Рішення № 91621659, 02.09.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2020 Справа № 914/491/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель”, м. Одеса,

до відповідача: Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс”, м. Львів,

предмет спору: стягнення 79 051,32 грн.,

підстава позову: порушення умов договору поставки № 00350 від 15.08.2018 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ПРОЦЕС

26.02.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” до Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” про стягнення 762 372,92 грн.

02.03.2019 року Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання неодноразово відкладалось з підстав, зазначених в ухвалах суду, зокрема через впровадження на території України карантину.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Ухвалою суду від 18.06.2020 року прийнято до провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” як заяву про зміну предмета позову та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням прийнятої заяви про зміну предмета позову. Відповідну ухвалу відповідач отримав 25.06.2020 року, що підтверджується відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7901413257355.

10.08.2020 року від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника та про закриття підготовчого провадження. Відповідач причини неявки представника не повідомив. Ухвалою суду від 12.08.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 02.09.2020 року.

У судове засідання 02.09.2020 року сторони явку представників не забезпечили. Про судове засідання сторони обізнані, оскільки згідно з відстеженням поштового відправлення за трек-кодом 7901413362710 відправлення вручено відповідачу 17.08.2020 року, а від позивача надійшло клопотання від 31.08.2020 року про розгляд справи за відсутності його представника.

Суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Причинами для відкладення розгляду справи визначено, зокрема, неявку в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового засідання та про розгляд даної справи, причин неявки представника в судові засідання, в тому числі для розгляду справи по суті, не повідомив, клопотань щодо відкладення розгляду справи не подав. Відтак, суд не вважає неявку представника відповідача у дане судове засідання такою, що перешкоджає вирішенню спору по суті в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд звертає увагу, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Відповідно, строк для подання відзиву закінчився 06.08.2020 року. На дату судового засідання від відповідача відзиву, заяв, клопотань, у тому числі стосовно продовження строків для подання відзиву, не надходило.

У судовому засіданні 02.09.2020 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов`язань по оплаті товару, отриманого за договором поставки. Так, позивач стверджує, що ним на підставі договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 920 820,00 грн. За поставлений товар відповідач розрахувався частково – в сумі 200 000,00 грн., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, що стало підставою для звернення з позовом до суду. Після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив суму основного боргу. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 79 051,32 грн., з яких 69 577,72 грн. пені та 9 473,60 грн. 3 % річних.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

24.04.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” (згідно з договором – постачальник, надалі по тексту рішення – позивач) та Львівське комунальне підприємство “Львівелектротранс” (згідно з договором – замовник, надалі по тексту рішення – відповідач) уклали договір поставки № 00350, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити кабель АСБ (10 Кв) (далі - товар), згідно ДК 021:2015:31320000-5 Електророзподільні кабелі у кількості, асортименті і цінах, зазначених у специфікації (додаток №1 до договору) що є невід`ємною частиною даного договору.

Договором визначено порядок розрахунків: стовідсоткова післяоплата протягом 7-ми банківських днів від дня отримання відповідної партії товару замовником (п. 5 договору).

Згідно з додатком № 1до договору (специфікація) найменування товару – кабель АСБл 3*150 (ож) – 10, вартістю 447 000,00 грн., та кабель АСБл 3*185 (ож) – 10, вартістю 510 600,00 грн.

Згідно з видатковою накладною № 121633 від 29.11.2019 року позивачем відвантажено, а відповідачем (представником Федор Петром Богдановичем на підставі довіреності № 1012 від 27.11.19р.) прийнято товар - кабель АСБл 3*150 і барабан № 20нов., вартістю 491 700,00 грн. Згідно з видатковою накладною № 121746 від 09.12.2019 року відповідачу поставлено обумовлений специфікацією товар, вартістю 429 120,00 грн. Довіреності № 1012 від 27.11.2019 року та № 1039 від 05.12.2019 року долучені в копіях до позовної заяви.

Вказані господарські операції також відображені позивачем у поданих ним податкових накладних № 880 від 29.11.2019 року та № 363 від 09.12.2019 року.

21.12.2019 року відповідачем сплачено позивачу 200 000,00 грн. з призначенням платежу «за кабель зг. договору № 00350 від 24.04.19 р.».

23.01.202 року відповідачу надіслано претензію від 22.01.2020 року по необхідність сплати 720 820,00 грн. заборгованості та 22 242,52 грн. пені.

21.05.2020 року відповідачем сплачено позивачу 2 425 951,60 грн. з призначенням платежу «кредиторська заборгованість згідно з актом звірки № 5 від 30.04.2020 року», з яких позивачем зараховано в погашення заборгованості по договору № 00350 від 24.04.2019 року в розмірі 720 820,00 грн. та відповідно зменшено ціну позову на суму основного боргу.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як вбачається із описаних обставин справи, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалося вище, у договорі сторони погодили, що товар оплачується протягом 7-ми банківських днів від дня отримання відповідної партії товару замовником. Згідно з п. 9 договору підтвердженням поставки товару замовникові є підпис на накладній уповноваженої на отримання товару від імені замовника особи та довіреність замовника на отримання товару.

Із матеріалів справи, а саме підписаних сторонами видаткових накладних, довіреностей, податкових накладних встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 920 820,00 грн., внаслідок чого у відповідача виник обов`язок оплатити відповідний товар відповідно до погоджених договором умов: 491 700,00 грн. до 07.12.2019 року та 429 120,00 грн до 17.12.2019 року. Визначаючи строки оплати, суд не враховує вихідний день – неділю, оскільки в такий день банківські операції не здійснюються. Як встановлено вище, часткова оплата здійснена лише 21.12.2019 року, тобто як з пропуском строку для оплати першої партії поставки, так і другої партії поставки. У процесі розгляду справи змінено предмет позову у зв`язку зі сплатою основного боргу – 720 820,00 грн. у травні 2020 року. Суд зазначає, що у поданому платіжному дорученні не вказане чітке призначення платежу, пов`язане із погашенням заборгованості по спірному договору, однак, платіж здійснено у більшому розмірі, ніж 720 820,00 грн., зараховано позивачем у погашення заборгованості саме по договору № 00350 від 15.08.2018 року, оскільки зменшено ціну позову на суму основного боргу, і відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства суд розглядає позовні вимоги у тому розмірі, що визначений позивачем.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань по договору поставки, суд зазначає таке.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього договору, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов`язань, яка нараховується до повної суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції (п. 16).

Як вбачається з останнього розрахунку заборгованості, долученого до заяви про зменшення позовних вимог, пеня позивачем нарахована по видатковій накладній від 29.11.2019 року на суму 491 700,00 грн. за період 11.12-21.12.2019 року, а на суму заборгованості 291 700,00 грн. за період 22.12.2019 – 20.05.2020 року; по видатковій накладній від 09.12.2019 року на суму 429 120,00 грн. за період 19.12.2019 – 20.05.2020 року.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що пеня по видатковій накладній від 29.11.2019 року на суму 491 700,00 грн. нараховується за період 11.12-20.12.2019 року, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»). Відповідно, за вказаний період розмір пені становить 3 745,00 грн., а не 4 108,73 грн.

Пеня, нарахована після часткової оплати вартості товару, за період 22.12.2019 року – 20.05.2020 року, порахована позивачем правильно (крім періоду за 22.12.2019 – 30.01.2020 року, за який пеня становить 8 631,12 грн., тобто більше, ніж визначено позивачем). Проте, су не вправі виходити за межі сум, заявлених позивачем до стягнення, тому суд визнає обгрунтованою суму пені, визначену позивачем – 26 109,54 грн.

Щодо пені за видатковою накладною від 09.12.2019 року, то розмір боргу з моменту виникнення прострочення не змінювався і прострочення тривало до 21.05.2020 року, у зв`язку з чим позивачем правильно визначено період нарахування пені. Перевіривши нараховану пеню за період 19.12.2019 – 20.05.2020 року на суму боргу 429 120,00 грн., суд зазначає, що така порахована правильно, у тому числі із застосуванням кількості днів у 2020 році – 366, а не 365 днів.

Враховуючи наведене, загальна сума пені, що є обгунтованою, та підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання, становить 69 213,99 грн., а не 69 577,72 грн. Відповідно, у задоволенні вимоги про стягнення 363,73 грн. суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено окремо по кожній видатковій накладній, за періоди 11.12 - 20.12.2019 року, 22.12.2019 року – 20.05.2020 року та 19.12.2019 – 20.05.2020 року, що відповідає періодам існування відповідних прострочень. Перевіривши правильність нарахування 3% річних за вказані періоди на суми боргу 491 000,00 грн., 291 000,0 грн. та 429 120,00 грн., суд зазначає, що такі становлять 444,55 грн. і 3 611,04 грн. по накладній від 29.11.2019 року та 5 418,01 грн. по накладній від 09.12.2019 року. Відтак, позивачем здійснено розрахунок 3% річних правильно і заявлена до стягнення сума в загальному розмірі 9 473,60 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розподіляючи витрати зі сплати судового збору, суд зазначає таке.

Суд враховує, що при зверненні з позовом про стягнення 762 372,92 грн. сплаті підлягав судовий збір у розмірі 11 435,59 грн., а не 12 000,00 грн., як сплачено позивачем.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ціни позову.

Суд зазначає, що позивач у заяві про зменшення позовних вимог заявляв клопотання про покладення судового збору на відповідача.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог і враховуючи, що заяв про відмову від позовних вимог і як наслідок рішення про закриття провадження в такій частині не було, то відшкодуванню позивачу відповідачем підлягає судовий збір, пропорційний задоволеним позовним вимогам - у розмірі 2 091,49 грн. (99,5% від ціни позову). Решта судового збору у розмірі 10,51 грн., пропорційного необґрунтованим позовним вимогам, залишаються за позивачем.

Судовий збір, зайво сплачений позивачем при поданні позову у розмірі 564,41 грн. (12 000 – 11 435,59), та у розмірі 9 333,59 грн. у зв`язку зі зміною предмету позову до 79 051,32 грн., тобто у загальному розмірі 9 898,00 грн. може бути повернутий позивачу на підставі його заяви у порядку, передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Суд також звертає увагу, що у позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний попередній розрахунок понесених ним судових витрат на правову допомогу становить 25 000,00 грн. У заяві від 31.08.2020 року про розгляд справи за відсутності представника позивача зазначено, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України докази на підтвердження понесених таких витрат будуть подані суду додатково протягом п`яти днів із дня ухвалення рішення. Тому при постановленні рішення суд не вирішує питання розподілу таких витрат.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (код ЄДР 03328406, 79026, Львівська обл., місто Львів, вулиця Сахарова, будинок 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” (код ЄДР 30332681, 65102, Одеська обл., місто Одеса, Миколаївська Дорога, будинок 144) 69 213,99 грн. пені, 9 473,60 грн. 3% річних, 2 091,49 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 363,73 грн. пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 18.09.2020 року.

Суддя Р.І. Матвіїв