Рішення № 91582170, 07.09.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1017/20

Провадження № 2/522/3424/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Донцова Д.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Скибинської Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», ОСОБА_2 про скасування наказу про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

21.01.2020 р. до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , якою позивач просила скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД та визнати контракт №26-ІІІ, укладений 28.03.2016 р. з директором Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», що є у державній власності, таким, що є розірваним з 22.10.2019 р.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 р. справу розподіллено на суддю ОСОБА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», ОСОБА_2 про скасування наказу про поновлення на роботі залишено без руху.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 р. відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

02.03.2020 р. до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою позивач просила скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД про поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», припинити дію контракту з ОСОБА_2 від 28.03.2016 р. №26-ІІІ з 22.10.2019 р., зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України змінити дату звільнення ОСОБА_2 з 17.10.2019 р. на 21.10.2019 р., відновити право на працю ОСОБА_1 та зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України укласти контракт з 18.12.2019 р. з ОСОБА_1 як з директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» строком на 5 років.

В обґрунтування позову та заяви про його уточнення ОСОБА_1 зазначила, що 28.03.2016 р. ОСОБА_2 на підставі строкового трудового контракту призначено на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Наказом відповідача від 17.10.2019 р. №8-ПД ОСОБА_2 звільнено з посади директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Однак, 23.12.2019 р. відповідач видав наказ №21-ПД, яким самостійно скасував виданий наказ від 17.10.2019 р. №8-ПД та поновив ОСОБА_2 на посаді директора підприємства.

На думку позивача наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД є незаконним оскільки законодавством не передбачено право відповідача скасовувати власні накази.

Позивач також зазначив, що станом на дату винесення Державною службою морського та річкового транспорту України наказу від 23.12.2019 р. №21-ПД в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа за позовом ОСОБА_2 про поновлення його на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», а тому відповідач, поновлюючи ОСОБА_2 на посаді без відповідного судового рішення, фактично привласнив повноваження суду.

На думку позивача, поновлення ОСОБА_2 на посаді не могло відбутись з дати припинення трудових відносин (з 17.10.2019 р.), так як наказ про його поновлення на посаді виданий іншою датою (23.12.2019 р.). Тобто наказом відповідача від 23.12.2019 р. №21-ПД ОСОБА_2 поновлено на посаді зворотньою датою, що не допускається.

Позивач вказав, що з 17.10.2019 р. ОСОБА_2 перебував на лікарняному, однак 22.10.2019 р. по 01.11.2019 р. лікарняний було продовжено необґрунтовано. Таким чином, трудові відносини ОСОБА_2 з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» остаточно припинились з 22.10.2019 р., а посада директора підприємства з цієї дати стала вакантною. На думку позивача, відповідач повинен був звільнити ОСОБА_2 з урахуванням періоду непрацездатності, тобто, з 22.10.2019 р., а внаслідок звільнення ОСОБА_2 його контракт вважається таким, що припинився.

Порушення своїх прав ОСОБА_1 вбачає у тому, що має місце порушення її права на зайняття вакантної посади директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Позивач заначила, що вона повністю відповідає вимогам, що ставляться до кандидатів на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Позивач зазначає, що мала намір зайняти вакантну посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та отримала «принципову згоду» від відповідача на призначення її директором підприємства. Однак, внаслідок поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» її призначення на посаду не відбулось.

Відповідач з заявленими позовними вимогами не погодився та подав відзив на позов, у якому зазначив, що під час розгляду Приморським районним судом м. Одеси справи №522/17871/19 про поновлення ОСОБА_2 на роботі, Державна служба морського та річкового транспорту України мала право визнати позов або вчинити дії, що свідчать про відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача та самостійно вчинити дії по вирішенню конфлікту. Сторони справи не обмежені у праві врегулювати спір в позасудовому порядку.

Відповідач зазначив, що він наділений повноваженнями з призначення та звільнення з посади керівника підприємства, які включають в себе й повноваження щодо поновлення такого керівника на посаді, як складову права на призначення на посаду (прийому на роботу). Повноваженнями на поновлення працівника на роботі може бути наділений лише той орган, який має право приймати та звільняти з роботи. Таким органом є виключно Державна служба морського та річкового транспорту України.

Відповідач, також послався на те, що права ОСОБА_1 не порушені наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД. Так, припинення повноважень ОСОБА_1 , як в.о. директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», після поновлення на посаді ОСОБА_2 , не свідчить про те, що були порушені права позивача, яка тимчасово виконувала обов`язки директора підприємства так як відпала сама необхідність у наявності виконуючого обов`язки директора.

Крім того, ОСОБА_1 звільнена від виконання обов`язків директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» іншим наказом, ніж той, що вона оскаржує, а саме, наказом Державної служби морського та річкового транспорту України №20-ПД, який ОСОБА_1 не оскаржувала, тобто, погодилась з ним.

Відповідач зазначає, що трудові права ОСОБА_1 як директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не виникли, оскільки вона ніколи не призначалась та не обіймала посаду директора підприємства, а тому позивач не може посилатись на порушення її прав як директора або як потенційного директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Перебування ОСОБА_1 у якості кандидата на посаду та твердження про отримання «принципової згоди на призначення» не призвело до виникнення у неї трудових прав.

Також, відповідач вказав, що позивач обрав спосіб захисту, що не передбачений законом.

Оскільки ОСОБА_2 був поновлений на посаді, а наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 17.10.2019 р. №8-ПД «Про звільнення директора КП «МПРС» ОСОБА_2 » скасований, то відповідач вважає контракт від 28.03.2016 р. №26-ІІІ чинним.

Щодо позовної вимоги про відновлення права ОСОБА_1 на працю та зобов`язання укласти контракт з 18.12.2019 р. з ОСОБА_1 як з директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» строком на 5 років, відповідач вказав, що задоволення вказаної вимоги призведе до втручання у дискреційні повноваження Державної служби морського та річкового транспорту України.

03.03.2020 р. КП «Морська пошуково-рятувальна служба» подала до суду відзив на позов, яким просила суд відмовити у його задоволенні з тих підстав, що наказом Державної служби морського та річкового транспорту України права позивача не порушуються, у Державної служби морського та річкового транспорту України наявні повноваження на поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», та таке поновлення правомірно відбулось саме з дати звільнення ОСОБА_2 з посади директора підприємства, тобто, з 17.10.2019 р.

Третя особа ОСОБА_2 надав пояснення стосовно позову та додаткові пояснення, якими проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що відповідач мав повноваження на поновлення його на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», у позивача не виникло трудових прав, які вона намагається захистити, позивач обрала спосіб захисту права, що не передбачений законом, контракт з ОСОБА_2 не припинений, а поновлення його на роботі обґрунтовано здійснено з дати, з якої працівник був неправомірно звільнений, а саме з 17.10.2019 р., вимога позивача відновити право на працю та укласти контракт з нею як з директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» є необґрунтованою, оскільки позивач ніколи не займала посаду директора, а тому неможливо поновити у правах позивача, які у нього не виникли. На думку ОСОБА_2 задоволення такої вимоги призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача, що є недопустимим.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.04.2020 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 07.09.2020 р., з`явилась позивач ОСОБА_1 , яка просила задовольнити позов у повному обсязі.

У судове засідання з`явився представник відповідача Державної служби морського та річкового транспорту України – Поліщук І.О., яка проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

У судове засідання з`явились представники третіх осіб – Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» - Хлопоко В.Ф. та ОСОБА_2 – адвокат Вовк О.Є., які проти задоволення позову заперечували та просили повністю відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2018 р. №863-р цілісний майновий комплекс КП «Морська пошуково-рятувальна служба» передано зі сфери управління Міністерства інфраструктури України до сфери управління Морської Державної служби морського та річкового транспорту.

Відповідно до розділу 1 статуту Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», затвердженого наказом голови Державної служби морського та річкового транспорту України від 22.01.2019 р. №28 Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» є державним унітарним підприємством, яке діє як казенне підприємство. Підприємство створене постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. №1069, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України, яка є його уповноваженим органом управління.

З акту перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 28.01.2020 р., встановлено, що 28.03.2016 р. між Державною службою морського та річкового транспорту України та ОСОБА_2 укладено контракт №26-III, відповідно до умов якого ОСОБА_2 призначено на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на строк з 29.03.2016 р. до 28.03.2021 р. включно.

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України «Про звільнення директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_2 » від 17.10.2019 р. №8-ПД ОСОБА_2 звільнено з посади директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 17.10.2019 р. №9-ПД покладено обов`язки директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на ОСОБА_4 .

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 18.10.2019 р. №12-ПД покладено обов`язки директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на заступника директора з операційної діяльності, позивача у даній справі, ОСОБА_1 .

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України «Про увільнення від виконання обов`язків директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 » від 23.12.2019 р. №20-ПД увільнено від виконання обов`язків директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 , заступника з питань операційної діяльності.

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 » від 23.12.2019 р. №21-ПД скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 17.10.2019 р. №8-ПД «Про звільнення директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_2 » та поновлено ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 17.10.2019 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це (п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 р. №14).

Обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно правової позиції, яка викладена в п.39 Постанови від 27 листопада 2019 року (Справа № 9901/338/19) Великої Палати Верховного Суду, «право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується».

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та № 800/587/17 відповідно, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19.

Однак, позивачем суду не доведено, що оскаржуваний наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД прийнятий стосовно ОСОБА_1 або цей наказ безпосередньо стосується прав, свобод або інтересів ОСОБА_1 .

Так, оспорюваний позивачем наказ, є актом індивідуальної дії, який стосується конкретної особи, відносно якої цей наказ виданий, а саме – ОСОБА_2 , відтак, з цих підстав лише він має право на оскарження даного акту.

Щодо твердження позивача, що наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД безпосередньо порушуються права, свободи або інтереси ОСОБА_1 , то суд враховує наступне.

Забезпечення безперервної роботи підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності, інколи призводить до необхідності застосування такої трудоправової конструкції як « тимчасове виконання обов`язків керівника».

На переконання суду, сам термін «тимчасове виконання обов`язків» позначає факт тимчасовості (певної строковості) цих відносин, що є ключовою ознакою цього правового конструкту.

Такий висновок, зокрема, підтверджується регламентуванням порядку тимчасового виконання обов`язків на публічній службі Законом «Про державну службу» від 10.12.2015. № 889, в якому, наприклад визначено, що строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби не може перевищувати три місяці (ч. 8 ст. 31 Закону).

Також, згідно правової позиції , яка викладена у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18) Касаційного цивільного суду Верховного Суду, на період погодження на посаду директора позивача призначено в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» з 15.10.2014 на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього підприємства. Отже, між позивачем та Міністерством інфраструктури України було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується підписаною ним заявою. Надавши згоду на призначення в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання призначення його керівником підприємства, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.

В даному випадку, на ОСОБА_1 (заступника директора з питань операційної діяльності) покладено виконання обов`язків директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 18.10.2019 року на період до призначення керівника в установленому порядку.

Тобто, наявні відносини із виконання обов`язків ОСОБА_1 за вакантною посадою директора КП «МПРС» до призначення керівника на посаду в установленому порядку. Саме по собі призначення в.о. за вакантною посадою є видом строкового трудового договору, строк якого закінчуються саме призначенням директора.

Листом Державної служби морського та річкового транспорту України від 11.03.2020 р. №1449/05/15-20 повідомлено, що Державна служба морського та річкового транспорту України як центральний орган виконавчої влади у сфері управління якого знаходиться КП «Морська пошуково-рятувальна служба», не видавала наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Щодо посилання позивача на наявність намірів ОСОБА_1 обійняти посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», то саме по собі таке бажання позивача зайняти посаду директора не може свідчити про виникнення та існування у ОСОБА_1 тих прав та інтересів, які надають їй право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, що прийнятий стосовно іншої особи, а саме Наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД.

При цьому, суд критично оцінює докази, надані позивачем на підтвердження обставин, якими в даному випадку позивач обгрунтовує свої вимоги, а саме наявність звернення ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України щодо призначення її на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», та наявність «отримання принципової згоди» відповідача на призначення її на ждану посаду.

Так, дані правовідносини регламентовані «Порядком погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 р. № 818 (далі – Порядок).

Відповідно до вказаного Порядку, лист Державної служби морського та річкового транспорту України на адресу Одеської обласної державної адміністрації від 11.12.2019 року з пропозицією щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду керівника КП «Морська пошуково-рятувальна служба», є лише проміжним, фактично початковим, етапом процедури зайняття особою вакантної посади керівника підприємства, після проходження якого, передбачено цілий ряд інших, необхідних для проходження етапів, а, відтак, не може бути належним та достатнім доказом порушення спірним наказом прав та законних інтересів ОСОБА_1 , щодо її реальної можливості обійняти вакантну посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин з призначення (поновлення) ОСОБА_2 на посаді директора, то такий наказ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим позовом, оскільки, по-перше, статус «т.в.о.» для неї позначав факт тимчасовості правовідносин ОСОБА_1 на посаді керівника з 18.10.2019 року, до призначення нового керівника (поновлення старого керівника в установленому законом порядку), про що їй достеменно було відомо, та з чим вона фактично погодилась, а, по-друге, лише її наміри (бажання) обійняти вакантну посаду директора, без підтвердження факту проходження усіх необхідних етапів процедури з призначення директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», які передбачені вказаним Порядком, не можуть свідчити про те, що поновлення на посаді ОСОБА_2 спричинило шкоди законним правам та інтересам ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до пп. 25 п. 11 Постанови Кабінету міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» від 06.03.2017 р. № 1095 саме Голова Морської адміністрації (Державної служби морського та річкового транспорту України) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Морської адміністрації.

З огляду на те, що позивач не призначався директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба», відсутні підстави для вирішення в судовому порядку питання про зобов`язання укласти контракт з 18.12.2019 р. з ОСОБА_1 як з директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» строком на 5 років.

Відповідний спосіб захисту не перебачений законом.

Крім того, розгляд питання щодо укладення контрактів з керівниками підприємства, що відносяться до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України, відносяться до дискреційних повноважень Служби.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В постанові Верхового Суду від 06.03.2019 р. по справі №1640/2594/18 зазначається, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У суду відсутні підстави самостійно визначати істотні умови контракту, зокрема, строк дії контракту. Вказані питання мають вирішуватись виключно Державною службою морського та річкового транспорту України.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД про поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та про відновлення права на працю ОСОБА_1 та зобов`язання Державної служби морського та річкового транспорту України укласти контракт з 18.12.2019 р. з ОСОБА_1 як з директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» строком на 5 років.

Позовні вимоги про припинення дії контракту з ОСОБА_2 від 28.03.2016 р. №26-ІІІ з 22.10.2019 р. та зобов`язання Державної служби морського та річкового транспорту України змінити дату звільнення ОСОБА_2 з 17.10.2019 р. на 21.10.2019 р. є похідними від позовних вимог про скасування наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД про поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Враховуючи, що підстави для скасування наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 23.12.2019 р. №21-ПД відсутні, немає підстав й для задоволення позовних вимог про припинення дії контракту з ОСОБА_2 від 28.03.2016 р. №26-ІІІ з 22.10.2019 р. та про зобов`язання Державну службу морського та річкового транспорту України змінити дату звільнення ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and Others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 р.).

Оскільки наказ Державної служби морського та річкового транспорту України не стосується прав та обов`язків позивача, суд не надає оцінку доводам позовної заяви про незаконне, на думку позивача, поновлення ОСОБА_2 на посаду директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» - щодо обставин непрацездатності ОСОБА_2 , обґрунтованості подовження лікарняного, дати з якої відбулось поновлення ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Суд не погоджується з твердженнями повивача про відсутність у Державної служби морського та річкового транспорту України повноважень поновлювати ОСОБА_2 на посаді директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба», оскільки згідно до пп. 25 п. 11 Постанови Кабінету міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» від 06.03.2017 р. № 1095 саме Голова Морської адміністрації (Державної служби морського та річкового транспорту України) призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств, що відносяться до сфери управління Служби, що включає в себе й повноваження поновлювати керівників таких підприємств на посадах добровільно або на підставі рішення суду.

Повноваженнями на поновлення працівника на посаді може бути наділений лише той орган, який має право прийому та звільнення з посади. В даному випадку таким органом є Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація).

Також суд критично відноситься до тверджень позивача про відсутність у Державної служби морського та річкового транспорту України повноважень самостійно скасовувати власні накази з посиланням на лист Міністерства інфраструктури України від 24.06.2020 р. №8597/10/10-20 та розділ 7 Порядку взаємодії Міністерства інфраструктури України з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 17.08.2015 р. №319.

Процедура, що закріплена у п. 7.1.-7.4. Порядку, стосується скасування не усіх без виключення актів центральних органів виконавчої влади, а лише тих актів, які, за переконанням Міністерства інфраструктури України, не відповідають Конституції і законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України та іншим актам законодавства.

При цьому, протягом трьох днів з дня виявлення зазначених обставин така інформація надається Міністру та за його рішенням порушується перед керівником центрального органу виконавчої влади питання щодо скасування таких актів повністю чи в окремій частині.

У пункті 7.2. зазначеного Порядку прямо зазначається про наявність у керівника центрального органу виконавчої влади повноважень скасовувати власні акти - керівник центрального органу виконавчої влади протягом трьох днів зобов`язаний скасувати такі акти повністю чи в окремій частині, про що не пізніше ніж у п`ятиденний строк повинен письмово повідомити Міністерство.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 43, 76, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба», ОСОБА_2 про скасування наказу про поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засідання було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 16.09.2020 року.

Суддя Д.Ю. Донцов