Рішення № 91589901, 17.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Справа № 160/8201/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить: про скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.07.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області № 0402/10985/10985/2 від 21.01.2020 року про призначення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 у розмірі 0,00 грн.;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 04.08.2019 року виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати без урахування сплати або несплати страхувальником за розрахунковий період страхових внесків.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на АТ «Дніпрометробуд» помер. Актом спеціального розслідування нещасного випадку від 22.10.2019 було встановлено, що нещасний випадок зі смертельним наслідком стався із ОСОБА_2 внаслідок порушення директором АТ «Дніпрометробуд» ОСОБА_3 та гірничим майстром дільниці гірничо-капітальних робіт АТ «Дніпрометробуд» ОСОБА_4 вимог законодавства, а саме ст. 17 Закону України «Про охорону праці» та п. 2.1.3. «Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів». 12.11.2019 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення щомісячних страхових виплат у зв`язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку, однак, 21.01.2020 року відповідачем винесено постанову № 0402/10985/10985/2, якою позивачеві призначені страхові виплати у розмірі 0,00 грн., у зв`язку з несплатою підприємством, на якому працював позивач, єдиного внеску. Однак, на переконання позивача, вина загиблої особи у несплаті страхових внесків повністю відсутня, оскільки обов`язок щодо сплати страхових внесків покладено на роботодавця, що закріплено на законодавчому рівні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року відкрито провадження у справі № 160/8201/20 та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07.08.2020 року представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що АТ «Дніпрометробуд» надано довідку від 05.12.2019 № 8 згідно з якою за період з серпня 2018 року по липень 2019 року (12 місяців до настання нещасного випадку) страхові внески нараховані, але не сплачені. Отже, відсутня заробітна плата для проведення розрахунку щомісячних страхових виплат. Ця обставина перешкоджає робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області сплачувати позивачу щомісячні страхові виплати тому, що такі виплати будуть здійснюватися в порушення нормативно-правових актів, що регулюють так правовідносини.

10.08.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію аналогічну викладеній у позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, зазначені у відзиві, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно з положеннями ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 15.03.1984 року.

ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з АТ «Дніпрометробуд», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 02.07.1984 року.

03.08.2019 року о 09 год. 50 хв. із ОСОБА_2 стався нещасний випадок на АТ «Дніпрометробуд» із смертельним наслідком, що у свою чергу підтверджується Актом спеціального розслідування нещасного випадку від 22.10.2019 року.

12.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою та усіма необхідними документами про призначення щомісячних страхових виплат у зв`язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку, що стався із ОСОБА_2 на АТ «Дніпрометробуд» 03.08.2019 року.

Постановою відділення відповідача від 12.11.2019 року № 10985/1 ОСОБА_1 призначено та виплачено одноразову допомогу сім`ї в сумі 200700,00 грн., одноразову допомогу як особі, яка перебувала на утриманні померлого в сумі 40140,00 грн.

Листом від 22.11.2019 року № 03-10/582 позивача повідомлено про можливість призначення щомісячних страхових виплат у розмірі 0,00 грн., оскільки у період з 01.08.2018 року по 30.07.2019 року згідно з даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на дату призначення єдиний внесок за померлого чоловіка не сплачений.

21.01.2020 року відповідачем прийнято постанову № 0402/10985/10985/2, якою ОСОБА_1 призначені страхові виплати у розмірі 0,00 грн., з 04.08.2019 року.

Вважаючи дії відповідача протиправними, а постанову такою, що суперечить чинному законодавству, позивач звернулась із відповідним позовом до суду.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 41 Закону № 1105-XIV визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати особам, які втратили годувальника, не може перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески (частина десята статті 42 Закону № 1105-XIV).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.

Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів (ч. 1 ст. 44 Закону № 1105-XIV).

Пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці) визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі - Порядок № 1266).

Пунктом 3 Порядку № 1266 визначено, що середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Відповідно до п. 11 Порядку № 1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку.

Пунктом 31 Порядку № 1266 визначено, що середня заробітна плата (дохід) для призначення допомоги по безробіттю, для страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності), та для призначення страхових виплат для добровільно застрахованих осіб обчислюється робочими органами фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування з використанням даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналізуючи викладені приписи законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно матеріалами справи підтверджено, що АТ «Дніпрометробуд» за період з 01.08.2018 року по 30.07.2019 року не сплачено страхових внесків за ОСОБА_2 , однак, зазначене на переконання суду, не може бути достатньою підставою для призначення позивачу страхової виплати у розмірі 0,00 грн., оскільки обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не у повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Більш того, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а тому наявність заборгованості страхувальника зі сплати страхових внесків не може бути підставою для розрахунку ОСОБА_1 суми страхових виплат з нульовими показниками заробітної плати ОСОБА_2 .

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 року у справі № 617/927/17 (провадження № К/9901/24092/18).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. ч. 1-2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може, зокрема, прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та згідно з вимогами ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправною спірну постанову.

Відтак, позовні вимоги про скасування постанови відповідача № 0402/10985/10985/2 від 21.01.2020 року про призначення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 у розмірі 0,00 грн. та відповідно зобов`язання його призначити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 04.08.2019 року виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати, сплаченої ОСОБА_2 за період з 01.08.2018 року по 30.07.2019 року підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (просп. Дмитра Яворницького, буд. 93, м. Дніпро, 49020, код ЄДРПОУ 41323962) про скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області № 0402/10985/10985/2 від 21.01.2020 року про призначення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 у розмірі 0,00 грн.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 04.08.2019 року виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати, сплаченої ОСОБА_2 за період з 01.08.2018 року по 30.07.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (49020, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 93, код ЄДРПОУ 41323962) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., відповідно до квитанції № 0.0.1770156670.1 від 16.07.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський