Рішення № 91518804, 10.09.2020, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №287/1381/19

Провадження №2/477/212/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого у справі судді - Глубоченка С.М.

за участі секретаря судового засідання - Оселедченко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Грін фактор»

про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Оленівського районного суду Житомирської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним укладений між сторонами кредитний договір від 13 квітня 2019 року ЛМ-00466221.

Ухвалою Оленівського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2019 року справа направлена для розгляду за територіальною підсудністю до Жовтневого районного суду Миколаївської області в порядку статті 31 ЦПК України.

Ухвалою судді від 27 вересня 2019 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27 лютого 2020 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лайм мані» - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грін фактор».

Ухвалою суду від 06 липня 2020 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позову позивач вказувала, що 13 квітня 2019 року між нею та ТОВ «Лайм мані» був укладений кредитний договір ЛМ-004666221, відповідно до якого відповідач надав їй у користування грошові кошти в сумі 2500,00 грн. На веб-сайті відповідача містилась інформація про можливість отримання кредиту он-лайн на максимальну суму 7000,00 грн строком до 16 днів зі сплатою відсоткової ставки 2%, однак достовірної інформації щодо реальної відсоткової ставки та порядок її нарахування у випадку прострочення боржником та інші умови договору не відображено. Крім того, зазначила, що вона не підписувала кредитний договір ЛМ-00466221 від 13 квітня 2019 року з товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм мані» та вважає, що наявні підстави для визнання зазначеного правочину недійсним, оскільки вчинений під впливом помилки.

11 листопада 2019 року на адресу суду від ТОВ «Лайм мані» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за безпідставністю, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю є фінансовою установою, яка при наданні фінансових послуг шляхом наданням коштів у позику на умовах кредиту дотримується чинного законодавства України. Указував, що 13 квітня 2019 року між сторонами був укладений кредитний договір №ЛМ-00466221, відповідно до якого позивач отримала грошові кошти в сумі 2500,00 грн на умовах повернення кредиту та сплати відсотків за його користуванням відповідно до умов кредитного договору. Зазначений договір був укладений з позивачем в електронній формі відповідно до порядку вчинення електронних правочинів, що регламентується Законом України «Про електронну комерцію» та Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які затверджені загальними зборами учасників ТОВ «Лайм мані» від 14 березня 2019 року.

Крім цього вказав, що вимоги вище зазначеного закону було дотримано, зокрема проведено наступні етапи: 1) пропозиція укласти електронний договір (оферта) була розміщена у мережі інтернет на веб-сайті даного товариства, 2) на якому зареєструвався клієнт та заповнив заявку встановленої форми, в якій надав інформацію про себе (прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, дату народження, паспортні дані, місце реєстрації та місце фактичного проживання, місце роботи, номер мобільного телефону); 3) товариством прийнято рішення про видачу кредиту, про що проінформовано клієнта в його особистому кабінеті; 4) в особистому кабінеті укладено кредитний договір, що є доступним для заявника у будь-який час. Договір підписаний з використанням електронного одноразового ідентифікатору, що не суперечить положенням статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позивач ОСОБА_1 виконала всі вище зазначені етапи для отримання грошових коштів, її заява була розглянута за даними, які були зазначені в анкеті, в результаті чого, їй товариством з обмеженою відповідальністю було надано кредит в сумі 2500,00 грн, які 13 квітня 202 року було перераховано їй на банківську карту через систему прийому платежів «Platon».

Відповідач у відзиві також посилається на те, що укладення даного договору у вище вказаний спосіб відповідає вимогам частини першої статті 205 ЦК України, зокрема укладений в письмовій (електронній) формі.

Додатково зазначив, що 07 серпня 2019 року ТОВ «Лайм мані» відступило право вимоги за спірним договором на підставі договору факторингу на користь ТОВ «Грін фактор», про що ОСОБА_1 було надіслано повідомлення від 07 серпня 2019 року.

11 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 надіслала відповідь на відзив, у якому зазначила про необґрунтованість обставин, що викладені відповідачем у відзиві. Окремо просила звернути увагу суду, що вона не є фахівцем у галузі права чи економіки, а тому ряд положень спірного договору їй не були зрозумілими, спірний договір є достатньо об`ємним та потребує спеціальної підготовки, необізнаність користувачів у всіх тонкощах договірної роботи та не роз`яснення всіх умов договору свідчить про направлення умисних дій відповідача на введення користувачів послуг в оману. Зазначене свідчить про укладення нею спірного договору під впливом помилки.

У судове засідання позивач та її представник - адвокат Зембра Є.Є. не з`явились, надіслали суду заяву, в якій позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідач ТОВ «Грін фактор» у судове засідання свого представника не направив, надіслав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності досліджені докази, суд установив наступне.

13 квітня 2019 року між ТОВ «Лайм мані» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір ЛМ-00466221 (а.с.5-9).

Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» від 16 жовтня 2019 року №127/10, через платіжний сервіс «Platon» 13 квітня 2019 року о 15.35 год. була проведена успішна транзакція типу виплата ОСОБА_1 2500,00 грн (а.с.42).

Факт укладення спірного договору в електронному вигляді та одержання позивачем грошових коштів у сумі 2500,00 грн сторонами не оспорюється.

Указані обставини зазначені сторонами у позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив.

Згідно частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, в силу частини першої статті 82 ЦПК України, визнані сторонами обставини, зокрема факт укладення та одержання позивачем грошових коштів у сумі 2500,00 грн доказуванню не підлягає.

07 серпня 2019 року між ТОВ «Лайм мані» та ТОВ «Грін фактор» укладено договір факторингу №ЛМ-07/08-19, відповідно до якого ТОВ «Лайм мані» відступило ТОВ «Грін фактор» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами (а.с.43-47).

Згідно пункту 2.6 указаного договору факторингу з моменту відступлення прав грошових вимог, ТОВ «Лайм мані» вибуває з правовідносин, які виникли між ним та боржником на підставі кредитного договору, а ТОВ «Грін фактор» заміщує у вказаних правовідносинах ТОВ «Лайм мані» як особу, що має право вимоги.

Відповідно до акту приймання-передачі від 07 серпня 2019 року ТОВ «Лайм мані» передало (відступило) права вимоги за кредитами фактору - ТОВ «Грін фактор» за переліком, наведеним у Додатку А до договору, а фактор прийняв такі права вимоги за кредитами, зокрема за спірним кредитним договором (а.с.48).

Відповідно до статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Договір факторингу від 07 серпня 2019 року станом на день ухвалення судом рішення є чинним та неоспорюваним.

Таким чином, належним у справі відповідачем є ТОВ «Грін фактор».

Щодо законності укладення спірного договору між сторонами суд установив таке.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до частини першої статті 1049, частини першої статті 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як установлено в судовому засіданні між сторонами був укладений спірний договір в електронному вигляді (електронний договір).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

За статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто, зі змісту наведеної норми вбачається, що моментом підписання електронного договору, є в тому числі електронне підписання одноразовим ідентифікатором.

Як убачається зі змісту оспорюваного договору сторони підписали цей договір в електронному вигляді шляхом електронного підписання одноразовим ідентифікатором.

Отже, спірний договір дійсно не був підписаний позивачем електронним цифровим підписом, однак такий підпис було здійснено за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якої моментом підписання електронного договору є електронне підписання такого договору одноразовим ідентифікатором.

Указане спростовує посилання позивача ОСОБА_1 на не підписання нею спірного договору.

Аналізуючи норми Закону України «Про електронну комерцію» з огляду на дії сторін по спірному договору, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 пройшла всі етапи оформлення спірного договору.

Також, як на підставу визнання спірного договору недійсним, позивач посилається на його вчинення під впливом помилки, оскільки вона вчинила помилку в розумінні статті 229 ЦК України внаслідок замовчування відповідачем інформації про істотні умови спірного договору. Про укладення спірного договору під впливом помилки також свідчить, що позивач не є фахівцем у галузі права чи економіки, а тому ряд положень спірного договору їй не були зрозумілими, спірний договір є достатньо об`ємним та потребує спеціальної підготовки, необізнаність користувачів у всіх тонкощах договірної роботи та не роз`яснення всіх умов договору.

З указаною позицією суд погодитись не може та відхиляє її як безпідставну з огляду на таке.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, згідно частини першої та третьої указаної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Виходячи з висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі №522/9562/16-ц, правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що на момент укладення спірного договору позивач неправильно сприймала фактичні обставини цього правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна б було вважати, що правочин не був би вчинений.

Як убачається з детального розпису сукупної вартості кредиту, що є додатком №1 до спірного договору, позивач була обізнана з умовами кредиту, зокрема з строками дії спірного договору та строком користування кредитом, строками погашення основної суми кредиту, процентів, їх типу та реальної річної процентної ставки, суми кредиту та суми процентів у грошовому виразі тощо.

Отже, судом не встановлено істотних обставин, що свідчать про помилку під час укладення спірного договору.

Окремо суд звертає увагу, що відсутність юридичного чи економічного фаху позивача не має істотного значення, оскільки відсутність спеціальної освіти не є перешкодою для отримання додаткової інформації або консультації у спеціаліста певного фаху, тоді як такі можливості були позивачем відкинуті.

Згідно з частинами 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доказування міститься й в приписах статті 81 ЦПК України.

Відповідно до положень, викладених в статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, що є наслідком відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Грін фактор», 54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 13/5, оф.29, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 41685867.

СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО