Рішення № 91557679, 15.09.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/791/20

Господарський Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)

до відповідача Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Вараш, майдан незалежності, 2, код ЄДРПОУ 30536302)

про стягнення 12 313 687, 41 грн.

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Процун О.І.;

від відповідача: Гаврилюк Я.В.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі по тексту рішення Позивач, ВП "РАЕС") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі по тексту Відповідач, КМКП) про стягнення 12 313 687, 41 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами був укладений договір № 3 від 01.10.02р. на постачання теплової енергії в гарячій воді, на підставі якого Позивач поставив теплову енергію, однак Відповідач прийняті на себе зобов`язання по оплаті не виконав, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 12 313 687, 41 грн. з яких 11911531, 44 грн. сума основного боргу, 296633, 72 грн. пені, 39414,42 грн. 3% річних та 66107, 83 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить: зменшити розмір позовних вимог та стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» 11 905 531 (одинадцять мільйонів дев`ятсот п`ять тисяч п`ятсот тридцять одну) грн. 77 коп., з яких: 11 511 531 (одинадцять мільйонів п`ятсот одинадцять тисяч п`ятсот тридцять одна ) грн. 44 коп. - основного боргу, 290 841 (двісті дев`яносто тисяч вісімсот сорок одна) грн. 37 коп. - пені, 64 804 (шістдесят чотири тисячі вісімсот чотири) грн. 54 коп. - 3% річних, 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят чотири) грн. 42 коп. - інфляційних втрат. Крім того просить повернути з Державного бюджету суму судового збору у розмірі 6122,33 грн., у зв`язку із зменшенням суми позовних вимог. Дана заява прийнята судом до розгляду. У судовому засіданні з 25.08.2020 року по 02.09.2020 року оголошувалась перерва. В судове засідання 02.09.2020 року не з`явились представники сторін. Представниками сторін подано клопотання про розгляд справи у підготовчому засіданні без участі повноважних представників.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позов та відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких останній вказує на те, що суму основного боргу визнає повністю. Також Відповідач просить зменшити застосовані Позивачем штрафні санкції, як такі що є надмірно великими. При цьому посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства, зменшення оплати споживачами за комунальні послуги, невідповідність цін (тарифів) КМКП фактичним витратам підприємства на їх закупівлю, необхідністю певного періоду часу для повноцінного відновлення належної платоспроможності підприємства.

Ухвалою суду від 02 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "15" вересня 2020 року.

У судовому засіданні 15 вересня 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог, наполягав на їх задоволенні. Натомість представник відповідача суму основного боргу визнав, просив зменшити розмір неустойки, що підлягає до стягнення.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.

01 жовтня 2002 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", як постачальником та Кузнецовським міським комунальним підприємством, як споживачем було укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі по тексту - Договір).

Згідно умов пункту 1.1 Договору (чинна редакція міститься у п. 1 Додаткової угоди № 5 від 03.01.2020) ВП РАЕС бере на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію в обсягах та на потреби, що зазначені у додатку № 1 до цієї Угоди, з параметрами теплоносія на вході систем теплопостачання Споживача, які відповідають температурному графіку режимів відпуску теплової енергії.

Згідно умов пункту 1.2 (який вноситься у договір відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 5 від 03.01.2020) підживлення відкритої системи теплопостачання Споживача з метою компенсації відібраної ним води, здійснюється Енергопостачальною організацією із власних систем господарського - питного водопостачання.

Згідно умов пункту 1.3 (який вноситься у договір відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 5 від 03.01.2020) відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати спожиту теплову енергію за встановленими у звітному періоді тарифами та відібрану воду по ціні, яка відповідає тарифу на послугу з централізованого водопостачання та в терміни, котрі встановлені умовами цього Договору.

Пункт 6.4 (чинна редакція міститься у п. 1 Додаткової угоди № 5 від 03.01.2020) встановлює, що оплата за фактично спожиту у розрахунковому періоді теплову енергію та відібрану воду повинна бути здійснена Споживачем по останнє число місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування Споживачем грошових коштів на поточний рахунок позивача. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно п. 22 Додаткової угоди № 5 від 03.01.2020, яка змінена відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 8 від 10.03.2020 угода № 5 від 03.01.2020 набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє протягом терміну дії Договору № З від 01.10.2002 і врегульовує правовідносини, які виникли з 01.01.2020.

Умовами додаткової угоди № 10 від 13.04.2020 сторонами врегульовано, що відповідач здійснює розрахунок за фактично спожиту теплову енергію та відібрану воду у лютому 2020 року у строк по 31 травня 2020 року включно.

Відповідно до п. п. 10.1., 10.4. договору цей договір набуває чинності з 01 жовтня 2002 року та діє до 01 жовтня 2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

КМКП на даний момент не оплатив теплову енергію та відібрану воду отриману у березні, квітні, травні 2020 року. Оплата теплової енергії та відібраної води, що була отримана у лютому 2020 була здійснена з прострочкою.

Станом на день ухвалення рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 11 511531 грн. 44 коп..

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем основного боргу Позивачу в сумі 11 511531 грн. 44 коп. матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 11 511531 грн. 44 коп.. основного боргу згідно договору №3 від 01.10.2002 року про постачання теплової енергії в гарячій воді, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 290 841 (двісті дев`яносто тисяч вісімсот сорок одна) грн. 37 коп. - пені, 64 804 (шістдесят чотири тисячі вісімсот чотири) грн. 54 коп. - 3% річних, 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят чотири) грн. 42 коп. - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2.2 Договору (діюча редакція пункту міститься у п. 1 Додаткової угоди № 1 від 06.07.2010) передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов`язання з проведення розрахунків за отриману теплову енергію та відібрану воду передбачено сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем сум пені, 3 % річних та інфляційних прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 290 841 (двісті дев`яносто тисяч вісімсот сорок одна) грн. 37 коп. - пені, 64 804 (шістдесят чотири тисячі вісімсот чотири) грн. 54 коп. - 3% річних, 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят чотири) грн. 42 коп. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи.

Стосовно клопотань Відповідача про зменшення застосованих Позивачем штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".

З огляду на вищевказані норми Відповідач довів належними та допустимими доказами наявність істотних обставин для зменшення розміру неустойки.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зменшення нарахованих Позивачем сум пені на 50 відсотків.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за поставлену теплову енергію зі сторони Відповідача згідно договору №3 від 01.10.2012 року, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог. Відтак позивачу підлягає поверненню сума судового збору від зменшеного розміру позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір" суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, м. Вараш, майдан Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 11 760 111 грн. 09 коп., а саме: 11 511 531 грн. 44 коп. основного боргу; 145 420 грн. 69 коп. пені, 64804 грн. 54 коп. 3% річних, 38354 грн. 42 коп. інфляційних втрат, та 178582 грн. 98 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 145 420 грн. 69 коп. пені - відмовити.

4. Повернути Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) з Державного бюджету України 6122 грн. 33 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №6098 від 30.07.2020 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 16 вересня 2020 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.