Рішення № 91565858, 15.09.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2878/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі відповідач), відповідно до якої, з урахуванням уточнення, позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо припинення страхових виплат ОСОБА_1 ;

зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з вересня 2019 року, а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми заборгованості за страховими виплатами за період з вересня 2019 року по серпень 2020 року включно однією сумою.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що законних підстав для припинення виплати страхових виплат позивачу не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону та нормам міжнародного права, що слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 03 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 840,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

01.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позов (а.с.30-32), в обґрунтування якого останній послався на таке.

Потерпілий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Антрацит Луганської області (далі - відділення в м. Антрацит) з 01.07.2001, у зв`язку з зареєстрованим страховим випадком профзахворювання, що отримане 27 вересня 1994 року.

Нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні в м. Антрацит припинено з 01.12.2014. Всі справи про страхові виплати потерпілих (членів їх сімей) залишились у відділенні в м. Антрацит на тимчасово окупованій території, в тому числі і справа ОСОБА_1 .

Потерпілий ОСОБА_1 , зареєструвавши місце свого проживання за адресою АДРЕСА_1 (значиться відмітка в паспорті), 27.03.2017 вперше звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат (далі - відділення в м. Лисичанську). Також, при поданні документів до відділення в м. Лисичанську, з метою продовження щомісячних страхових виплат, потерпілий ОСОБА_1 зобов`язався у разі зміни місця фактичного проживання (перебування) повідомити відділення в м. Лисичанську протягом 10 календарних днів з дати зміни місця фактичного проживання (перебування). Особистий підпис підтверджує, що він був ознайомлений та згоден з цими умовами.

Потерпілому на виробництві ОСОБА_1 відділенням в м. Лисичанську були нараховані та виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 по 31 серпня 2019 року. Також, вищезазначеним відділенням в м. Лисичанську була виплачена заборгованість по страховим виплатам раніше нарахована в відділенні м. Антрацит, але не виплачена за період з 01 червня 2014 по 30 листопада 2014 року.

У зв`язку із запровадженням Національним банком України міжнародного номеру банківського рахунку ІВАN, та відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (ІВАN) в Україні» від 28 грудня 2018 року за № 162 та з метою своєчасного зарахування страхових виплат, ОСОБА_1 був направлений лист з рекомендованим повідомленням № 2067/02-1 від 19.08.2019 з проханням з`явитися до відділення в м. Лисичанську.

20 вересня 2019 року лист повернувся до відділення з відміткою УДППЗ «Укрпошти», що будівля, вказана в заяві потерпілого ОСОБА_1 як адреса мешкання ( АДРЕСА_1 ), зруйнована. Таким чином, на думку відповідача, потерпілий ОСОБА_1 не дотримався обов`язків, взятих на себе перед Фондом соціального страхування та обов`язків, визначених частиною третьою 3 статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо подання до відділення в м.Лисичанську недостовірних відомостей.

Тому, 25 вересня 2019 року відділенням в м. Лисичанську винесено постанову №1208/53066/8126/36 про затримання щомісячної страхової виплати (підстава - не надання інформації про зміну місця мешкання). Виплату затримано з 01 вересня 2019 року.

У зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_1 за зазначеною адресою місця проживання, а саме АДРЕСА_1 відсутній, так як будинок зруйнований, управлінням Фонду вбачається факт подання особою недостовірних відомостей, що згідно статті 46 Закону України № 1105 є підставою для затримання соціальних виплат.

Внаслідок того, що постанова про затримання щомісячної страхової виплати потерпілому ОСОБА_1 від 25.09.2019 № 1208/53066/8126/36 була прийнята з підстав надання останнім документів для продовження соціальних виплат, які містять неправдиві відомості, а саме інформації про місце проживання, на думку відповідача, дії та вимоги органів Фонду соціального страхування України є правомірними, законними та жодним чином не направлені на звуження чи скасування прав громадян, оскільки органи Фонду діяли лише на підставі, у спосіб, в межах та в порядку, передбаченому Конституцією України та законами України.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність зобов`язання вчинити певні дії у повному обсязі.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, представник відповідача просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Антрацит Луганської області з 01.07.2001, у зв`язку з зареєстрованим страховим випадком профзахворювання, отриманим 27 вересня 1994 року, що не заперечують сторони по справі (а.с.37 на звороті -39).

Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 28.02.2000 Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області вбачається, що місцем проживання ОСОБА_1 з 25.02.2017 є адреса: АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

ОСОБА_1 , зареєструвавши місце свого проживання за вищевказаною адресою, 27.03.2017 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат (далі - відділення в м. Лисичанську).

