Рішення № 91595485, 17.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6836/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про:

визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування обмежень граничного розміру пенсії при нарахуванні та виплаті пенсії з 01 березня 2017 року;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату пенсії без обмежень граничного розміру пенсії з урахуванням проведених виплат, згідно з пунктом 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробовувального складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №713 від 09.08.2005 року) та проводити виплати без обмежень її максимальним розміром.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

ОСОБА_1 зазначив, що йому було призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» №418 від 21.07.1992 року.

Перерахунок призначеної позивачеві пенсії здійснювався щороку з 1 березня, згідно вимог Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №713 від 09.08.2005 року).

Проте, як вказує ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, з 01.03.2017 року, були застосовані обмеження максимального розміру пенсії позивача відповідно до ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На переконання ОСОБА_1 , обмеження розміру пенсії максимальним розміром застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року. Таким чином, обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розміру належної позивачу пенсії із посиланням на зміни пенсійного законодавства норми якого не поширюються на позивача, є протиправним.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№31771/20 від 13.08.2020р.) на позовну заяву (а.с.21-23).

Відзив обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 , з 01.06.1993 року призначено пенсію відповідно до статей 54, 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року та Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992.

Розмір пенсії ОСОБА_1 з урахуванням проведених перерахунків з 01.03.2011 року становив - 14934,58 гривень та відповідно загальний розмір (з урахуванням підвищень та доплат) - 15216,88 гривень.

З 01.10.2011 року, загальний розмір пенсії позивача становив 15230,39 гривень.

01.10.2011 року, набув чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» №3668 від 08.07.2011 року, у якому статтею 2 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням підвищень та надбавок), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року у розмірі, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. З урахуванням змін, внесених до Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» №3668 від 08.07.2011 року, по 31.12.2017 року, існувала норма щодо обмеження максимального розміру пенсії до 10740,00 гривень.

Таким чином до 01.07.2019 року, основний розмір пенсії позивача перераховувався згідно діючого законодавства, однак сума до виплати залишалася у розмірі 15230,39 гривень.

З 01.07.2019 року, розмір пенсії ОСОБА_1 підвищився до 15640,00 гривень з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік».

З 01.07.2020 року, основний розмір пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 2-х складових становить 26242,05 гривень, сума до виплати обмежена - 17120,00 гривень.

На переконання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, норма щодо обмеження розміру пенсії стосується пенсіонерів, розмір пенсій яких до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» №3668 від 08.07.2011 року, вже перевищував 10 прожиткових мінімумів. Тобто, зменшення розміру пенсії після перерахунку не допускається.

Станом на 17 вересня 2020 року, інших заяв по суті справи та додаткових доказів від сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно матеріалів пенсійної справи №136721, ОСОБА_1 з 01.06.1993 року, призначено пенсію за вислугу років, як працівнику льотного та льотно-випробного складу (а.с.31).

Згідно перерахунків пенсії наявних у матеріалах пенсійної справи №136721 ОСОБА_1 , розмір пенсії позивача з 01.10.2011 року становив 15230,39 гривень (а.с.96-зворотній бік, з 01.03.2017 року - 35019,23 гривень (а.с.107 зворотній бік) проте виплачувалось - 15230,39 гривень (а.с.108), з 01.07.2019 року – 15640,00 гривень (а.с.121), з 01.12.2019 року – 16380,00 гривень (а.с.121).

25.02.2020 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , у розмірі 26856,87 гривень. При цьому, до виплати призначено: з 01.03.2020 року до 30.06.2020 року - 16380,00 гривень; з 01.07.2020 року до 30.11.2020 року – 17120,00 гривень; з 01.12.2020 року - 17690,00 гривень (а.с.126 зворотній бік, 127).

12.02.2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою, щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

24.02.2020 року, листом №806/02-23, Чорноморський відділ обслуговування громадян Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомив, що позивач отримує пенсію за вислугу років, як працівник льотного та льотно-випробного складу та з 01.12.2019 року, розмір його пенсії за вислугу років складає 35140,44 гривень. Проте, з урахуванням встановленого прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 1638,00 гривень станом на 01.12.2019 року, максимальний розмір пенсії позивача складає 16380,00 гривень.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування обмежень граничного розміру пенсії з 01.03.2017 року протиправними, позивач звернувся з даною позовною заявою

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України №1058-VI від 09 липня 2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до cтатті 51 Закону №1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною 3 статті 53 Закону №1788-XII встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.

Згідно зі статтею 54 Закону №1788-XII працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.

Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21липня 1992 року (далі – Порядок №418).

У відповідності до пункту 7 Порядку №418 призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №529 від 29 листопада 2015 року) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 Порядку №418) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом «а» статті 13 та статтею 14 Закону №1788-XII, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.

Згідно з пунктом «в» пункту 7 Порядку №418, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується у раніше встановленому розмірі.

Отже, законодавством передбачено право позивача на перерахунок його пенсії у разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.

Суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії вперше було введено у дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 8 липня 2011 року (далі – Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011 року.

За правилами статті 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону №1788-XII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи, суд враховує висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду по справі № 580/234/19 від 24 червня 2020 року:

«…аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що вказані норми Закону №3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.

Таким чином, на думку суддів, вказану норму не можна тлумачити, як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків...».

Як вже встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з 01.06.1993 року. При цьому, станом на 01.10.2011 року, після здійсненого перерахунку, пенсія позивача складала 15230,39 гривень.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць становив з 1 жовтня 2011 року – 784,00 гривні.

Отже, станом на 01.10.2011 року, тобто на день набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» №3668-VI від 8 липня 2011 року, пенсія ОСОБА_1 , становила 15230,39 гривень, що більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, пенсія позивачу виплачувалась у повному обсязі без застосування обмеженням максимальних розміром пенсії у відповідності до приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з 01 березня 2017 року, внаслідок перерахунку, розмір пенсії ОСОБА_1 , становив вже 35019,23 гривень, тобто перевищував десять прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, до 01.07.2019 року, пенсія позивачу продовжувала виплачуватись у розмірі 15230,39 гривень, у відповідності до приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI.

У зв`язку із підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.07.2019 року, пенсія ОСОБА_1 , виплачувалась з 01.07.2019 року – у розмірі 15640,00 гривень, з 01.12.2019 року – 16380,00 гривень, з 01.03.2020 року до 30.06.2020 року - 16380,00 гривень, з 01.07.2020 року до 30.11.2020 року – 17120 гривень; з 01.12.2020 року -17690,00 гривень.

Суд зазначає, що при перевищенні розміру пенсії десяти прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність, яке відбулось у результаті здійсненого перерахунку у період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону №3668-VI, до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами установленими для осіб, які втратили працездатність.

Вказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду по справі №580/234/19 від 24 червня 2020 року.

Вищевказані положення Закону №3668-VI та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому - обов`язковими для застосування.

При цьому, суд відхиляє твердження позивача про те, що обмеження розміру пенсій максимальним розміром застосовується до пенсій, які призначаються з 01.01.2016 року, з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд у постанові по справі №360/1428/17 від 12 листопада 2019 року зазначив, що норми законів стосовно встановлення максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність, а також щодо тимчасового обмеження по 31 грудня 2017 року розміру пенсії розміром 10740,00 гривень, введені у дію саме Законом України №911-VIII від 24 грудня 2015 року. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що дані обмеження поширюються лише на пенсії, призначені після 01 січня 2016 року.

Однак, у постанові по справі №580/234/19 від 24 червня 2020 року, Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у постанові по справі №360/1428/17, з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові по справі № 580/234/19 від 24 червня 2020 року, вказує: «…судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що у справах №360/1428/17 та №580/234/19 йдеться про застосування формально різних правових актів: Закону №911-VIII і Закону №3668-VI, та, відповідно, різних норм матеріального права. Разом з тим, вказаний вище Закон №911-VIII за своїм змістом не є основним (спеціальним) законом у сфері пенсійного забезпечення, а виконує функцію допоміжного закону, яким внесено зміни до різних законодавчих актів, в тому числі, введено окреме положення стосовно тимчасового обмеження пенсії з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року розміром 10740,00 гривень до частини 3 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У свою чергу, частина 3 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року, на підставі якої здійснюється нарахування та виплата пенсії позивачам у справі №580/234/19 та у справі №360/1428/17, викладена у редакції Закону №3668-VI від 08.07.2011 року (основний закон), яким і було встановлено обмеження максимального розміру пенсії, із змінами, внесеними згідно із Законом №911-VIII від 24.12.2015 року. Закон України №911-VIII від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у пункті 2 Прикінцевих положень містить норму, яка передбачає, що визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року. Разом з тим, дана норма стосується призначення пенсій, а не їх перерахунку. Застереження у пункті 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, що обмеження виплати максимального розміру пенсії застосовуються з 1 січня 2016 року, означає, що пенсії, які призначені до 1 січня 2016 року та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені. Проте, їх перерахунок має відбуватися у відповідності до правил, передбачених абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI…».

Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.

Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI у контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.

Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06 вересня 2012 року, вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб у момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу у силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності Законом №3668-VI, він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).

Норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Саме такі висновки висловлені Верховним Судом у постанові по справі №580/234/19 від 24 червня 2020 року, які у силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є обов`язковими для застосування.

Відповідно до статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Достатніх доказів на спростування позиції відповідача, позивачем під час розгляду справи не надано.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини (справа «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року), суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування обмежень граничного розміру пенсії при нарахуванні та виплаті пенсії з 01 березня 2017 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату пенсії без обмежень граничного розміру пенсії з урахуванням проведених виплат, згідно з пунктом 7 Порядку призначення і виплати пенсії працівникам льотно-випробовувального складу та цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №713 від 09.08.2005 року) та проводити виплати без обмежень її максимальним розміром – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Балан

.