Рішення № 91589899, 15.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Справа № 160/5750/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 64836 гривень 95 копійок;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 па підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 10835 гривень 05 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 по 30 квітня 2020 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема тим, що позивач працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, однак суддівську винагороду за спірний період нараховано та виплачено не у розмірі встановленому Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення права на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

12.06.2020р. від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ). Разом з тим, у відзиві на адміністративний позов відповідач наводить розрахунок суддівської винагороди за квітень 2020р. та зазначає про застосування обмеження на вісім робочих днів з 18.04.2020р. по 30.04.2020р. у розмірі 10835,05 грн. (28827,43 грн. – 17992,38 грн.).

14.07.2020р. засобами електронного зв`язку з від третьої особи надійшли письмові пояснення, згідно яких третя особа зазначає, що позовна заява не містить вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, у зв`язку з чим просить суд вирішити спір відповідно до чинного законодавства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (указ Президента України «Про призначення суддів» від 20 листопада 2013 року №645/2013, наказ голови суду про зарахування до штату суду від 09 грудня 2015 2013 року №54-О, указ Президента України «Про призначення суддів» від 23 грудня 2019 року №936/2019).

За період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду не відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

У розрахунку виплат за квітень 2020 року судді ОСОБА_1 від 12.06.2020 року № Б-с-905, наданому ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, вказано наступне:

«Згідно з розрахунковим листом (квітень 2020р.) судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у квітні 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди проводилась таким чином:

- посадовий оклад 21 р.д. = 63060,00 грн.;

- доплата за вислугу (20%) = 12612,00 грн.;

- обмеження на карантин 8 р.д. = - 10835,05 грн.;

всього = 64836,95 грн.

Згідно з викладеним у квітні 2020 року у судді ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода склала:

- за період з 01.04.2020-17.04.2020 (нараховано та отримано без обмежень):

посадовий оклад 13 р.д. = 39037,14 грн.

доплата за вислугу (20%) = 7807,43 грн.

всього = 46844,57 грн

- за період з 18.04.2020-30.04.2020 (нарахування без обмежень) :

посадовий оклад 63060,00 грн. + доплата за вислугу (20%) 12612,00 грн. = 75672,00 грн. : 21 р.д. х 8 р.д. = 28827,43 грн.

Фактично нараховано з урахуванням обмежень:

47230,00 : 21 р.д. х 8 р.д. = 17992,38 грн.

Тому судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року - 30.04.2020 року було застосовано обмеження:

28827,43 грн. – 17992,38 грн. = 10835,05 грн.».

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст.126).

Відповідно до статті 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (далі-КСУ).

Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у п. 4.1 якого зазначено наступне:

«Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020».

«Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)».

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Крім того, КСУ неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року№ 6-рп/2007).

Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);

Як зазначив КСУ, «словосполучення „держава прагне", означає намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів „баланс", „збалансувати", „бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.» (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.

Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Конституційний Суд України в своєму рішенні вказав таке:

- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;

- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;

- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України;

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 64836 гривень 95 копійок, а також щодо стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 10835 гривень 05 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 по 30 квітня 2020 року, підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 па підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунком виплат за квітень 2020 року судді ОСОБА_1 від 12.06.2020 року № Б-с-905, наданого ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за період з 18.04.2020-30.04.2020 (нарахування без обмежень): посадовий оклад 63060,00 грн. + доплата за вислугу (20%) 12612,00 грн. = 75672,00 грн. : 21 р.д. х 8 р.д. = 28827,43 грн.

Фактично нараховано з урахуванням обмежень: 47230,00 : 21 р.д. х 8 р.д. = 17992,38 грн.

Тому, судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 30.04.2020 року було застосовано обмеження: 28827,43 грн. – 17992,38 грн. = 10835,05 грн.

Таким чином, відповідачем нараховано позивачу суддівську винагороду виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу, однак, застосовано обмеження (28827,43 грн. – 17992,38 грн. = 10835,05 грн.).

З урахуванням викладеного, зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст.382 КАС України, суд зазначає наступне.

Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст.370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 77, 139, 242-246, 250, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 64836 гривень 95 копійок.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т д.Яворницького, буд.21-А, м.Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 26239738) на користь судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (ж/ АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену суддівську винагороду в розмірі 10835 гривень 05 копійок з утриманням з цих сум передбачених Законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 по 30 квітня 2020 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко