Рішення № 91589104, 09.09.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/96/20

Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В., за участю секретаря судового засідання Стафійчук К.В., розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива"

до Смизької селищної ради та

до Приватного підприємства "АВТ Вектор"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасувати рішення та визнання недійсним договору на управління спадщиною

За участю представників сторін:

від позивача: Лозюк С.Ф. (довіреність № 1 від 02.01.2020 року);

від відповідача (Приватне підприємство "АВТ Вектор"): Матвіяс А.Б. (ордер серія ВО № 1004100 від 31.03.2020 року);

від відповідача (Смизька селищна рада): не не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива" (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Смизької селищної ради (далі - Відповідач 1) та до Приватного підприємства "АВТ Вектор" (далі - Відповідач 2) в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення VIII скликання Смизької селищної ради від 20.02.2018 р. № 616 "Про надання дозволу на заключення договорів на управління спадщиною на не переоформлені земельні частки (пай) відповідно до державних актів на право власності на землю на території Смизької селищної ради за рахунок розпайованих земель с/с "Нива" та визнати недійсним договір на управління спадщиною від 21.03.2018 р., укладений між Смизькою селищною радою та Приватним підприємством "АВТ Вектор", зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на управління спадщиною за № 2 від 23.03.2018 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що між ОСОБА_2 (орендодавець) та ВСК "Нива" (орендар) було укладено договір оренди земельної частки (паю), площею 4,64 умовних кадастрових гектарів, який зареєстровано у Шепетинській сільській раді 23.08.2001 р. за № 57, терміном на 10 років (до 23.08.2011 р.). 06.01.2009 р. орендодавець померла. 07.11.2019 р. ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яким успадкувала право на даний сертифікат на право на земельну частку (пай). У період з 23.08.2001 року по 07.11.2019 року СВК "Нива" здійснювало обробіток даної земельної частки (паю) згідно вищевказаного договору та вимог ч. 7 с. 19 ЗУ "Про оренду землі".

Позивач вказує на те, що 20.02.2018 року, під час дії даного договору оренди земельної частки (паю), Смизька селищна рада прийняла рішення № 616 "Про надання дозволу на заключення договорів на управління спадщиною на непереоформлені земельні частки (пай) відповідно до державних актів на право власності на землю на території Смизької селищної ради за рахунок розпайованих земель с/с "Нива"". Позивач вважає, що при прийнятті рішення № 616 від 20.02.2018 р. Смизька селищна рада вийшла за межі наданих їй повноважень при розпорядженні земельними ділянками померлих громадян.

Позивач зазначає, що 21.03.2018 р. між Смизькою селищною радою (установник) та ПП "АВТ Вектор" (управитель) укладено 151 договір на управління спадщиною, які було зареєстровано в книзі реєстрації договорів на управління спадщиною Смизької селищної ради за № 1-151 від 23.03.2018 року, у тому числі й на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_2 , реєстраційний № 2, строком на 1 рік, до 31.12.2018 р., починаючи з дня реєстрації договору. Позивач вважає, що договір на управління спадщиною, укладений на виконання рішення Смизької селищної ради № 616 є незаконним і порушує його права та охоронювані законом інтереси. На думку позивача, має місце реальна загроза законним правам та майновим інтересам СВК "Нива", оскільки в рамках кримінальних проваджень є наявні висновки експертів про заподіяння збитків та втрачену вигоду для ПП "АВТ Вектор" щодо самовільного використання СВК "Нива", у період з 23.03.2018 р. по 31.12.2018 р., земельних ділянок у кількості - НОМЕР_1 , загальною площею - 144,2006 га.

Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що із сторони відповідача 1 має місце невизнання договірних орендних відносин між СВК "Нива" та ОСОБА_2 , яке проявилось у прийнятті незаконного рішення від 20.02.2018 р. № 616 та укладення із відповідачем 2 договору на управління спадщиною щодо земельної ділянки із кадастровим номером: 5621689500:14:025:0407, яка знаходиться на території Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4852 га та із подальшою його реєстрацією.

