Ухвала суду № 91590636, 17.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

17 вересня 2020 року Справа №160/6038/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпро клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та заміну сторони її правонаступником, клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/6038/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати повністю податкову вимогу про сплату боргу від 12.08.2019 року на суму 23 785,08 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 року адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху на усунення недоліків позовної заяви, зокрема, подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

24.06.2020 року позивач звернувся до суду із заявою на виконання ухвали суду від 05.06.2020 року про залишення позовної заяви без руху, зазначивши про відсутність підстав для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки позивачем не порушені строки звернення до суду, просив суд прийняти позовну заяву до розгляду.

З метою не допущення порушення права позивача на доступ до правосуддя, суд ухвалою від 06.07.2020 року відкрив провадження у адміністративній справі, та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 16.07.2020 року (а.с. 22).

При цьому, в ухвалі від 06.07.2020 року судом зазначено, що питання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом буде вирішено судом в судовому засіданні.

Усною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 16.07.2020 року здійснено заміну відповідача з Головного управління ДФС у дніпропетровській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

23.07.2020 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якій остання просила:

- адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-307183-55 від 12.08.2019 року про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 23 785,08 грн. - залишити без розгляду у зв`язку зі спливом строку позовної давності, так як позивачем порушено строки оскарження.

В обґрунтування клопотання зазначила, що позивач про вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 12.08.2019 року на суму 23 785,08 грн. знав ще з 20.08.2019 року, відповідно до поштового відправлення, при цьому з позовом звернувся лише 02.06.2020 року, тобто з пропущенням 10 денного строку на оскарження вимоги про сплату боргу, встановленого Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», без заяви про поновлення строку звернення.

Позивач проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду заперечував, посилаючись на його безпідставність та не обгрунтованість, в свою чергу 25.08.2020 року звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду, в обгрунтування якої зазначив, що не має юридичної освіти та не знає особливостей податкового законодавства, у зв`язку з чим не міг знати, що його права порушуються, тобто, що у відповідності до законодавства подвійне оподаткування не відповідає вимогам законодавства.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини не явки суд не повідомила.

Згідно із ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням заяви позивача про розгляд справи у письмовому провадженні, неявки представника відповідача, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд клопотань сторін у письмовому провадженні.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та відмови у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, згідно із ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник, зокрема, щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 року про встановлення заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Так, абз. 5 ч. 4 ст. 25 вказаного Закону у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, згідно із абз. 6 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).

Таким чином, Законом №2464-VI встановлено спеціальний строк для звернення до суду з даним позовом, а саме право оскарження вимоги про сплату єдиного внеску до суду може бути реалізовано платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такої вимоги.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, у постанові від 08 серпня 2019 року у справі №480/106/19, в якій зазначено, що правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.

Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Предметом оскарження в даній справі є, зокрема, вимога №Ф-307183-55 від 12.08.2019 року, однак з даним позовом позивач звернувся до суду 27.05.2020 року засобами поштового зв`язку, тобто з пропуском встановленого законом строку оскарження вимоги.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-307183-55 від 12.08.2019 року була отримана позивачем 20.08.2019 року.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач намагався скористатись порядком досудового врегулювання спору, звернувшись 30.08.2019 року зі скаргою до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, а не до ДПС України, як це передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Приймаючи до уваги обставини, викладені позивачем на обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, виходячи із цілей та завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, суд вважає необхідним визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновити позивачеві строк для такого звернення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі № 160/6038/20 підлягає задоволенню, тоді як у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі № 160/6036/20 - відмовити.

Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі № 160/6038/20 - задовольнити.

Поновити строк звернення до суду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) у адміністративній справі №160/6038/20.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу суду можуть бути включені до апеляційного скарги на рішення суду.

Суддя Н.Є. Сліпець