Рішення № 91621448, 18.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2020Справа № 910/9602/20

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватної фірми «ВІТА» (вул. Корольова, буд. 2, с. Степок, Обухівський район, Київська область, 08700) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032) про стягнення 322502,00 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Приватна фірма «ВІТА», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ», в якому просить суд стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь Приватної фірми «ВІТА» суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення у розмірі 320408,87 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2093,13 грн та судові витрати в повному обсязі.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару № 27 (6) 20УК/53-121-11-20-09032.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у вказаній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі отримано відповідачем 16.07.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

27.07.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у поданому відзиві зазначає, що за умовами договору ПДВ 20% у розмірі 52400,00 грн сплачуються відповідачем після отримання покупцем від постачальника податкової накладної. Вважає, що строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ не настав у зв`язку з чим здійснення оплати ПДВ є правом, а не обов`язком відповідача. Відомості до Єдиного реєстру податкових накладних внесені позивачем лише 28.02.2020, отже строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ настав лише 28.02.2020. При цьому вимога щодо сплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ від позивача не надходила. Крім того, відповідачем у поданому відзиві надані заперечення щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу та зазначено, що позивачем не надано жодного документа, який би мав підтвердити понесення позивачем таких витрат у розмірі 7000,00 грн, а до позовної заяви не додано ані договору про надання правової допомоги, ані звіту про використаний час для надання правової допомоги за договором. Вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності витрат та розумності їх розміру. Справа не викликає публічного інтересу, стосується лише позивача та відповідача, а результат її вирішення не може вплинути на репутацію сторін.

Позивачем отримано копію відзиву 23.07.2020, про що свідчить реєстр поштових відправлень (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

07.08.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено, що вартість договору складає 314400,00 грн, яка у повному обсязі має бути сплачена протягом 45 календарних днів з дати поставки. Враховуючи, що відомості про внесення податкової накладної до Єдиного реєстру були внесені позивачем 28.02.2020, тобто межах строку оплати за поставлений товар, передбачений п. 3.2. договору, необхідності застосування відкладальної умови оплати другої частини товару, передбаченої п. 3.3. договору, не існує. Стверджує, що така умова могла бути застосованою у випадку невнесення відомостей про податкову накладну до Єдиного реєстру або внесення таких відомостей з перевищенням 45-денного строку оплати, який відповідно до п. 3.2. договору обраховується від дати поставки. Також, вказує на те, що позивачем направлялися відповідні вимоги про оплату відповідачеві. Крім того, позивачем наведено обґрунтування розміру заявлених вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та зазначено детальний розрахунок, за яким розмір вказаних витрат позивача складає 10000,00 грн.

Позивачем до поданої відповіді на відзив долучено заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд прийняти зміни до позовних вимог в частині збільшення та стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі 324176,46 грн, з них: сума боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення - 321049,69 грн, проценти за користування чужими коштами - 3126,77 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

В той же час позивачем не надано суду доказів доплати позивачем судового збору з у урахуванням збільшення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог та розгляд справи з урахуванням первісних позовних вимог.

31.08.2020 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив, що аргументи викладені позивачем у заяві про збільшення позовних вимог та у відповіді на відзив не спростовують доводів відповідача, які викладені ним у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, також просив справу розглядати з викликом сторін у судове засідання.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки відповідачем не обґрунтовано необхідність розгляду справи з повідомленням сторін, при цьому сторони скористалися правом подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, додаткових клопотань сторонами також не заявлено у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для неможливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

23.01.2020 між Приватною фірмою «Віта» (постачальник) та Державним підприємством Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (покупець) укладено договір поставки товару №27 (6)20УК/53-121-11-20-09032, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити (предмет закупівлі визначається відповідно до специфікації на закупівлю): к/корм 110-1/10 гранула у кількості 20 т загальною вартістю з урахуванням ПДВ 314400,00 грн зі строком поставки січень-лютий 2020 року.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання (п. 11.1. розділу 11 договору).

