристрою "Акорд".

Позивач та його представник в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 01.02.2002 року позивачу призначена та виплачується пенсія на умовах Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що відповідно до положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, з 01.03.2015 по лютий 2018 року включно, щомісячно утримував з пенсії позивача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 зазначені положення Податкового кодексу України визнано неконституційними. За таких обставин, позивач вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання, йому завдано матеріальну шкоду у виді незаконного утримання податку з доходів фізичних осіб. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області не є належним відповідачем по справі, оскільки рахунок призначений для відшкодування шкоди завданоъ фізичним чи юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень відкрито у Державній казначейській службі України. Крім того, відповідач вказав і на те, що положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яке визнано неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 27.02.2018. А відтак, відповідач вважає, що вищевказані положення Податкового кодексу України, у період з 01.02.2015 по 28.02.2018, підлягали застосуванню, а відповідно відрахування з пенсії позивача проводились правомірно. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач2 також заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (вх. №29747 від 26.06.2020). Зазначає зокрема, що положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню до 27.02.2018 року, оскільки були чинними. Стверджує, що дія рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 по справі №1-р/2018 не поширюється на юридичні факти, що виникли до прийняття такого рішення, то наданий позивачем розрахунок матеріальної шкоди за період з 01.03.2015 по 28.02.2018 не може братись до уваги. Просить відмовити у задоволенні позову.

Третьою особою надані письмові пояснення (вх. №1456 від 11.01.2020). Просить відмовити позивачу у задоволенні позову. Зазначено, що Пенсійним фондом протягом спірного періоду правомірно виконувались функції податкового агента шляхом відрахування з пенсії позивача ПДФО та військового збору. Вказує, що положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню до 27.02.2018 року, оскільки були чинними. В свою чергу, у період з лютого 2015 року по 28.02.2018 Пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Також, третя особа звертає увагу суду на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів наявності вини Управління у заподіянні позивачу матеріальної шкоди. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Справу вирішено розглянути в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин перебував на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до листа Центрального об`єднаного УПФУ м.Запоріжжя від 04.02.2019 №60/С-9, встановлено, що у період з 01.02.2015 року по 28.02.2018 року з пенсії ОСОБА_1 утримано ПДФО – 11654,01 грн. та 1112,08 грн. військового збору. (а.с. 15).

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які передбачали відрахування з пенсій ПДФО та військового збору, визнано неконституційними.

Позивач, вважаючи, що у зв`язку із ухваленням Верховною Радою України неконституційного закону в частині оподаткування пенсії йому завдано матеріальну шкоду, у вигляді утриманого ПДФО та військового збору, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду адміністративної справи встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що у період з лютого 2015 року по лютий 2018 року з пенсії позивача утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 11654,01 грн. та 1112,08 військового збору.

При цьому, підставою для утримання ПДФО, стали положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Приписами Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 №1166-VII до Податкового кодексу України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014.

Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій” від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: “суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати”.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” передбачена аналогічна норма про те, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Суд зазначає, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України.

Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що пенсія позивача оподатковувалася податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.

Таким чином, у період з лютого 2015 року по лютий 2018 року пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

У суду відсутні докази про утримання з пенсії позивача податку на доходи фізичних осіб після 27.02.2018 - втрати чинності абзацу 1 підпункту 164.2.19 Податкового кодексу України.

Однак, невідповідність приписів Закону Конституції України як такого, може свідчити про порушення прав та інтересів особи на отримання очікуваного прибутку.

Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В частині 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, поняття “збитки” передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України відбулося порушення його права на отримання доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат.

Суд зазначає, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.

Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст.1175 Цивільного кодексу України.

Однак, на переконання суду, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України.

В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд зазначає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.

В свою чергу положення статті 1175 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст.25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб з пенсії не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету.

При цьому, суд вважає можливим застосувати приписи ухвали Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 по заяві №54904/08 у справі Петльований проти України, які кажуть, що “суд зазначає, що відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 177, який містить слова “якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна”. Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177, взятої окремо (для порівняння Klaus та ОСОБА_2 , згадуване вище параграфи 58-60). На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньо мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу №1, він не може стверджувати, що він мав “законне сподівання” одержання будь-яких конкретних сум”.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, б.168. код ЄДРПОУ 38025409 ), до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про відшкодування шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2020.

Суддя Н.В.Стрельнікова