Рішення № 91560009, 14.09.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/453/19

Провадження № 2-95/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретарів Авсюкевич Н.В., Бондаренко Є.І.,

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_14,

представника КМУ Стовбчатого А.Ю.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Проект» про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, треті особи на стороні позивача: Державне підприємство «Київське лісове господарство», на стороні відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи яку зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 8-рим громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Копачівської сільської ради» від 16.10.2008 № 1634 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 8 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 11,9824 га в адміністративних межах Копачівської сільської ради Обухівського району, у тому числі наступним громадянам: ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 1,500 га; ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 1,500 га; ОСОБА_9 - земельна ділянка 1,500 га; ОСОБА_10 - земельна ділянка 1,9862 га; ОСОБА_11 - земельна ділянка 1,2015 га; ОСОБА_12 - земельна ділянка 1,500 га; ОСОБА_13 - земельна ділянка 1,9318 га; ОСОБА_2 - земельна ділянка 0,8629 га;

У подальшому, управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації вищевказаним громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. В подальшому деякі з вказаних осіб відчужили спірні земельні ділянки на користь інших фізичних та юридичних осіб.

Проте, як вказує прокурор вказані земельні ділянки накладаються на землі лісового фонду, а тому прокурор просить задовольнити позов та визнати недійсним вказане розпорядження, та витребувати земельні ділянки незаконного володіння на користь держави.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що позов не підлягає до задоволення з підстав того, що відповідач у 2010 році придбала спірну земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу, відповідно перевіривши всі документи, зокрема проект землеустрою. У всіх документах цільове призначення земельної ділянки визначалося для ведення особистого селянського господарства. Вказане спростовує, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Крім того, суду не надано доказів, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Крім того, зазначено, що строк позовної давності пропущений, підстави для його поновлення відсутні, оскільки прокуратурі було відомо про оскарж вен рішення ще у 2010 році. В зв`язку з цим, просять суд відмовити в задоволенні позову та застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.

Прокурором направлено відповідь на відзив, де зазначено, що спірні земельні ділянки належить до земель лісового фонду, крім того строк позовної давності не пропущений, оскільки КМУ як розпоряднику спірних земельних ділянок стало відомо про порушення їх прав лише у 2017-2018 роках.

Представником відповідача ТОВ «Ленд-Проект» подано відзив на позову заяву, де зазначено, що позов не підлягає до задоволення з підстав того, що суду не надано відповідних документів про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, а від так порушень при прийняті оскаржуваного рішення не було. Крім того, зазначає, що позбавлення відповідача права власності буде порушенням практики ЄСПЛ. Також прокурор обрано невірний спосіб захисту. Також представником відповідача подане клопотання про застосування строків позовної давності

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених в позовній заяві, додатково зазначила, що про порушення законодавства при виділенні земельних ділянок у власність органам прокуратури стало відомо після отримання інформації від ДП «Київське лісове господарство» в жовтні 2016 року, оскільки з інших джерел таку інформації не можливо було виявити,. КМУ було повідомлено при підготовки позовної заяви та направленням відповідного листа в 2017 році.

Представник КМУ в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що КМУ дізналось про порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок у власність лише після отримання відповідної інформації від прокуратури при підготовці позовної заяви.

Представник відповідача ТОВ «Ленд Проект» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов, просила застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов, просив застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.

Представник Обухівської РДА, будучи належним чином повідомлена в судове засідання не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи без її участі, при винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, подав клопотання про застосування строків позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ДП «Київське лісове господарство» в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без їх представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, а тому вибулу з державної власності незаконно.

Інші особи, які повідомлялись належним чином про час і місце судового розгляду не з`явились, заяв чи клопотань до суду не надавали.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, вислухавши прокурора, представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 8-рим громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Копачівської сільської ради» від 16.10.2008 № 1634 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 8 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 11,9824 га в адміністративних межах Копачівської сільської ради Обухівського району, у тому числі наступним громадянам: ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 1,500 га; ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 1,500 га; ОСОБА_9 - земельна ділянка 1,500 га; ОСОБА_10 - земельна ділянка 1,9862 га; ОСОБА_11 - земельна ділянка 1,2015 га; ОСОБА_12 - земельна ділянка 1,500 га; ОСОБА_13 - земельна ділянка 1,9318 га; ОСОБА_2 - земельна ділянка 0,8629 га;

В подальшому, Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації вищевказаним громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, а саме: ОСОБА_7 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:002:0035 площею 1,500 га; ОСОБА_8 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:002:0036 площею 1,500 га; ОСОБА_9 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:003:0006 площею 1,500 га; ОСОБА_12 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:003:0007 площею 1,500 га; ОСОБА_10 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:002:0034 площею 1,9862 га; ОСОБА_11 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:002:0037 площею земельна ділянка 1,2015 га; ОСОБА_13 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:003:0004 площею земельна ділянка 1,9318 га; ОСОБА_2 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:003:0005 площею 0,8629 га, які знаходяться на території Копачівської сільської ради.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223184200:07:003:0005 на цей час, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 на підставі договорів купівлі - продажу від 20.12.2011 відчужили належні їм земельні ділянки з кадастровими номерами 3223184200:07:002:0035, 3223184200:07:002:0036, 3223184200:07:003:0006, 3223184200:07:003:0007 га на користь ОСОБА_4 , що підтверджується відмітками на державних актах серії № ЯЖ 472503, серії № ЯЖ 472504, серії № ЯЖ 472508, серії ЯЖ № 472509.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником вищевказаних чотирьох ділянок є ОСОБА_4 .

В подальшому право власності на земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 3223184200:07:002:0037 (первинним власником якої був ОСОБА_11 ) набуто ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 11.03.2010, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Окрім того, право власності на земельну ділянку площею 1,9318 га з кадастровим номером 3223184200:07:003:0004 (первинним власником якої ОСОБА_13 ) перейшло ОСОБА_6 , який в подальшому відчужив її ОСОБА_5 .

Відповідно до рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.10.2014 право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:003:0004.

Окрім того, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223184200:07:002:0034 площею 1,9862 га (первинним власником якої був ОСОБА_10 ) набуто ОСОБА_6 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 31.07.2012 № ЯМ 233716, який в подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 23.08.2018 №1377 відчужив на користь ТОВ «Ленд-Проект».

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 28.11.2017 № 02-925 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223184200:07:002:0035, 3223184200:07:002:0036 3223184200:07:002:0037, 3223184200:07:002:0034, 3223184200:07:003:0004, 3223184200:07:003:0005, 3223184200:07:003:0006, 3223184200:07:003:0007, розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Обухівського лісництва у кварталі 53 (2003, 2014 роки) та становлять єдиний масив лісових насаджень. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

Також на підтвердження віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення судом досліджено проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, ДП «Київське лісове господарство» 2015, планово-картографічними матеріалами, планом лісонасаджень Обухівського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» (лісовпорядкування 2003 року)

Крім того, за інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 21.11.2017 № 584, земельні ділянки, надані у власність 8 громадянам розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 16.10.2008 № 1634, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відносяться до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на виділи 5, 6, 14, 17, 18, 19 кварталу 53 вказаного лісництва.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Таким чином, судом встановлено, що право користування Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» лісами площею 11,9824 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірна лісова ділянка відносилася до земель лісогосподарського призначення.

Надані у відзивах відповідачів пояснення та додані документи проектів землеустрою щодо не підтвердження того, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення не підтверджуються дослідженими обставинами справи та спростовуються вказаними письмовими доказами, зокрема планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, вищевказане розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеними громадянами для ведення особистого селянського господарства відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Отже, силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин між сторонами) спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Таким чином, Обухівською районною державною адміністрацією всупереч вищезазначених вимог законодавства, передано у приватну власність землі лісового фонду, що вказує про перевищення адміністрацією передбачених законом повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 31 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб, земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

За ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні: ріллю; багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб; ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб; земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, одним розпорядженням голови Обухівської районної державної адміністрації від 16.10.2008 № 2008 передано у власність 8 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки одним масивом загальною площею 11,9824 га, які накладаються на землі лісогосподарського призначення, а саме виділи 5, 6, 14, 17, 18, 19 кварталу 53 Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство»без вилучення їх з держлісфонду. Однак рішення уповноваженим органом держави, Кабінетом Міністрів України, на підставі ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу не приймались.

Вказане свідчить про те, що Обухівська районна державна адміністрація без вилучення передала у приватну власність спірні земельні ділянки для особистого селянського господарства, що свідчить про перевищення районною адміністрацією передбачених законом повноважень.

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації передано у власність земельну ділянку лісового фонду без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Крім того, оскаржуваним розпорядженням порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, відповідно до інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28.11.2017 № 04-36/2575, погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок Управлінням не надавалось.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 16.10.2008 № 1634 прийнято всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом недійсним.

Оскільки зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері, зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Отже, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 16.10.2008 № 1634 змінено цільове призначення земельних ділянок держлісфонду з порушенням вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

А за змістом ч. 3 зазначеної статті ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведене вище свідчить про можливість застосування віндикації для захисту порушених інтересів держави.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388, Цивільного кодексу України.

Оспорюваним розпорядженням порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зважаючи на те, що відповідачами право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що земельні ділянки надані у приватну власність розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 28.07.2008 № 1197 мали лісогосподарське призначення та вкриті лісами. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до одержання у власність лісових земель загальною площею 11,9824 га.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння громадян є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом державної влади вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

За правилами статей 83, 84 Земельного кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірні земельні ділянки, які накладаються на землі лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачі по справі. Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, відповідачі знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а від так послання відповідачів на практику ЄСПЛ щодо неможливості позбавлення їх права власності на спірні земельні ділянки спростовується викладеними обставинами справи.

Щодо строку позовної давності.

Постановою ВС від 04.09.2019 по даній цивільній справі було визначено, що необхідно встановити з якого часу стало відомо органу уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Як встановлено в судовому засіданні, про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо у 2008 році, що підтверджується листом Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 13.06.2019. Проте, відповідачами право власності на спірні земельні ділянки було набуто після 2008 року. Разом з тим, суду не надано доказів, що у 2008 році Кабінет Міністрів України було повідомлено про прийняття вказаного розпорядження від 16.10.2008 Обухівською РДА.

Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було до 2017 року (часу повідомлення про такі порушення прокуратурою), оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.

Крім того, як вже зазначалось суду не надано доказів щодо повноважень КМУ здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачами та прокурором не пропущений, оскільки КМУ про факт таких порушень стало відомо у 2017 році, а від так позов підлягає до задоволення, а підстав для застосування строку позовної давності не в судовому засіданні не встановлено.

Щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе стягнути судові витрати за сплату судового збору за подачі позову, апеляційної та касаційної скарги в рівних частинах з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Проект»у розмірі 1104,85 грн. з кожного, а всього 6629,10 грн.

Суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат з ОСОБА_6 , оскільки задоволених позовних вимог до нього відстутні.

Керуючись ст. ст.19, 20, 23, 30,48, 49, 52, 53, 56, 57, 77, 80, 81, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст. ст. 42, 57 Лісового Кодексу України, ст.ст. 3,12,20,21, 22, 38, 152, 153, 155, 207 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16, 20, 21,203, 2015, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Проект» про визнання недійсними розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, треті особи на стороні позивача: Державне підприємство «Київське лісове господарство», на стороні відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 16.10.2008 № 1634 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 8-рим громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Копачівської сільської ради», а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 земельних ділянок загальною площею 11,9824 га для ведення особистого селянського господарства на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_4 земельні ділянки площею 1,5000 га з кадастровим номером 3223184200:07:002:0035, площею 1,5000 га з кадастровим номером 3223184200:07:003:0007, площею 1,5000 га з кадастровим номером 3223184200:07:003:0006, площею 1,2015 га з кадастровим номером 3223184200:07:002:0036; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,2015 га з кадастровим номером 3223184200:07:002:0037; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,8629 га з кадастровим номером 3223184200:07:003:0005; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,9318 га з кадастровим номером 3223184200:07:003:0004; Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Проект» земельну ділянку площею 1,9862 га з кадастровим номером 3223184200:07:002:0034, що розташовані на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнути на користь прокуратури Київської області судові витрати за сплату судового збору за подачі позову в рівних частинах з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Проект»у розмірі 1104,85 грн. з кожного, а всього 6629,10 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2020.

Суддя О.Б. Тиханський