12.02.2020 позивачем виставлено до сплати відповідачу рахунок на оплату № 105 на загальну суму 314400,00 грн в тому числі ПДВ за поставку к/корм у кількості 20 т.

12.02.2020 позивачем здійснено на користь відповідача поставку товару (к/корм у кількості 20 т) загальною вартістю 314400,00 грн з ПДВ, про що свідчить видаткова накладна № 115 від 12.02.2020. Відповідачем отримано поставлений товар 14.02.2020, про що міститься відмітка на видатковій накладній № 115 від 12.02.2020.

Відповідно до п. 7.1. розділу 7 договору у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов`язань за договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства.

Згідно розділу 3 договору вартість договору без урахуванням ПДВ - 262000,00 грн, крім того ПДВ - 52400,00 грн. Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ - 314400,00 грн. Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

08.04.2020 та 14.05.2020 позивачем направлено на адресу відповідача листи за вих № 08/04/2020-1Л та № 14/05/2020-1Л, в яких позивачем повідомлено про те, що відповідачем не здійснено оплату за поставлений товар у зв`язку з чим наявна заборгованість у розмірі 314400,00 грн, яку позивач просив погасити у листі від 08.04.2020 у строк до 10.04.2020 та повідомити про причини несплати у листі від 14.05.2020.

Відповідно до листа-відповіді відповідача № 07-105/10883 від 26.05.2020 відповідачем висловлено позивачу пропозицію розгляду можливості перенесення до кінця поточного року виконання договірних зобов`язань в частині оплати за поставлену продукцію на суму 314400,00 грн у зв`язку із суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії та низький рівень надходження грошових коштів за вже відпущену електроенергію.

Згідно листа-відповіді позивача за вих № 29/05/2020-7Л від 29.05.2020, направленого на лист відповідача від 26.05.2020, позивачем повідомлено про неможливість перенесення термінів оплати за поставлену продукцію, наявність заборгованості у розмірі 314400,00 грн та вимогу про її сплату.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем своїх зобов`язань у зв`язку з чим наявна заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням 3% річних та інфляційних нарахувань.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між сторонами договору поставки товару № 27 (6)20УК/53-121-11-20-09032 від 23.01.2020, за умовами якого позивачем поставлено на користь відповідача товар (к/корм у кількості 20 т) на загальну суму 314400,00 грн з ПДВ. Факт поставки товару не заперечується стороною відповідача.

Сторонами у розділі 3 договору поставки визначено вартість договору та порядок проведення оплати поставленого товару. Так, сторонами погоджено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Отже, враховуючи дату отримання відповідачем поставленого товару (14.02.2020), відповідачем оплата за поставлений товар мала бути здійснена до 30.03.2020 включно. При цьому відповідачем не здійснено оплати поставленого товару у розмірі 314400,00 грн, доказів оплати відповідачем не надано.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначив про те, що оплата частини вартості товару у розмірі суми ПДВ (52400,00 грн) мала бути здійснена відповідачем лише після отримання від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3. розділу 3 договору), при цьому позивачем таку накладну зареєстровано у реєстрі лише 28.02.2020.

В той же час суд не погоджується із твердженнями відповідача щодо строків оплати поставленого товару.

Сторонами визначено у п.п. 3.1., 3.2. розділу 3 договору, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки, при цьому загальна вартість товару з урахуванням ПДВ складає 314400,00 грн. Таким чином, встановлений у п. 3.2. розділу 3 договору строк оплати за товар (45 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ. Зазначення у п. 3.3. розділі 3 договору необхідності передачі постачальником покупцю податкової накладної та оплата ПДВ покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена покупцем на протязі визначеного сторонами строку (45 календарних днів з дати поставки).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за поставлений товар у зв`язку з чим позивачем правомірно заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 314400,00 грн в якості оплати за поставлений товар. При цьому судом встановлено та не заперечувалося стороною відповідача, що товар відповідачем було отримано, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань. Крім того, судом встановлено, що відповідачем у листі за № 07-105/10883 від 26.05.2020 фактично визнано обов`язок по оплаті вартості поставленої продукції у розмірі 314400,00 грн, при цьому висловлено прохання здійснити перенесення виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Позивачем також нараховано до сплати відповідачу 3% річних у розмірі 2093,13 грн та інфляційні нарахування у розмірі 6008,87 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Наданий позивачем розрахунок нарахувань 3% річних відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2093,13 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо проведеного позивачем розрахунку інфляційних нарахувань, суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 911/717/19.

Враховуючи, що останній днем здійснення оплати за поставлений товар за укладеним договором є 30.03.2020, інфляційні нарахування мають здійснювати починаючи з квітня 2020 року. Позивачем у наданому розрахунку визначено строк таких нарахувань з березня по травень 2020 року включно. Судом проведено належний розрахунок інфляційних нарахувань, які становлять 3458,40 грн та підлягають стягненню з відповідача.

Крім того позивачем також заявлено вимогу про розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Згідно із ч. 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч. 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи 15.06.2020 між Приватною фірмою «ВІТА» та адвокатом Шубенок О.М. укладено договір № 8/154 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокат надає клієнту послуги з правничої допомоги щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту в обсязі, визначеному адвокатом разом з клієнтом.

27.07.2020 позивачем та адвокатом Шубенок О.М. підписано угоду № 1 про гонорар адвоката до договору № 8/154 про надання правової (правничої) допомоги від 15.06.2020, згідно якого розмір гонорару складає 10000,00 грн за послуги надані адвокатом згідно п.п. 1.1.-1.3. статті 1 договору у справі за позовом ПФ «ВІТА» до ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення боргу та процентів за користування коштами за договором поставки товару № 27 (6)20УК/53-121-11-20-09032 від 06.02.2020. В обсяг послуг включаються консультації з правових питань, вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, правової позиції іншої сторони, складення та підготовку до подачі позовної заяви та інших процесуальних документів.

Згідно п. 3 угоди гонорар сплачується на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг) в момент його підписання. Підписання акту виконаних робіт (наданих послуг) засвідчує належне виконання робіт (надання послуг) адвокатом, оплату клієнтом наданих послуг та її отримання адвокатом.

Згідно акту виконаних робіт № 1 до переліку виконаної роботи (наданих послуг) адвокатом Шубенок О.М. включено виїзну консультацію (500 грн), вивчення та аналіз матеріалів справи (750 грн), аналіз судової правники (750 грн), підготовка розрахунку до позовної заяви (1500 грн), складення та підготовка до подачі позовної заяви (3500 грн), вивчення правової позиції відповідача та аналіз його відзиву (500 грн), складення відповіді на відзив відповідача (1500 грн), здійснення розрахунку позовних вимог у зв`язку із спливом певного часу (500 грн), складення заяви про збільшення позовних вимог (500 грн), всього 10000,00 грн.

Як передбачено частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність та/або нерозумність та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи, відповідач не надав.

З огляду на наведене, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, зважаючи на надані позивачем документи, які є належними та допустимими доказами з огляду на приписи статей 76, 77 ГПК України, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн не спростовані відповідачем та відповідають встановленим критеріям.

Таким чином, враховуючи, що витрати позивача, пов`язані із отримання професійної правничої допомоги на загальну суму 10000,00 грн документально підтверджені, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача витрат зі сплати судового збору на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 120, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін відмовити.

2.У прийнятті заяви про збільшення позовних вимог - відмовити.

3. Позов - задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватної фірми «ВІТА» (вул. Корольова, буд. 2, с. Степок, Обухівський район, Київська область, 08700, ідентифікаційний код 20575062) заборгованість у розмірі 314400 грн 00 коп, 3% річних у розмірі 2093 грн 13 коп, інфляційні нарахування у розмірі 3458 грн 40 коп, судовий збір у розмірі 4799 грн 27 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн 00 коп, а всього 334750 (триста тридцять чотири тисячі сімсот п`ятдесят) грн 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 18.09.2020.

Суддя В.О.Демидов