Рішення № 91476977, 11.09.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7359/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – Луцький прикордонний загін відповідач 1), Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – Краматорський прикордонний загін, відповідач 2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в підрозділах Державної прикордонної служби України, у період з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 21.06.2017 по 31.07.2019 знаходився на всіх видах забезпечення у Луцькому прикордонному загоні та з 03.05.2016 по 21.06.2017 знаходився на всіх видах забезпечення у Краматорському прикордонному загоні.

Наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.06.2019 №192-ОС позивача звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, 05.08.2019 наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України за №268-ос позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Станом на 05.08.2019 відповідачами не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 140/2842/19 зобов`язано Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по 31.07.2019, зобов`язано Краматорський прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2016 по 21.06.2017.

На виконання рішення суду відповідачами було перераховано 30.01.2020 та 16.01.2020 відповідно на рахунок позивача індексація грошового забезпечення.

У зв`язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивач просить визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не проведення 05.08.2019 остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по 31.07.2019 при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язати вказаного відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати вказаної індексації за період з 06.08.2019 по 29.01.2020; визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону щодо не проведення 05.08.2019 року остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.05.2016 по 21.06.2017 при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язати вказаного відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати вказаної індексації за період з 06.08.2019 по 15.01.2020.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

03.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 1, в якому останній позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що розрахунок з позивачем (виплата індексації грошового забезпечення за рішенням суду) відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. При цьому, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 140/2842/19 на даний час виконано у повному обсязі. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100. Крім того, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП.

07.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 2, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки норми КЗпП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, а врегульовано нормами спеціального законодавства. Також вказує на те, що покладення на Краматорський прикордонний загін обов`язку щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде порушенням вимог чинного законодавства, оскільки ні відповідач 2, ні Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України позивача з військової служби не звільняли.

09.07.2020 позивач подав відповідь на відзив Луцького прикордонного загону, у якій зазначив, що відповідач 1 при звільненні позивача з військової служби 05.08.2019 не здійснив розрахунок та не виплатив йому не лише індексацію грошового забезпечення за вказані вище періоди, а й грошову компенсацію за речове майно. Кошти за грошову компенсацію за речове майно у сумі 17 814,99 грн. надійшли 02.10.2019. У зв`язку з наведеним позивач уточнив позовні вимоги до вказаного відповідача і просив: визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не проведення 05.08.2019 року остаточного розрахунку по індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за речове майно при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, зобов`язати вказаного відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по 31.07.2019 при звільненні з військової служби з 06.08.2019 по 29.01.2020, зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати грошової компенсації за речове майно при звільненні з військової служби з 06.08.2019 по 01.10.2019.

У відповіді на відзив Краматорського прикордонного загону позивач не погодився із доводами відзиву з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 15.07.2015 по 03.05.2016 проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні у званні підполковника на посадах старшого офіцера відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, офіцера групи здійснення слідчих (розшукових) дій оперативно-розшукового відділу, перебував у списках частини та на всіх видах забезпечення, що підтверджується наказами начальника Луцького прикордонного загону від 15.07.2015 №144-ОС та від 29.04.2016 №99-ос.

Відповідно до наказів начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 05.05.2016 №220-ос, від 26.06.2017 №321-ос позивач проходив військову службу на посаді офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Краматорськ) оперативно-розшукового управління, перебував у списках особового складу регіонального управління та на всіх видах забезпечення з 04.05.2016 по 22.06.2017.

Крім того, у період з 24.06.2017 по 05.08.2019 позивач проходив військову службу на різних посадах у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби, що підтверджується наказами від 24.06.2017 №271-ОС, від 20.09.2018 №315-ОС, на всі види забезпечення поставлений у 6 прикордонному Волинському загоні.

Наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 05.08.2019 №268-ОС підполковника ОСОБА_1 , начальника Окремого сектору (з місцем дислокації н.п. Рівне) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Луцьк) оперативно-розшукового управління, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 14.06.2019 №192-ОС у зв`язку із закінченням строку контракту, з 05.08.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у вказані періоди проходження військової служби позивач отримував грошове забезпечення у Луцькому та Краматорському прикордонних загонах. Проте, позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в період проходження військової служби та перебування на забезпеченні у Луцькому прикордонному загоні з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по день звільнення з військової служби та у Краматорському прикордонному загоні забезпечення за весь час проходження служби та перебування на забезпеченні.

