Рішення № 91599294, 15.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року м. Київ № 640/994/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції

про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через уповноваженого представника - адвоката Назаркевича С.П. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК) та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК від 22 червня 2018 року №1292 «Про винесення припису про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону».

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що відповідно до оскаржуваного рішення НАЗК винесено припис, відповідно до пункту 2 якого вимагається провести службове розслідування щодо встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, пов`язаного з корупцією, колишнім директором ДП «Київторф» ОСОБА_2 , та розглянути питання щодо притягнення винних осіб до встановленої Законом України «Про запобігання корупції» відповідальності.

У приписі викладено висновок, що Сектор з питань запобігання та виявлення корупції Міненерговугілля не проконтролював дотримання директором ДП «Київторф» ОСОБА_2 вимог статті 36 Закону, а окрім того вказується на неналежну роботу Міненерговугілля, спрямовану на запобігання корупції, відповідальність за ведення якої покладено на позивача.

Надалі на виконання вказаного припису проведено службове розслідування, за результатами якого завідувачу Сектору з питань запобігання корупції Міненерговугілля ОСОБА_1 запропоновано оголосити догану.

Посилаючись на те, що видання оскаржуваного рішення та його оприлюднення зачіпає його права та інтереси, завдає репутаційної шкоди, позивач вважає його протиправним, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 04 березня 2019 року, після усунення позивачем недоліків відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2019 року, відкрито провадження у справі, визначено провадити розгляд справи суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, а також наявні докази.

У визначений судом строк відзиву від відповідача не надійшло, як і будь-яких заяв, повідомлень, пояснень чи інших документів. При цьому суд зазначає, що ухвалу про відкриття провадження у справі направлено відповідачу поштовим зв`язком 05 березня 2019 року, а також у той же день електронною поштою, про що складено відповідну довідку від 08 липня 2019 року.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

НАЗК 22 червня 2018 року відповідно до пункту 8 частини першої, частини другої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції», Порядку оформлення протоколів про адміністративні правопорушення та внесення приписів Національним агентством з питань запобігання корупції, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 червня 2016 року №5, винесено рішення №1292, відповідно до якого вирішено внести державному секретарю Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Немчинову Максиму Олександровичу припис про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших порушень закону від 22 червня 2018 року №1292.

Виходячи із змісту зазначеного припису, НАЗК встановлено, що колишній директор державного підприємства «Київторф» ОСОБА_2 , будучи посадовою особою публічного права, порушив вимоги частини першої статті 36 Закону України «Про запобігання корупції, а саме: не передав належні йому підприємства та корпоративні права в управління іншій особі протягом 30 днів після призначення на посаду, чим вчинив порушення, пов`язане з корупцією.

Оскільки у складі Міненерговугілля функціонує Сектор з питань запобігання та виявлення корупції, основними завданнями якого є: здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів; здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства; розробка та проведення заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням, а також здійснення контролю за їх проведенням; надання іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям та їх окремим працівникам роз`яснень щодо застосування антикорупційного законодавства; вжиття заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяння його усуненню, контроль дотримання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів, а також виявлення сприятливих для вчинення корупційних правопорушень ризики в діяльності посадових і службових осіб органу виконавчої влади, підприємств, установ та організацій внесення їх керівникам пропозицій щодо усунення таких ризиків, НАЗК дійшло висновку, що зазначеним Сектором жодних заходів з 03 січня 2018 року по 31 травня 2018 року щодо запобігання конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю у колишнього директора державного підприємства «Київторф» ОСОБА_2 , підприємств чи корпоративних прав не здійснено.

З метою усунення виявлених порушень НАЗК вимагало провести службове розслідування щодо встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, пов`язаного з корупцією, колишнім директором ДП «Київторф» ОСОБА_2 , та розглянути питання щодо притягнення винних осіб до встановленої Законом відповідальності.

З викладеного судом встановлено, що оскаржуваним рішенням та приписом НАЗК вжиття жодних заходів стосовно конкретно позивача - ОСОБА_1 не застосовувалося, а пропонувалося лише провести службове розслідування та розглянути питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Надалі, як зазначає позивач, зазначений припис НАЗК було реалізовано Міненерговугілля шляхом проведення службового розслідування, за результатами якого йому, як завідувачу Сектору з питань запобігання проявам корупції Міненерговугілля, запропоновано оголосити догану.

Порушення своїх прав позивач вбачає у самому виданні оскаржуваного рішення НАЗК, а окрім цього зазначає, що припис від 22 червня 2018 року №1292 винесено не уповноваженій на його виконання особі, тобто не керівнику установи, а державному секретареві Міненерговугілля - ОСОБА_3 , при цьому саме НАЗК, а не Сектор з питань запобігання проявам корупції Міненерговугілля, має контролювати факт передачі корпоративних прав в управління і шляхом видання приписів зобов`язувати осіб, які не виконали вимоги частини першої статті 36 Закону, вчинити необхідні дії.

Окрім того, позивач вбачає ознаки конфлікту інтересів у тих обставинах, що припис готував головний спеціаліст першого відділу Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції НАЗК ОСОБА_4 , якого у подальшому за переведенням 10 серпня 2018 року призначено головним спеціалістом-юрисконсультом відділу координації правової роботи та застосування законодавства Департаменту правового забезпечення Міненерговугілля.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право (частина третя статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відмова від права на звернення до суду є недійсною (частина шоста статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Викладене вказує на те, що хоча до адміністративного суду може звернутися кожна особа, але підставою для звернення до адміністративного суду мають бути обґрунтовані обставини реального порушення прав, свобод або законних інтересів такої особи.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право, конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Як вбачається з адміністративного позову, позивач звернувся до суду як фізична особа, яка представляє свої власні інтереси та вважає, що оскаржуваним рішенням НАЗК порушуються його права та законні інтереси. Водночас, як вже зазначав суд вище, оскаржуване рішення НАЗК винесено не стосовно позивача - ОСОБА_1 , і навіть не стосовно завідувача Сектору з питань запобігання проявам корупції Міненерговугілля, яким є ОСОБА_1 за посадою, а стосовно суб`єкта владних повноважень - Державного секретаря Міністерства енергетики та вугільної промисловості України ОСОБА_3 .

При цьому, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , інтереси якого можуть бути порушеними в результаті винесення припису НАЗК, не надавав доручень Гекалюку Р.А. звертатися до суду у своїх інтересах. Повноваження на висловлювання позиції суб`єкта владних повноважень - Міненерговугілля щодо оскаржуваного рішення та припису позивачем не підтверджено, відповідних документів не надано. До суду позивач звернувся від свого власного імені через уповноваженого представника.

На користь останніх висновків свідчить також надана до матеріалів справи копія посвідчення інваліда ІІ групи серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я позивача 13 липня 2017 року. Зазначений документ підтверджує право позивача як фізичної особи звертатися до суду без оплати судового збору.

Окрім того, зміст оскаржуваного рішення та припису НАЗК, а також ті обґрунтування, які викладає в адміністративному позові позивач, не вказують на наявність обставин, фактів, які б реально зачіпали інтереси позивача, або порушували його права, на відміну від подальших рішень Міненерговугілля, прийнятих в результаті виконання припису НАЗК. Проте, зазначені обставини не є і не можуть бути предметом розгляду у даній справі №640/994/19.

Адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Метою заявлених позовних вимог при цьому має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У пунктах 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 сатті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

При вирішенні справи суд також враховує приписи частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.

У цьому зв`язку з суд вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене в сукупності суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову. При цьому суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Отже, підстави для розподілу судових витрат у даній справі відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції, адреса: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28, код 40381452, тел. +38(044)2000830, e-mail: info@nazk.gov.ua.

Суддя В.І. Келеберда