Також, при поданні документів до відділення в м. Лисичанську, з метою продовження щомісячних страхових виплат, ОСОБА_1 зобов`язався у разі зміни місця фактичного проживання (перебування) повідомити відділення в м. Лисичанську протягом 10 календарних днів з дати зміни місця фактичного проживання (перебування) (а.с.37-41).

ОСОБА_1 відділенням в м. Лисичанську були нараховані та виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 по 31 серпня 2019 року, що не заперечують сторони по справі (а.с.42-43,44 на звороті-47).

У зв`язку із запровадженням Національним банком України міжнародного номеру банківського рахунку ІВАN, та відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (ІВАN) в Україні» від 28 грудня 2018 року за № 162 та з метою своєчасного зарахування страхових виплат, ОСОБА_1 відповідачем був направлений лист з рекомендованим повідомленням № 2067/02-1 від 19.08.2019 з проханням з`явитися до відділення в м. Лисичанську з реквізитами карткового рахунку в форматі ІВАN. Вказаний лист направлений на адресу АДРЕСА_1 (а.с.48-50).

20 вересня 2019 року вказаний лист повернувся до відділення з відміткою УДППЗ «Укрпошти», що будівля, вказана в заяві потерпілого ОСОБА_1 як адреса мешкання ( АДРЕСА_1 ), зруйнована.

25 вересня 2019 року відділенням в м. Лисичанську винесено постанову №1208/53066/8126/36 про затримання щомісячної страхової виплати (підстава - не надання інформації про зміну місця мешкання). Виплату затримано з 01 вересня 2019 року (а.с.47).

Листами № 1303/02-1 від 15.05.2020, 19.05.2020, №2219/02-2 від 28.08.2020 Лисичанське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області повідомило представника позивача на його запит, що здійснення щомісячних страхових виплат на користь ОСОБА_1 припинено з 01.09.2019, через те, що будинок в якому зареєстрований ОСОБА_1 було зруйновано (а.с.11,51-53).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідач згідно із постановою від 25.09.2019 №1208/53066/8126/36 затримав потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату на підставі не надання інформації про зміну міста мешкання (а.с.47 на звороті).

Суд зазначає, що положення статті 46 Закону № 1105-XIV не містять такої підстави для припинення страхових виплат як не надання інформації про зміну міста мешкання. Крім того, згідно паспорта громадянина України місце проживання позивача не змінювалоя.

Водночас відповідачем не вказано іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу, тобто не вмотивовано яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.

Доводи відповідача про не дотримання позивачем обов`язків, визначених частиною третьою статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо подання недостовірних відомостей на увагу не заслуговують, оскільки відповідачем не надано жодних достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачем недостовірних відомостей щодо місця проживання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що припинення з 01.01.2017 виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, та підстав, передбачених іншим законом.

Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.

Враховуючи вищевикладені висновки суду, з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з моменту затримання (припинення) страхові виплати у зв`язку з втратою працездатності.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан на час виникнення спірних правовідносин в Україні не запроваджено.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат право громадянина на призначення йому таких виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.

Пунктом 3.1.1. Положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, затвердженого наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 24.01.2018 № 38-ОД, визначено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань організовує здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їх сімей в порядку визначеному правлінням Фонду.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття рішення про визнання протиправною та скасування постанови Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у Луганській області від 25.09.2019 №1208/53066/8126/36 щодо затримання (припинення) виплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01.09.2019, та зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01.09.2019.

Стосовно вимоги про визнання протиправною бездіяльості відповідача щодо припинення щомісячних страхових виплат, суд зазначає, що в даному випадку належним способом захисту, який сприятиме відновленню порушеного права позивача є саме визнання протиправною та скасування постанови від 25.09.2019 № 1208/53066/8126/36.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість починаючи з 01.09.2019 по серпень 2020 включно однією сумою, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.09.2019. Відповідно, додаткового зобов`язання не потребує.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Ухвалою суду від 17.08.2020 відстрочено сплату судового збору у сумі 840,80 грн до вирішення справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 52, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у Луганській області від 25.09.2019 № 1208/53066/8126/36 щодо затримання виплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01.09.2019.

Зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01 вересня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код за ЄДРПОУ 41313100, місцезнаходження: Луганська область, просп. Космонавтів, буд. 16, м. Сєвєродонецьк, 93411) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку з втратою працездатності за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян