Рішення № 91527755, 03.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 910/7121/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Виробничо-комерційна фірма «ВВ»

до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

про стягнення 568 875,44 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Коверзнев Д.В.;

від відповідача: Білик І.П.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення 568 875,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за договором № 36.1-14/2.8-5 про закупівлю від 27.12.2019. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 559 909,00 грн. основного боргу, 1 869,28 грн. процентів річних, 4 479,27 грн. інфляційних втрат та 2 617,79 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 позовну заяву ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» до ДП МА «Бориспіль» про стягнення 568 875,44 грн., на підставі ст. ст. 27, 31 ГПК України, було направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена позовна заява була передана для розгляду судді Сокуренко Л.В.

16.06.2020 від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про відстрочення подачі доказів понесення судових витрат та заява про узгодження порядку направлення кореспонденції.

Ухвалою суду від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 910/7121/20; призначено підготовче засідання у справі на 16.07.2020 о 14:30; запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

13.07.2020 надійшов відзив від відповідача, в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог в повному обсязі з посиланням на те, що на день подання позивачем позову до суду ще настав строк оплати, оскільки, ще не був опублікований фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік.

Також, 13.07.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: завірену копію листа до Міністерства інфраструктури України від № 01-22/1-211 від 31.05.2019 щодо фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік (оригінал в МІУ); завірену копію довіреності на представництво (оригінал у представника у відповідача); завірену копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (оригінал у представника відповідача).

16.07.2020 в судовому засіданні судом вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 03.09.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

17.07.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява, в якій останній просив провести судове засідання 03.09.2020 у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 30.07.2020 у задоволенні клопотання позивача відмовлено, із мотивів, викладених в ухвалі суду.

20.07.2020 позивачем подано до канцелярії суду докази, зокрема, копії видаткової накладних №ВВВКФ 275/38195 від 10.03.2020, №ВВВКФ 278/38195 від 12.03.2020, №ВВВКФ 277/38195 від 13.03.2020.

03.09.2020 відповідачем подано до канцелярії суду клопотання про долучення доказів, а саме: копії газети Урядовий Кур`єр від 02.09.2020 №169 (6783).

В судовому засіданні 03.09.2020 представник позивача також подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

03.09.2020 в судовому засіданні судом заслухано представників позивача та відповідача із обґрунтуванням неможливості подання доказів, які останні просять суд долучити до матеріалів справи до закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. ч 1, 2, 3, 8 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи вищенаведене, судом задоволено подані клопотання сторін та залучено до матеріалів справи додаткові докази.

В судовому засіданні 03.09.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на наступне.

27.12.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю № 36.1-14/2.8-5.

Як стверджує позивач, за період дії договору, позивачем, на виконання умов останнього здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 559 909,09 грн.

Разом із тим, відповідач свій обов`язок із сплати поставленого товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару не сплатив. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 559 909,00 грн., 1 869,28 грн. процентів річних, 4 479,27 грн. інфляційних втрат та 2 617,79 грн. пені.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 03.09.2020 надав усні заперечення по справі, відповідно до яких проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. При цьому, стверджуючи наступне. Відповідач зазначає, що поставка неоплаченого товару відбувалась у 2020 році, і, в свою чергу, на момент звернення позивача із даним позовом до суду, фактично був відсутній затверджений (погоджений) фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік. Отже, на переконання відповідача, беручи до уваги п. 4.3 договору, в якому визначено, що якщо на момент оплати не затверджено (погоджено) фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, тоді оплата здійснюється протягом 10 робочих днів після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, за умови підписання документів, що підтверджують факт поставки товарів, і той факт, що тільки 02.09.2020 у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» було здійснено офіційне оприлюднення (опублікування) інформації про затвердження фінансового плану Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», тому, як на момент звернення позивачем до суду так і на момент винесення судом рішення у відповідача ще настав строк здійснення оплати поставленого товару по договору. Враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - відповідач, замовник) укладено договір про закупівлю № 36.1-14/2.8-5 (далі - договір). Відповідно до п. п. 1.1-1.3 зазначеного правочину сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити замовникові товар, зазначений в пп. 1.2, 1.3 договору та відповідно до специфікації, що наведена в додатку №1 по договору (далі - специфікація договору), а замовник прийняти та оплатити такий товар відповідно до умов договору. Кількість, технічні характеристики, ціну товару зазначено в специфікації договору. Найменування Товару: меблі для дома, далі - Товар. Згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 - 39140000-5 «Меблі для дома».

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна договору складається із сумарної ціни одиниць товару, що підлягають поставці за договором, та становить 559909,09 грн. (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`ять гривень 09 копійок) включаючи ПДВ 20% - 93 318,18 грн. (дев`яносто три тисячі триста вісімнадцять гривень 18 копійок).

Відповідно до пп.4.2.1 договору, замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів після фактичної поставки товару та підписання видаткової накладної на товар перераховує на поточний рахунок постачальника 100% ціни фактично поставленого товару.

Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки товару - 30 (тридцять) календарних днів з дати отримання письмової заявки постачальником від замовника. Датою поставки товару за договором вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставлений товар. Місце поставки (передачі) товару: DDP (08300, Україна, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, ДП МА «Бориспіль», склад) відповідно до офіційних Правил з тлумачення термінів Інкотермс 2010.

13.02.2020 року, на викладених умовах договору, позивачем від відповідача отримано лист №50-22-156 від 04.02.2020 про поставку товару, з переліком найменувань товарів до поставки.

Згідно з пп. 5.3.7. договору, передача - приймання товару відбувається за адресою, вказаною в п.5.3.6 договору після поставки товару. При передачі-прийманні товару уповноважені представники обох сторін перевіряють відповідність поставленого товару кількості, яка була замовлена, та специфікації/технічним вимогам, передбаченим договором. Якщо поставлений товар відповідає специфікації/технічним вимогам, передбаченим договором, та замовленій кількості, уповноважені представники сторін підписують видаткову накладну на поставлений товар.

Судом встановлено, що позивачем, за період дії договору, поставлено відповідачу товар на загальну суму 559 909,09 грн., що підтверджується видатковими накладними №ВВВКФ 275/38195 від 10.03.2020 на суму 26803, 34 грн.; №ВВВКФ 278/38195 від 12.03.2020 року на суму 328 487,56 грн. та №ВВВКФ 277/38195 від 13.03.2020 року на суму 204 618,19 грн. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до пп. 4.2.1 договору встановлено, що замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів після фактичної поставки товару та підписання видаткової накладної на товар перераховує на поточний рахунок постачальника 100% ціни фактично поставленого товару.

Пунктом 4.3 встановлено, що якщо на момент оплати не затверджено (не погоджено) фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, тоді оплата здійснюється протягом 10 робочих днів після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, за умови підписання документів, що підтверджують факт поставки товарів.

Згідно з п. 12.1 договору, договір набирає чинності з дати укладання його сторонами та діє до 31.12.2020. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними. Датою підписання є пізніша дата, якщо договір підписується сторонами в різні дати.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про закупівлю № 36.1-14/2.8-5 від 27.12.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши зміст укладеного правочину, господарський суд встановив, що за правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 599 909,09 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у пп. 4.2.1 договору, що замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів після фактичної поставки товару та підписання видаткової накладної на товар перераховує на поточний рахунок постачальника 100% ціни фактично поставленого товару.

При цьому, судом прийнято до уваги, що пунктом 4.3 визначено, що якщо на момент оплати не затверджено (не погоджено) фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійсняється фінансування, тоді оплата здійснюється протягом 10 робочих днів після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, за умови підписання документів, що підтверджують факт поставки товарів.

Згідно ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України, основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів. Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом:підприємств, що є суб`єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України;інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони належать.Підприємства електроенергетики, ліцензована діяльність яких регулюється шляхом затвердження національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, складають фінансові плани з урахуванням затвердженої цією комісією структури тарифів на електричну та теплову енергію. Фінансові плани таких підприємств підлягають затвердженню до 31 грудня року, що передує плановому.За несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання посадові особи державного комерційного підприємства несуть адміністративну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур`єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 31.05.19 звернувся до Міністерства інфраструктури України з листом № 01-22/1-211, в якому був переданий проект фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік з відповідними додатками, відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, на день звернення з позовом до суду, відповідний фінансовий план на 2020 рік затверджений не був. Протилежного суду не доведено, доказів опублікування станом на день звернення позивача із позовом не подано.

Одночасно, вже під час розгляду справи судом, а саме 03.09.32020, відповідачем долучено до матеріалів справи копію газети «Урядовий Кур`єр» від 02.09.2020 №169 (6783). В даному випуску було опубліковано розпорядження Кабінету міністрів України від 19.08.2020 р. №1058-р Київ: Про затвердження фінансового плану державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2020 рік.

Наразі, суд зазначає, що, при підписанні договору, сторонами передбачено та закріплено пункт 4.3 договору (якщо на момент оплати не затверджено (не погоджено) фінансовий план ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійсняється фінансування, тоді оплата здійснюється протягом 10 робочих днів після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на рік, в якому здійснюється фінансування, за умови підписання документів, що підтверджують факт поставки товарів), і позивачем, в свою чергу, не було висловлено будь-яких заперечень стосовно умови оплати. Також, господарський суд наголошує, що, позивач з позовом до суду про недійсність цього пункту (4.3) договору не звертався, тобто п. 4.3 договору (відкладальна умова щодо оплати) на день розгляду спору по суті є чинним та дійсним.

Як встановлено судом раніше, опублікування було здійснено (02.09.2020). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, ще 31.05.19 звернувся до Міністерства інфраструктури України з листом № 01-22/1-211, в якому був переданий проект фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік з відповідними додатками, відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, на день звернення з позовом до суду, відповідний фінансовий план на 2020 рік затверджений так і не був. Безпосередньо, опубліковання розпорядження Кабінету міністрів України від 19.08.2020 р. №1058-р Київ: «Про затвердження фінансового плану державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2020 рік.» відбулось тільки 02.09.2020, що підтверджується копією газети «Урядовий Кур`єр» від 02.09.2020 №169 (6783), яка долучена до матеріалів справи.

Отже, враховуючи дати видаткових накладних (10,12,13.04.2020), строки, встановлені сторонами для здійснення оплати (п. 4.2.1 та 4.3), а також дату офіційного опублікування фінансового плану ДП МА «Бориспіль» на 2020 рік (02.09.2020), господарський суд встановив, що, як на момент звернення позивачем із даним позовом (22.05.2020), так і на момент прийнтяття судом рішення у справі (03.09.2020), строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, ще не настав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 559 909,09 грн. є передчасними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні нарахованих 3% річних, інфляційних втратах та пені, як похідних вимогах від основного зобов`язання.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2020

Суддя Л.В. Сокуренко