Рішення № 91620068, 02.09.2020, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/446/20

Провадження № 2/496/1010/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Буран В.М.,

за участю:

секретаря - Желяпова О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільного позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 15.09.2010 року та судові витрати по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що 15.09.2010 року до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся відповідач з метою отримання банківських послуг у зв`язку із чим відповідачем було підписано заяву № б/н від 15.09.2010 року та було отримано кредит у розмірі 14000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року, а також Тарифами Банку, викладених на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Проте, відповідач протягом тривалого часу ухилялась від виконання умов зазначеного кредитного договору, зокрема не сплачувала банку кредитні кошти та інші передбачені договором платежі, у зв`язку з чим станом на 30.06.2019 року у відповідача перед банком виникла заборгованість, яка за вирахуванням суми стягнутої рішенням суду від 23.10.2015 року, складає 132671,85 грн., та яка до теперішнього часу не погашена, що і стало підставою для звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи просить провести без участі представника позивача, не заперечує про заочний розгляд справи (а.с. 4, 47).

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась шляхом надіслання ухвал та судових повісток на зареєстроване місце проживання (перебування), однак конверт повернувся до суду без вручення, що не дало змогу впевнитись у належному сповіщенні відповідача про дату судового засідання. В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки не подала до суду відзив на позовну заяву (а.с. 104).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з тим, що відповідач повідомлялась належним чином про час та місце слухання справи, відповідач не з`явилась в судове засідання без повідомлення причин, відповідач не подала відзив та враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає за необхідне ухвалити рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулась відповідач з метою отримання банківських послуг у зв`язку із чим відповідачем було підписано заяву б/н від 15.09.2010 року (а.с. 12-13).

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року, а також Тарифами Банку, викладених на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 8).

Згідно ст. 633 ЦК України - публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно положень ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У встановлений договором термін відповідач свої зобов`язання не виконала - не погасила кредит, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості.

З розрахунку заборгованості, складеного позивачем, вбачається, що станом на 30.06.2019 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 926804,98 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) - 30984,25 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 890570,73 грн., заборгованості за пенею та комісією - 5250,00 грн. Однак, позивач віднімає від цієї суми, суму заборгованості яка була стягнута за рішенням суду від 23.10.2015 року у розмірі 29253,40 грн., та остаточно просить стягнути суму боргу у розмірі 132671,85 грн. (а.с. 5-7). Суд звертає увагу, що відповідно до зазначеного рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23.10.2015 року, з відповідача стягнуто 14538,71 грн. та судовий збір 1218 грн, а не 29253,40 грн., як зазначає позивач.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту зазначив, що 15.09.2010 року відповідач підписала заяву, згідно умов якої нею було отримано кредит у розмірі 14000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, при цьому заява не містить інформації про встановлений розмір кредитного ліміту. Однак, позивач зазначає, що при встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Суд, ознайомившись із наявною в матеріалах справи копією заяви, встановив, що підписуючи заяву, ОСОБА_1 погодилась на умови та правила надання банківських послуг, з якими вона начебто ознайомився у письмовому вигляді.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Всупереч, вищевказаного позивачем не надано суду копії витягу з умов та правил надання банківських послуг, які б містили особистий підпис ОСОБА_1 станом на момент підписання заяви, що є порушенням ст. 628 ЦК України, відповідно якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (а.с. 14-37).

Таким чином, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення заборгованості, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15.09.2010 року, довідки про умови кредитування, Банк посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які виготовленні у формі витягу із веб-сайту, як невід`ємні частини спірного договору, які слід зазначити, не завірені належним чином, що є порушенням вимог ст. 95 ЦПК України.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), які в тому числі були складовими суми боргу визначеної заочним рішенням суду від 23.10.2015 р. та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З чого суд робить висновок про неможливість встановлення вірної суми боргу відповідача перед кредитором.

До матеріалів справи додано копію заочного рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23.10.2015 року (а.с. 5-7), яким було задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі та стягнуто боргу у сумі 14538,71 грн., який виник після підписання заяви б/н від 15.09.2010 року. Таким чином, кредитор скористався правом наданим йому ч. 2 ст. 1050 ЦК України, та достроково звернувся до відповідача з вимогою про повернення всієї суми боргу. Таким чином змінив умови договору, а саме строк дії договору.

Велика Палата ВС у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловила думку про те, що фактично відсотки за користування кредитом та відповідальність у формі пені за невчасну оплату по графіку погашення не діють поза межами строку дії договору, оскільки дострокове погашення передбачає повернення усієї наявної суми заборгованості. Окрім того, умови договору не містять умов сплати відсотків за користування кредитом поза межами дії договору. Звертаючись із першим позовом про дострокове стягнення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором, яка складалась із заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до п.17 Постанови від 30.03.2012 № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора (заочне рішення від 23.10.2015 р.) припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов`язання із поверненням кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.

Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 14.02.2018 року по справі №564/2199/15-ц, звертає увагу на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Вимоги про стягнення коштів на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України позивачем не заявлено.

Тобто вимога про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пенею та комісією, яка нарахована поза межами Договору не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Щодо наданої до суду виписки по картковому рахунку, згідно якої ОСОБА_1 продовжує користуватись кредитними послугами банку до теперішнього часу та з 15.09.2010 р., встановлено, що борг виник на підставі використання карток: НОМЕР_1 (строк дії 03/14), НОМЕР_2 (строк дії 09/14), НОМЕР_3 (строк дії 03/17), про видачу яких, банк надає довідку. Однак довідка не містить підпису ОСОБА_1 , анкета-заява б/н від 15.09.2010 р. (а.с.12) також не містить інформації про номер виданої їй картки, за таких, умов, суд не може прийти до висновку, що саме ці картки видавались їй за умов кредитного договору б/н від 15.09.2010 р., тому суд не приймає до уваги надану суду виписку по картковому рахунку, як доказ нарахованого боргу.

У даному випадку відповідач є споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про захист прав споживачів - споживач є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема - верховенство права.

Згідно ст. 42 Конституції України - Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15.09.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30.01.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Суд також зазначає, що оскільки Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року, викладених на банківському сайті, визначає неналежними доказами, так як неможливо встановити факт того, що саме з їх змістом ознайомилась боржник при підписанні заяви, то до умов визначення кредитного ліміту картки (14 000, 00 грн.) слід застосовувати вимоги ст. 654 ЦК України, згідно якої зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Тобто, враховуючи, що при підписанні заяви кредитний ліміт складав 0,00 грн. (а.с.69), то наданий боржнику кредит у розмірі 14000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, також повинен був вчинитись у письмовому вигляді, так як є зміною до договору, укладеного у письмовій формі.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, умов встановлення процентної ставки, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наданих позивачем доказів, суд не може дійти висновку про правильність і достовірність розрахунку заборгованості відповідача перед Банком.

Окрім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).

Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 207, 549, 551, 633, 638, 639, 643, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 178, 247, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Біляївським РВ УМВС від 30.04.2002 р., ІПН НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Біляївського районного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: В.М. Буран