Рішення № 91498916, 08.09.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2464/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1405 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В И К Л А Д О Б С Т А В И Н:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини А1405 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.01.2018 включно;

- стягнути з військової частини А1405 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 38365,32 гривень (тридцять вісім тисяч триста шістдесят п`ять гривень тридцять дві копійки), з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що після звільнення він дізнався, що деяким військовослужбовцям не виплачували індексацію грошового забезпечення. З метою з`ясування факту, чи відноситься він до числа таких військовослужбовців та причин невиплати індексації, позивач звернувся із запитом до відповідача - військової частини А1405. Відповідач листом за вих.№186/ФЕС від 25 червня 2020 року надала довідку про грошове забезпечення позивача, з якої йому стало відомо, що індексація грошового забезпечення йому не виплачувалась з січня 2016 року по листопад 2018 року. Вважаючи такі дії військової частини А 1405 протиправними, такими, що суперечать вимогам законів України та порушують його Конституційні права, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 08.07.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.21), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Представником відповідача суду надано відзив на позовну заяву (а.с.27-35), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та зазначив, відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. На 2016-2017 роки індексація грошового забезпечення не закладалась у фонд грошового забезпечення військової частини А 1405, що підтверджується копіями витягу із розрахунку фонду грошового забезпечення за 2016-2018 роки, з відображенням бюджетних призначень. Даний документ є плануванням бюджетних коштів, необхідних на фінансовий рік для належної виплати грошового забезпечення. У фонді грошового забезпечення на 2016 рік, та на 2017 роки військовою частиною А 1405 планувались кошти на здійснення індексації грошового забезпечення, які проте надано не було. Таким чином, оскільки відповідне бюджетне призначення для здійснення індексації не закладалось, нарахування та виплата сум індексації грошового забезпечення у межах коштів військової частини, передбачених та виплату грошового забезпечення, є неможливою, а з огляду на положення частини 11 Бюджетного кодексу України і у військової частини, і головного розпорядника коштів були відсутні правові підстави використовувати інші кошторисні призначення для того, щоб здійснити виплату індексації. Представником відповідача у відзиві також зазначено, що як на його думку, позов позивачем подано з пропущенням строку звернення до суду, у зв`язку з чим клопотав про залишення даного позову ОСОБА_1 без розгляду.

Позивач скористався своїм процесуальним правом та надав суду відповідь на відзив відповідача (а.с.46-49), в якому зазначив, що з доводами, викладеними представником відповідача у відзиві, не погоджується, відзив вважає формальним і таким, що не спростовує жодного обґрунтування вимог позовної заяви.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Наказом командира військової частини А1405 (по особовому складу) від 24.02.2020 року №3-РС ОСОБА_1 (надалі позивач) звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 часі типі 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.10-11).

21 квітня 2020 року наказом командира військової частини А1405 (по стройовій частіші) від 13.04.2020 №80 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.10-11).

Після звільнення Позивач дізнався, що деяким військовослужбовцям не виплачували індексацію грошового забезпечення.

14.06.2020 року позивач звернувся із запитом до військової частини А1405 з метою з`ясування розміру нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення за період часу з 29.10.2010 року по день звільнення з військової служби, із розбивкою помісячно (а.с.12).

Військова частина А 1405 листом від 25 червня 2020 року за вих.№186/ФЕС надала позивачу довідку про його грошове забезпечення, згідно якої індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась з січня 2016 року по листопад 2018 року (а.с.13, 14).

Вважаючи дії військової частини А1405 щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.01.2018 включно протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до статті 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог статтями 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд убачає, що за період з січня 2016 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується, довідкою Військової частини А 1405 про його грошове забезпечення, яку було надіслано позивачу разом з листом від 25 червня 2020 року за вих.№186/ФЕС (а.с.14).

У вказаному листі від 25 червня 2020 року за вих.№186/ФЕС відповідачем не вказані підстави не нарахування та невиплати позивачу індексації. Водночас як вбачається з відзиву відповідача, нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення у вказаний вище період не проводилась у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування для проведення такої індексації.

Нормами Закону України № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутність фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Таким чином, не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по листопад 2018 року є порушенням вимог Закону України № 1282 та Порядку № 1078 та порушує права позивача.

На підставі частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

В той же час суд зазначає, що не проведення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення є бездіяльність, а не діями з боку військової частини.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Як встановлено судом вище, за період з січня 2016 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення відповідач позивачу не нараховував та не виплачував, що підтверджується відповідною довідкою. Натомість позивач в позовних вимогах зазначає період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року включно.

За таких обставин суд визнає протиправною бездіяльність військової частини А 1405 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року включно.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини А1405 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 38365,32 гривень (тридцять вісім тисяч триста шістдесят п`ять гривень тридцять дві копійки), з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» повноваження Міністерства оборони України відносно здійснення індексації грошового забезпечення є дискреційними і у разі здійснення розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року із застосуванням певних методик та вірних показників для такої індексації судом останній фактично перебере на себе відповідні функції, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що належним способом захисту прав позивача в даній справі є не стягнення індексації грошового забезпечення, а зобов`язання відповідача нарахувати ти виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року,оскільки спору щодо суми індексації між сторонами не було, оскільки відповідач взагалі заперечував обов`язок нараховувати індексації.

Крім того, дохід, отриманий у вигляді індексації заробітної плати підлягає оподаткуванню. Також між сторонами відсутній спір щодо обрання базавого місяця обрахування індексації, а відтак вимоги позивача про стягнення 28265,32 грн. є передчасними.

Щодо вимоги про необхідність встановлення для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року суд зазначає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки захисту підлягає виключно порушене право. На момент звернення до суду з даним позовом, порушене виключно право позивача на отримання індексації, при цьому, з урахуванням не проведення її виплати, відсутній факт застосування базового місяця, що виключає можливість прийняття судом рішення щодо правовідносин, які можуть мати місце в майбутньому.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року включно в сумі 38365,32 гривень із з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду, то такі судом не приймаються до уваги, з таких міркувань.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначено загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також яким визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, при вирішенні питання щодо індексації грошового забезпечення слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), що безпосередньо зазначено у ч.3 ст.9 Закону №2011-XII.

При цьому, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє його права на отримання виплат, на які він має право, проте не отримував такі під час проходження служби за незалежних від нього обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Непоширення норм КЗпП на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тоді як такі питання врегульовані КЗпП.

Конституційний Суд України в пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення №9-рп/2013 вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

В цьому ж Рішенні, суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, Конституційний Суд України при тлумаченні статті 233 КЗпП виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку, а в зазначеній статті КЗпП встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати таких.

Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише частини 2 статті 122 КАС спричинить необґрунтоване обмеження їхніх прав, тоді як відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Зважаючи, що даний позов пов`язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то його подання не обмежується будь-яким строком, а тому посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений статті 122 КАС є безпідставними.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись статей 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А 1405 (військове містечко №73, м. Кропивницький, 25005; код ЄРДПОУ 07944046) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1405 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року включно.

Зобов`язати військову частину А1405 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук