Рішення № 91597045, 16.09.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року справа № 580/1505/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги про сплату боргу,

встановив:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) з позовом до ДФС України (04053, м. Київ, площа Львівська, 8, код ЄДРПОУ 39292197), Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України №17090/6/99-99-11-05-02-15 від 11.04.2019;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-50 від 06.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що позивач окрім підприємницької діяльності, яка пов`язана із діяльністю у сфері (галузі) права також здійснює незалежну професійну діяльність адвоката, тому позивач як самозайнята особа також ще повинен сплачувати додатково єдиний внесок за цю діяльність.

17.07.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

08.08.2019 відповідачем подано додаткові пояснення, в яких просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №520/3939/19.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 замінено первинного відповідача - Головне управління ДФС у Черкаській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

25.02.2019 позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-50 від 06.02.2019.

У оскаржуваній вимозі зазначено, що станом на 31.10.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 16638, 60 грн.

Не погоджуючись з даною вимогою 07.03.2019 позивачка звернулася до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Рішенням №17090/6/99-99-11-05-02-15 від 11.04.2019 дану скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-50 від 06.02.2019.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями позивачка звернелася до суду з даним позовом.

Оцінюючи спірні рішення зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 ст. 2 Закону № 2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктами 1, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

З матеріалів справи суд встановив, що за період який винесена спірна вимога, позивач була працевлаштована в ПП №Надія» та ТОВ «Золотоніський бекон», що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та отриманих податків (а.с.55).

З цього приводу суд врахував таке.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання.

На підставі підп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно зі ст.13 Закон № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, які обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

ВС зазначив, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного ВС зробив висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Шляхом системного тлумачення наведених норм права ВС сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За цих обставин ВС зазначив, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності. Однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування ВС у вищевказаному рішенні дійшов висновку, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок його сплати позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Оскільки доказів отримання доходів позивачем, як адвокатом, відповідач не надав, врахувавши висновки ВС у згаданій вище справі, суд дійшов висновку, що спірна вимога є протиправною і підлягає скасуванню у повному обсязі, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а вимога Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-50 від 06.02.2019 в сумі 16638,60 грн визнанню протиправною та скасуванню

Щодо визнання протиправним та скасування рішення ДФС України №17090/6/99-99-11-05-02-15 від 11.04.2019 суд зазначає таке.

Відповідно до п.п. 56.1, 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Аналіз приписів п.п. 56.1, 56.2 та 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавцем, дійсно, закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги, до суду.

Водночас, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Однак, у спірних правовідносинах рішення ДФС України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06 не є юридично значимим для позивача, оскільки жодних заходів його реалізації щодо позивача не передбачає, оскільки ним лише залишено чинним (таким, що має обтяжувальну дію щодо позивача) винесену раніше ГУ ДПС у Черкаській області вимогу про сплату боргу від 11.02.2020 №Ф-2799-55.

Таким чином, рішення ДПС України від №17090/6/99-99-11-05-02-15 від 11.04.2019, прийняте за результатами розгляду скарги позивача, не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, відтак, підстави до скасування такого рішення та задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.04.2020 у справі 360/1050/19.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3110-50 від 06.02.2019 в сумі 16638,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код 43142920) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений 16.09.2020.

Суддя В.П. Тимошенко