Рішення № 91562309, 16.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 р. Справа№200/5907/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов

ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення у вигляді наказу від 02.06.2020 року № 3418-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки щодо відведення земельної ділянки площею 2.0000 га кадастровий номер 1421787000:07:000:1088 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, зобов`язання прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населеного пункту на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 1421787000:07:000:1088 та передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області.

Доводи адміністративного позову обґрунтовує тим, що, приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою, відповідач, як вважає позивач, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства.

Вказує на неправомірність відмови відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відсутні підстави для такої відмови, визначені Земельним кодексом України та нормами законодавства, яке регулює спірні питання.

На підставі викладеного просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що наказ, який оскаржується, винесений органом владних повноважень в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Вказує на те, що, на графічних матеріалах, доданих позивачем до клопотання про надання дозвілу на розроблення проекту землеустрою, відсутні координати місця розташування бажаної земельної ділянки з посиланням на об`єкт адміністративно-територіального поділу України, кадастрову зону та кадастровий квартал, тому неможливо встановити місце розташування земельної ділянки.

Враховуючи наведене, просить в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив та заяву про розгляд справи за його участю не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 (а.с. 7).

05.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозвілу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 га з земель сільськогосподарсьського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 28).

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.06.2020 року № 3418-СГ ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області у зв`язку з невідповідністю землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації з землеустрою (а.с. 8).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2015 року № 15 затверджене Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, пунктом 1 якого встановлено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п. 3 вказаного Положення основними завданнями Держгеокадастру є:

1) реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів;

2) надання адміністративних послуг згідно із законом у відповідній сфері;

3) внесення на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, затверджене Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області розпоряджається землями сільськогосподарського призначення на території Донецької області з 2013 року.

Тобто, відповідач у справі - є органом владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів та розпорядження землями сільськогосподарського призначення на території Донецької області.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 3 Земельного кодексу України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного одексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як зазначалось раніше, позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням та йому відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації з землеустрою.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначені повноваження органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, та вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, згідно якої відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу зазначеної норми чинного законодавства вбачається, що вона не містить такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації з землеустрою.

Оскільки, приймаючи рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації з землеустрою, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, суд враховує наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач при розгляді заяви діяв поза межою наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень вийти за межі позовних вимог та прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням норм Земельного кодексу України та висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності відмови в наданні дозволу на розробку документації з землеустрою в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою з ухваленням рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням норм Земельного кодексу України та висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, юридична адреса: 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) про визнання протиправним та скасування рішення від 02.06.2020 року № 3418-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки щодо відведення земельної ділянки площею 2.0000 га кадастровий номер 1421787000:07:000:1088 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, зобов`язання прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населеного пункту на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області, щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 1421787000:07:000:1088 та передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області - задовольнити частково.

Рішення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.06.2020 року № 3418-СГ про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки щодо відведення земельної ділянки площею 2.0000 га кадастровий номер 1421787000:07:000:1088 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької областіу наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою - визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, юридична адреса: 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Т.В. Давиденко