19.02.2020 року до суду від третьої особи надійшла заява відповідно до якої остання вважає дії відповідачів, вчинені щодо земельної ділянки, успадкованої після смерті ОСОБА_2 незаконними та просить суд позовні вимоги СВК "Нива" задовольнити та здійснювати розгляд справи без її участі.

21.02.2020 року до суду від відповідача - Смизької селищної ради надійшло клопотання відповідно до якого остання просить розглядати справу без участі Смизької селищної ради, за наявними в матеріалах справи документами.

26.02.2020 року до суду надійшла заява від відповідача - Смизької селищної ради на виконання ухвали суду від 19 лютого 2020 року, в якій остання надає належним чином завірену копію Договору на управління спадщиною від 21.03.2018 року та докази реєстрації Договору на управління спадщиною від 21.03.2018 року.

Відповідачі відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 04.02.2020 року, не надали.

Позивач - СВК "Нива" та відповідач - ПП "АВТ Вектор" неодноразово звертались до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи.

12.08.2020 року на електронну адресу суду від Відповідача - ПП "АВТ Вектор" надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому останній вважає, що позивач не є учасником правовідносин, які виникають в результаті прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення та укладання оскаржуваного договору, і у зв`язку з цим у справі відсутній предмет спору.

09.09.2020 року до суду від позивача надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження у справі. Позивач вважає, що на сьогоднішній день має місце реальна загроза законним правам та майновим інтересам СВК "Нива" та стверджує, що спірний договір № 57 від 23.08.2001 року породжує негативні наслідки для СВК "Нива", незважаючи на те, що строк його дії припинився.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на "19" лютого 2020 р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду від 19.02.2020 року клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про витребування доказів задоволено частково, витребувано у Смизької селищної ради: належним чином завірену копію Договору на управління спадщиною від 21.03.2018 року, укладеного між Смизькою селищною радою та ПП "АВТ Вектор" та докази реєстрації вказаного правочину, витребувані судом докази надати в строк до "06" березня 2020 року та відкладено підготовче засідання на "11" березня 2020 р.

Ухвалою суду від 11.03.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/96/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на "01" квітня 2020 р.

Ухвалою господарського суду від 01.04.2020 року клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про відкладення розгляду справи задоволено, клопотання Приватного підприємства "АВТ Вектор" про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи на "22" квітня 2020 р.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.04.2020 року клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи на "27" травня 2020 р.

Ухвалою суду від 27.05.2020 року клопотання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про відкладення розгляду справи задоволено, клопотання Приватного підприємства "АВТ Вектор" про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи на "08" липня 2020 р.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року відкладено розгляд справи на "09" вересня 2020 р. об 11:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2020 року підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 - Смизької селищної ради в судове засідання 09.09.2020 року не з`явився, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 3301310901483, яке наявне в матеріалах справи.

Представник відповідача 2 - Приватного підприємства "АВТ Вектор" в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог. Крім того підтримав заявлене клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, у задоволенні якого суд відмовив.

Представник третьої особи ОСОБА_1 в судове засідання 09.09.2020 року не з`явився. До господарського суду повернулися ухвали суду від 19.02.2020 року, від 11.03.2020 року, від 01.04.2020 р., від 22.04.2020 р., від 27.05.2020 р., від 12.08.2020 р., які направлялися на адресу третьої особи, вказану в позовній заяві - АДРЕСА_1 ,з відміткою поштового відділення "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення; не проживає; адресат відсутній".

Разом з тим, ухвалу суду від 04.02.2020 року за вказаною у позовній заяві адресою було отримано третьою особою 08.02.2020 року та у заяві поданої третьою особою суду 19.02.2020 року міститься клопотання відповідно до якого, ОСОБА_1 просить суд проводити розгляд справи без участі третьої особи.

Інша адреса третьої особи, ніж та, яка зазначена у позовній заяві, суду не відома.

Приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

На підставі зазначеного, відповідно до ст. 242 ГПК України, ухвали суду від 19.02.2020 року, від 11.03.2020 року, від 01.04.2020 р., від 22.04.2020 р., від 27.05.2020 р., від 12.08.2020 р. вважаються врученими, а третя особа такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин, враховуючи, що неявка представників відповідача - Смизької селищної ради та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

02.01.2001 р. між ОСОБА_2 (орендодавець) та СВК "Нива" (орендар) укладено Договір № 57 оренди земельної частки (паю), та зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток, паїв 23.08.2001 р. ради за № 57, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну (1), частку (и), пай (ї) розміром 4,64 умовних кадастрових гектарів, вартістю 38524,79 гривень, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом (кадастровий план додається) (15682,72 х 2.07.1,18), 2002 р - 15628,72 х 2,465 = 38524,79 (п. 1.1. Договору оренди земельної частки (паю)).

Відповідно до п. 2.1. Договору оренди земельної частки (паю), мета використання земельної частки (паю). Земельна частка (пай) передається в оренду для сільськогосподарських потреб.

Згідно з п. 2.3. Договору оренди земельної частки (паю), договір складено сторонами терміном на 10 років.

Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 18664683 від 20.02.2009 р. виданого Другою Дубенською державною нотаріальною конторою, зареєстровано спадкову справу 20.02.2009 року за № 96 (за № 46432090 у спадковому реєстрі), спадкодавець - ОСОБА_2 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області № 616 від 20.02.2018 року "Про надання дозволу на заключення договорів на управління спадщиною на не переоформлені земельні частки (пай) відповідно до державних актів на право власності на землю на території Смизької селищної ради за рахунок розпайованих земель с/с "Нива"" надано дозвіл ПП "АВТ Вектор" на заключення договорів на управління спадщиною на непероформлені земельні частки (пай), які були у власності померлих громадян відповідно до Державних актів на право власності на землю згідно із додатком та встановлено плату за управління спадщиною на 2018 рік в розмірі 9 % (дев`ять відсотків) від вартості земельної частки (пай) в розрізі на ділянки, на території Смизької селищної ради, а саме: краща рілля - 43407,28*9/100=3906,66 грн, гірша рілля - 34123,82*9/100=3071,14 грн, кормові угіддя - 30805,74*9/100=2772,52 грн.

21.03.2018 року між Смизькою селищною радою (установник) та ПП "АВТ Вектор" (управитель) укладено Договір на управління спадщиною та зареєстрований в книзі реєстрації договорів на управління спадщиною за № 2 від 21.03.2018 року, відповідно якого, установник Смизька селищна рада передає, а управитель ПП "АВТ Вектор" приймає в управління майно, яке потребує утримання (догляду), а саме: земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,49 га, яка знаходиться на території Смизької селищної ради та належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЖ № 275092, кадастровий номер земельної ділянки 5621689500:14:025:0407 (п. 1 Договору на управління спадщиною).

Згідно з п. 2 - п. 4 Договору на управління спадщиною, передача земельної ділянки в управління не тягне за собою переходу права власності на неї до управителя. Управитель має право на вчинення будь - яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини, в тому числі на використання земельної ділянки згідно її цільового призначення та отримання доходів від такого користування. Доходи отримані управителем від користування земельної ділянки використовуються в тому числі для охорони спадкового майна. Управитель вправі вчиняти стосовно майна юридичні та фактичні дії, що не протирічать вимогам чинного законодавства, в тому числі дії по утриманню, догляду майна, користування зазначаючи при цьому, що він діє як управитель. У разі якщо цього вказано не було управитель є зобов`язаним перед третіми особами особисто і несе перед ними відповідальність тільки належним йому майном.

Сторони домовилися, що управитель здійснює плату за виконання своїх повноважень у передбаченому договором розмірі 3 906,66 грн згідно нормативно грошової оцінки, яка становить 43 407,28 грн, що складає 9 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної частки (паю) (п. 8 Договору на управління спадщиною).

Відповідно до п. 10 Договору на управління спадщиною, строк дії договору на 1 рік до 31.12.2018 року починаючи з дня реєстрації договору. У випадку прийняття спадщини спадкоємцями відповідно до законодавства або визнання спадщини відумерлою цей договір автоматично припиняє чинність, але не раніше закінчення сільськогосподарського року.

Договір набирає чинності з моменту його реєстрації в Книзі реєстрації договорів на управління спадщиною (п. 12 Договору на управління спадщиною).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом НОВ 010750 від 07.11.2019 року, спадкова справа № 96 за 2009 рік, ОСОБА_1 успадкувала права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства селянської спілки "Нива" с. Шепетин Дубенського району Рівненської області розміром 4,64 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належність якого померлій ОСОБА_2 підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0154418, виданого 09.04.1997 року Дубенською районною державною адміністрацією, на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 30.01.1997 року за № 30, зареєстровано 15.05.1997 р. у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 15918.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Стаття 79 Земельного кодексу України визначає земельну ділянку як об`єкт права власності. Згідно ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 790/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції чинній на момент винесення рішення) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції чинній на момент винесення рішення) розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно ч. 3 ст. 2 ЗК України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Законодавство у різний спосіб визначає правовий статус земельної ділянки і земельного паю, права на який набувають у встановленому законом порядку члени колективних сільськогосподарських підприємств.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Земельний пай - це умовна частка землі, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах, і права на яку посвідчуються сертифікатом на право безоплатної приватизації земельної ділянки.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Земельні ділянки та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

У свою чергу, існують також невитребувані земельні паї - це земельні ділянки, що були запроектовані в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не були розподілені на зборах власників земельних часток (паїв) через неприбуття на збори осіб, які мали право на їх отримання.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції чинній на момент винесення рішення) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 р. "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" (у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до положень ст. 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

За змістом ст. 19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Тобто, у випадку якщо земельна ділянка (невитребуваний пай) входила до складу спадщини, то управління такою земельною ділянкою, за відсутності спадкоємців, має здійснювати сільська, селищна, міська рада.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Статтею 1285 ЦК України визначено, що якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Слід врахувати, що до складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Разом з тим, згідно ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Таким чином, охорона спадкового майна в порядку статті 1283 ЦК України здійснюється, як вже зазначалось, в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Управління ж спадковим майном встановлюється згідно ст. 1285 ЦК України, у разі, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані. При цьому сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки набуває статусу управителя у тому разі, якщо відсутні спадкоємці або виконавець заповіту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом Договору на управління спадковим майном від 21.03.2018 було управління невитребуваною земельною часткою (паєм) фізичної особи, яка померла, не здійснивши оформлення права власності на земельну частку (пай).

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст.124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення VIII скликання селищної ради від 20.02.2018 року № 616 "Про надання дозволу на заключення договорів на управління спадщиною на непереоформлені земельні частки (пай) відповідно до державних актів на право власності на землю на території Смизької селищної ради за рахунок розпайованих земель с/с "НИВА" та визнати недійсним договір на управління спадщиною від 21.03.2018 року, укладеного між Смизькою селищною радою та Приватним підприємством "АВТ Вектор".

Позивач в обгрунтування порушення свого права внаслідок укладення між відповідачами - Смизькою селищною радою та ПП "АВТ Вектор" пов`язує з тим, що на час його укладення діяв договір оренди, укладений 02.01.2001 року між ОСОБА_2 та СВК "Нива".

Позивач, у своїй позовній заяві зазначає, що згідно ч.7 ст.19 Закону України "Про оренду землі", якщо строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у день або після смерті орендодавця, але до державної реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником (спадкоємцем), то такий договір вважається продовженим (поновленим) до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або територіальної громади на таку земельну ділянку.

Тобто позивач вважає, що договір оренди земельної частики (паю) № 57 від 02.01.2001, що був зареєстрований у Шепетинській сільській раді 23.08.2001 року в силу ст. 19 Закону України "Про оренду землі" продовжує діяти на даний час, оскільки строк дії договору закінчився 23.08.2011, тобто після смерті орендодавця.

Проте, за статтею 19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору), вищезазначена норма статті не була введена в дію. Стаття 19 Закону України "Про оренду землі" не передбачала можливості автоматичного продовження договору оренди землі після смерті орендодавця.

Вищезезначена норма була введена в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли" № 1533-VIII від 20.09.2016 року, який набрав законної сили 19.10.2016 року.

Варто зазначити, що правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

При вирішенні спору суд керується нормами Закону, чинними на час виникнення відповідних правовідносин.

Статтею 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.2 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Нормами ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду землі" визначено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною 2 статті 125 ЗК України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч.2 ст. 126 ЗК України).

З аналізу норм чинного законодавства та умов укладеного договору оренди вбачається, що договір оренди земельної частики (паю) № 57 від 02.01.2001 року, укладений між ОСОБА_2 та СВК "Нива" (орендар, позивач) набрав чинності з моменту його реєстрації, а саме з 23.08.2001 року та у відповідності до положень зазначеного договору діяв 10 років, тобто до 23.08.2011 року.

За змістом статті 27 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору на управління спадщиною від 21.03.2018 року, укладеного між Смизькою селищною радою і ПП "АВК Вектор", позивач послався на те, що на момент укладення оспорюваного правочину був чинний і продовжував дію договір оренди земельної частки (паю) від 02.01.2001 року, укладений між ОСОБА_2 і СВК "Нива", отже, наявні підстави для визнання недійсним договору на управління спадщиною, оскільки укладення такого договору щодо земельної частки (паю), яка перебуває в оренді, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу Украйни, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тому, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Варто зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Однак, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем, в порядку визначеному законом, не було реалізовано переважене право орендаря на поновлення договору оренди, внаслідок чого договір оренди земельної частки (паю) № 57, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , припинив свою дію 23.08.2011 року.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач за захистом свого порушеного права до суду звернувся 03.02.2020 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди земельної частки (паю) від 02.01.2001 року.

Таким чином, станом на день звернення до суду права та законні інтереси позивача, як орендаря за договором оренди земельної частки (паю) від 02.01.2001, внаслідок укладення спірного договору на управління спадщиною, не порушені.

Визнання недійсним договору на управління спадщиною, укладеного між відповідачами, у жодному випадку не призведе до поновлення прав позивача як орендаря земельної частки (паю) за договором від 02.01.2001 року, оскільки останній припинив свою дію, а власник земельної ділянки (спадкоємець) жодних вимог щодо порушення його права розпоряджатись своїм майном не заявляє.

Суд наголошує, що за нормами чинного законодавства захисту підлягає тільки порушене право і в той спосіб, який може реально відновити не визнане, оспорюване чи порушене право позивача.

В процесі вирішення спору судом встановлено, що позивачем заявлено вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним правочину, предметом яких є передача у користування земельної ділянки, яка не була і не є власністю позивача. Крім того, власник земельної ділянки (спадкоємець - третя особа у справі) жодних вимог щодо порушення його права на володіння чи права розпоряджатись своєю власністю у встановленому законом порядку до відповідачів не заявив, а отже відсутні підстави вважати що спір у справі порушує право чи охоронюваний законом інтерес позивача.

Пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, що права позивача можуть бути порушені відповідачем 2 в майбутньому, оскільки останній може звернутись до суду про стягнення збитків, також не може бути підставою для визнання факту порушеного права у цій справі, з цим предметом спору та суб`єктним складом учасників.

За таких обставин, оскільки в ході судового розгляду не встановлено про порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача і вибраний позивачем спосіб не є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу позивача (визнання та поновлення права оренди земельної ділянки), а відтак у задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204,00 грн покладаються на Позивача - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива".

Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників.

Повне рішення складено та підписано 16.09.2020р.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Романюк Р.В.