Крім того, станом на 05.08.2019 (день виключення позивача із списків особового складу частини) відповідачем 1 не було виплачено позивачу грошову компенсацію за речове майно, що підтверджується листом від 23.09.2019 № 723/10788, довідкою про вартість речового майна.

02.10.2019 на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти від відповідача 1 за грошову компенсацію за речове майно у розмірі 17904,51 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 140/2842/19, яке набрало законної сили 21.12.2019, визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по 31.07.2019 та зобов`язано Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період; визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2016 по 21.06.2017 та зобов`язано Краматорський прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем 1 було перераховано позивачу на картковий рахунок 30.01.2020 кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 2234,62 грн., а відповідачем 2 - перераховано на картковий рахунок позивача 16.01.2020 кошти в сумі 2541,34 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачами.

У зв`язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення з кожного із відповідачів, а також в частині невиплати грошової компенсації за речове майно з відповідача 1.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Безпідставними є і доводи відповідачів про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначають відповідачі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як зазначалось вище, наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 05.08.2019 №268-ОС підполковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби від 14.06.2019 №192-ОС у зв`язку із закінченням строку контракту, з 05.08.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при цьому, у вказаний період він отримував грошове забезпечення у Луцькому прикордонному загоні.

Станом на день виключення позивача з особового складу частини відповідачем 1 не було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 03.05.2016, з 24.06.2017 по 30.11.2018, з 01.03.2019 по 31.07.2019 та грошової компенсації за речове майно.

Судом також встановлено, що Краматорським прикордонним загоном станом на 05.08.2019 не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2016 по 21.06.2017 (у вказаний період ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на забезпеченні у відповідача 2).

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що відповідачем 1 грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 02.10.2019 у розмірі 17904,51 грн., про що свідчить виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 06.07.2020, довідка про вартість речового майна.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 140/2842/19 Луцьким прикордонним загоном 30.01.2020 була виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 2234,62 грн., а Краматорським прикордонним загоном 16.01.2020 була виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 2541,34 грн., про що свідчить виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 22.05.2020.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 30.01.2020, тому фактично затримка у розрахунку склала з 06.08.2019 по 29.01.2020 (177 дні).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.

Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви, з врахуванням уточнених позовних вимог у відповіді на відзив відповідача 1, позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення 05.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов`язати Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації за період з 06.08.2019 по 29.01.2020; зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за речове майно з 06.08.2019 по 01.10.2019; зобов`язати Краматорський прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації за період з 06.08.2019 по 15.01.2020.

Тобто, фактично ОСОБА_1 просить суд застосувати декілька стягнень середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні з військової служби з відповідачів.

Проте, суд зауважує, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування декількох стягнень середнього заробітку, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статті 117 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника, який має триваючий характер, задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з пунктом 46 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється.

Відповідно до пункту 293 вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Таким чином, як зазначалось вище, пунктом 293 «Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням, таким чином оскільки Краматорським прикордонним загоном позивач з військової служби не звільнявся, а тому позовні вимоги в частині до Краматорського прикордонного загону про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до задоволення не підлягають.

З аналізу вищенаведених норм слід дійти висновку, що розрахунок з особою, яка звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу проводиться органом Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Матеріалами справи підтверджено те, що позивач ОСОБА_1 у період з 04.05.2016 по 22.06.2017 проходив військову службу та отримував грошове забезпечення у Краматорському прикордонному загоні. Відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 26.06.2017 №321-ос позивача виключено зі списків особового складу регіонального управління та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини 1497.

Оскільки позивач був виключений зі списків особового складу Східного регіонального управління та всіх видів забезпечення не у зв`язку із звільненням з військової служби, а в зв`язку з переміщенням по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби, тому безпідставними є позовні вимоги до Краматорського прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо не проведення 05.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та зобов`язання вказаного відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум, відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Разом з тим, суд звертає увагу, що розрахунок з позивачем за всіма видами належного йому на день звільнення з військової служби матеріального та грошового забезпечення, повинен здійснюватись органом Держприкордонслужби, у якому він проходив службу на день звільнення, а саме Луцьким прикордонним загоном, відтак і середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки розрахунку при звільненні повинен бути стягнутий із вказаного відповідача.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі також - Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці (травень і червень 2019 року) нараховано позивачу грошове забезпечення у такому розмірі: 19942,24 грн. за травень 2019 та 21264,43 грн за червень 2019, що за два місяці становить 41206,67 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 675,52 грн (за останні 2 місяці - 41206,67 грн /61 календарних дні за останні два повні місяці травень-червень 2019).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 119567,04 грн (675,52х 177 календарних днів затримки розрахунку при звільненні).

Між тим, в порівнянні із визначеною сумою несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно (17904,51 грн.), індексації грошового забезпечення (2234,62 грн.), вищевказані розрахункові суми (119567,04 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, при прийнятті судового рішення суд зобов`язаний врахувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. При цьому, положенням вказаної частини передбачено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 221 КЗпП України, пункту 2 частини першої статті 19 КАС України до органів, які розглядають вказану категорію спорів по суті, віднесено суди.

Отож, ухвалюючи рішення за позовною вимогою стосовно зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середньої заробітної плати/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, у разі часткового задоволення позову щодо розміру належної працівнику виплати при звільненні, або незначного розміру такої затриманої виплати в порівнянні із сумою, яка підлягала виплаті працівнику при звільненні, саме на суд покладено обов`язок визначити певний розмір належного позивачу відшкодування за статтею 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Згідно пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року слід розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами: з 06.08.2019 по 05.09.2019 - 15 % річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 - 14,5 % річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 - 13,5 % річних; з 13.12.2019 по 29.01.2020 - 11,5 % річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні зі служби приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 2013,09 грн.

Розрахунок:

1) 15% річних/365 днів року=0,041% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 06.08.2019 по 05.09.2019 в розмірі 20941,12 грн х 0.041%) х 31 днів = 266,16 грн.

2) 14,5% річних/365 днів року=0,040% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 в розмірі 33100,48 грн х 0.040%) х 49 днів = 648,77 грн.

3) 13,5% річних/365 днів року=0,037% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 в розмірі 33100,48 грн х 0.037%) х 49 днів = 600,11 грн.

4) 11,5% річних/365 днів року=0,032% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 13.12.2019 по 29.01.2020 в розмірі 32424,96 грн х 0.032%) х 48 днів = 498,05 грн.

Отже, загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 2013,09 грн.

Також, враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення компенсація за недоотримане речове майно, індексація грошового забезпечення становить 20139,13 грн., яка виплачена через 177 календарних днів (122 робочих днів) і є меншою ніж середній заробіток за весь час затримки розрахунку (119567,04 грн), суд вважає за потрібне провести розрахунки із застосуванням до даних правовідносин принципу співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 20139,13 грн./ 119567,04 грн. = 0,1684. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 675,52 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,1684 х 122 (робочих днів затримки розрахунку) = 13878,42 грн.

Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах суд з огляду на приведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15891,51 .грн. (2013,09 грн.+ 13878,42 грн.).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому враховуючи вищенаведене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 06.08.2019 по 29.01.2020 у розмірі 15891,51 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем – Луцьким прикордонним загоном, як суб`єктом владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а тому позов підлягає до часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення 05.08.2019 остаточного розрахунку та невиплати позивачу належних грошових сум при звільненні з військової служби та зобов`язання Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.08.2019 по 29.01.2020 у розмірі 15891,51 грн.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення 05.08.2019 остаточного розрахунку та невиплати ОСОБА_1 належних грошових сум при звільненні з військової служби.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.08.2019 по 29.01.2020 у розмірі 15891,51 грн. (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто одна грн. 51 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Відповідач 2: Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (84300, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Марата, 16, код ЄДРПОУ 14321883).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич