Рішення № 91476698, 31.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 серпня 2020 р. Справа № 120/3725/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Косенка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на момент звернення до суду стосовно нього здійснюється кримінальне провадження № 52017000000000025 від 05.01.2017 за ознаками частини 4 статті 368 та частини 3 статті 369-2 КК України. У зв`язку із вказаними обставинами, наказом начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області та зараховано у розпорядження за підпунктом “в” пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 – до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом, без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання. В подальшому, у зв`язку із закінченням строку контракту майора ОСОБА_1 наказом від 31.05.2019 за №693-ОС звільнено з військової служби у запас Служби Безпеки України з 18.06.2019 та наказом №172-ос від 18.06.2019 виключено зі списків особового складу УСБУ у Вінницькій області. Однак, на переконання позивача, в порушення ст. 116 та 117 КЗпП України, йому не здійснено виплату всіх видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні з військової служби.

Крім того, на думку позивача, Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області приймаючи наказ № 50-ОС від 16.03.2017 в частині зняття встановлених надбавок, доплат та преміювання та наказ №172-ос від 18.06.2019, діяло не у межах та у спосіб визначений діючим на час їх прийняття законодавством, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем наказом № 50-ОС від 16.03.2017 в частині зняття раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання, а також вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25.11.2019 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 09.12.2019 у відповідача повторно витребувано додаткові докази, в зв`язку з чим в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 26.12.2019.

Ухвалою суду від 26.12.2019 зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду адміністративної справи №120/885/19-а.

Ухвалою від 02.07.2020 провадження у справі поновлено, оскільки відпали обставини які слугували підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 15.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та за згодою сторін вирішено розпочати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. Разом з тим, під час розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.07.2020 оголошено перерву до 23.07.2020.

Ухвалою від 23.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, за клопотанням представника позивача, провадження у справі відкладено до 13.08.2020.

Ухвалою від 31.08.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до остаточного розгляду справи №127/13972/17 Вищим антикорупційним судом. Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд виходив з того, що клопотання відповідачем заявлено під час розгляду справи по суті, водночас про наведені у клопотанні обставини йому було відомо ще в підготовчому судовому засіданні. Крім того, суд врахував, що в межах розгляду даної адміністративної справи належить першочерговому дослідженню питання щодо правомірності прийняття відповідачем наказу № 50-ОС від 16.03.2017 в частині зняття раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання, а відтак ухвалене Вищим антикорупційним судом рішення по справі №127/13972/17 на правовідносини у дані справі не впливає.

Також, ухвалою від 13.08.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, за клопотанням представника відповідача, провадження у справі відкладено до 31.08.2020.

В судовому засіданні 31.08.2020 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив (вх. №58975 від 23.12.2019). Зокрема зазначив, що оскаржуваним наказом начальника УСБУ у Вінницькій області від 16.03.2017 № 50-ос неправомірно позбавлено його всіх видів надбавок, доплат та інших передбачених платежів, не здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно з Постановою КМУ від 30.08.2017 № 704, а згодом взагалі припинено виплату грошового забезпечення. Таким чином, позивач, як військовослужбовець СБУ, який, згідно зі ст. 25 Закону України “Про запобігання корупції”, не мав права поєднувати військову службу з будь-якою іншою оплачуваною роботою, та не отримував грошового забезпечення за місцем проходження такої військової служби, фактично був позбавлений засобів до існування.

Крім того, позивача вказав на безпідставність посилань сторони відповідача на положення Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ №515/ДСК від 10.04.2018, оскільки на момент зарахування позивача в розпорядження начальника управління СБУ у Вінницькій області 16.03.2017, була чинна та діяла Інструкція про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву (вх. № 58472 від 18.12.2019). Зокрема зазначив, що згідно підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008 військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.

При цьому, з 01.03.2018 порядок виплати зазначеним категоріям військовослужбовців встановлено главою 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ №515/ДСК від 10.04.2018, зокрема визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні строк якого не визначено, здійснюється протягом шести місяців. Відтак, оскільки з дня зарахування у розпорядження ОСОБА_1 минуло більше шести місяців, підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням норм вищевказаної Інструкції в Управління Служби безпеки України у Вінницькій області – відсутні. Наведене узгоджується з отриманими на запит відповідача роз`ясненнями УПЗ та ФЕУ СБУ від 12.07.2018 за №16/2837, від 09.07.2018 за №21/3/1-3237, згідно яких, підстави для нарахування та виплати спірного грошового забезпечення з урахуванням норм Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 – відсутні, оскільки з дня зарахування позивача у розпорядження минуло більше шести місяців.

Щодо відсутності правових підстав виплати одноразової грошової виплати при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017-2019 роки представник відповідача зауважив, що у разі задоволення позовних вимог в зазначеній частині, суд передчасно прийме рішення про фактичне відшкодування ОСОБА_1 всього грошового забезпечення до вирішення справи по суті у кримінальному судочинстві.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 12.07.2004 проходив військову службу в Службі безпеки України, що підтверджується довідкою Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 73 від 27.02.2019.

19.04.2014 між Службою безпеки України та ОСОБА_1 , капітаном, старшим оперуповноваженим 1 сектору відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ у Вінницькій області, (Б-011570), відповідно до пунктів 9-16 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України строком на 5 років.

Згідно витягу з наказу УСБУ у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 майора ОСОБА_1 (Б-011570) з 16.03.2017 зараховано у розпорядження за підпунктом “в” пункту 48 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження – до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом) без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України № 35/ДСК від 23.01.2008, звільнивши його з посади заступника начальника міжрайонного відділу.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18.03.2017 по справі № 760/5182/17-к обрано відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту терміном до 16.05.2017 включно за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 . Звільнено ОСОБА_1 з-під варти негайно та зобов`язано підозрюваного ОСОБА_1 : прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора, слідчого судді, суду; здати на зберігання детективам Національного антикорупційного бюро України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15.05.2017 по справі № 760/8180/17 продовжено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 22.00 год. до 06.00 год. наступного дня, на 60 днів, в межах строку досудового розслідування – до 13.07.2017 (включно).

У матеріалах справи наявний рапорт позивача від 18.12.2018, в якому він звертається до посадової особи відповідача з проханням здійснити перерахунок та виплату розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавок за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 за № 704, враховуючи час перебування у розпорядженні.

Листом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 53/М-24/8 від 08.01.2019 позивача повідомлено, що відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається протягом шести місяців з дня зарахування у розпорядження. З урахуванням норм відомчих нормативних актів, на даний час немає підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні та на яких покладено виконання окремих завдань, що визначаються тимчасовими функціональними обов`язками.

24.01.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з рапортом за роз`ясненнями (із посиланням на конкретні положення нормативно-правових актів) щодо підстав часткової виплати грошового забезпечення у період з березня 2017 року по липень 2018 року та повного припинення виплат грошового забезпечення з серпня 2018 року.

За результати опрацювання вказаного звернення, УСБУ у Вінницькій області повідомило позивача, що умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, зокрема таким, що перебувають у розпорядженні за підпунктом “в” пункту 48 Положення, встановлені відомчими нормативно-правовими актами до 01.03.2018 та після цієї дати, відрізняються. З 01.03.2018 порядок виплати зазначеним категоріям військовослужбовців встановлено главами 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018. Згідно пункту 2 глави 1 розділ IV вказаної Інструкції, до військовослужбовців, стосовно яких не обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або такий вид заходу в подальшому було скасовано або змінено, зокрема, звільнення під заставу, виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження. З огляду на викладене, оскільки з дня зарахування у розпорядження минуло більше шести місяці, підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з урахування норм Інструкції № 515/ДСК – відсутні.

Наказом від 31.05.2019 за №693-ОС майора ОСОБА_1 з 18.06.2019 звільнено з військової служби у запас Служби Безпеки України за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "а" пункту 62 (у зв`язку із закінченням строку контракту), підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", без права носіння військової форми одягу.

Наказом т.в.о начальника УСБУ у Вінницькій області від 18.06.2019 за №172-ОС (по особовому складу) позивача виключено із списків особового складу. Встановлено, що календарна вислуга років ОСОБА_1 на 18.06.2019 складає 14 років 11 місяців 6 днів. Календарна служба для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 18.06.2016 складає 14 років. Також вказаним наказом зобов`язано виплатити майору ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно та грошову компенсацію за 105 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017, 2018, 2019 роки.

Листом від 19.07.2019 за №53/М-22/8 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що до наказу УСБУ у Вінницькій області від 18.06.2019 за №172-ОС внесено зміни в частині розрахунку 1/12 тривалості відпустки за кожний календарний місяць служби в році звільнення, а саме цифри та слова "за 105 невикористаних днів" замінено на "за 84 невикористані дні". Крім того вказаним листом роз`яснено позивачу, що оскільки на дату звільнення з військової служби підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, відповідно до Інструкції №515/ДСК від 10.04.2018, були відсутні, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, а також компенсація за невикористані ним дні відпустки не розраховувались і не виплачувались.

Не погоджуючись з наказом УСБУ у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 в частині зняття всіх видів надбавок, доплат та інших передбачених платежів, а також діями відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та вважаючи їх протиправними, з метою зобов`язання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області невідкладно здійснити нарахування та виплату належного матеріального та грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Службу безпеки України” Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України “Про Службу безпеки України” умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України “Про Службу безпеки України” держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства.

Статтею 30 Закону України “Про Службу безпеки України” встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

Підпунктом “в” пункту 48 Положення встановлено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом.

Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.

Аналогічні положення закріплені й у Інструкції, яка визначає механізм реалізації вимог Положення.

Так, згідно абз. 1, 2, 9 п. 4.9. Інструкції, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.

Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України, на час прийняття оскаржуваного наказу, визначались вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 за № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК).

Так, згідно підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції № 35/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Воно складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що виплата грошового забезпечення на момент зарахування у розпорядження здійснюється у розмірі, що був встановлений на момент виведення у розпорядження.

Таким чином, відповідним пунктом інструкції визначено право військовослужбовця на збереження розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.

Згідно наявної в матеріалах справи Довідки №43 від 11.03.2019 виданої співробітнику УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_1 , до складу грошового забезпечення останнього окрім окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років було включено ряд інших надбавок, премія та індексація (а.с. 21-23).

Разом з тим, приймаючи оскаржуваний наказ від 16.03.2017 № 50-ОС, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Могилів-Подільського МРВ УСБУ у Вінницькій області та зараховано у розпорядження за підпунктом “в” пункту 48 Положення, відповідач, всупереч абз. 13 вказаного пункту Положення, виключив зі складу грошового забезпечення позивача раніше встановлені надбавки, доплати та преміювання.

При цьому обґрунтовуючи правомірність прийнятого наказу в зазначеній частині відповідач покликається на те, що ОСОБА_1 не виконував жодних посадових обов`язків та не перебував за місцем проходження служби.

Суд відповідні доводи сторони відповідача оцінює критично, адже згідно приписів абз. 13 пункту 48 Положення забезпечення визначення кола посадових обов`язків осіб зарахованих в розпорядження віднесено до повноважень тієї посадової особи, у розпорядженні якої вони перебувають. Водночас матеріалами справи не підтверджено виконання посадовою особою відповідача відповідного обов`язку, а відтак позивач не повинен нести негативних наслідків за відповідну бездіяльність відповідача.

Крім того, пунктом 48 Порядку, за яким позивача зараховано у розпорядження чітко визначено, що за відповідною особою зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

З огляду на викладене. суд вважає, що позивачем доведено протиправність прийнятого УСБУ у Вінницькій області наказу від 16.03.2017 № 50-ОС, в частині “без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України № 35/ДСК-2008”, в зв`язку з чим останній в окресленій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині визнання протиправними дії УСБУ у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 18.03.2017 до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ та зобов`язання здійснити нарахування та виплату недоотриманої частини грошового забезпечення, суд виходить з наступних міркувань.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 за № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК).

Так, згідно підпункту 1.2 пункту 1 Інструкції № 35/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Воно складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими пунктом “в” - у випадках, передбачених підпунктом 3.5.1 цієї Інструкції, а також підпунктами “е”, “є” та “ж” пункту 48 Положення) зберігається виплата грошового забезпечення на весь період перебування у розпорядженні за посадами, які вони займали.

Відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.

Суд наголошує, що інструкцією чітко передбачено, що виплата грошового забезпечення припиняється тільки якщо до військовослужбовця застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Наведеним пунктом Інструкції чітко визначено період дії відповідного обмеження виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, до якого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно підпункту 3.5.3 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК у випадку ухвалення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або при недоведеності участі військовослужбовця у вчиненні злочину військовослужбовцям відшкодовується грошове забезпечення повністю за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття справи або ухвалення виправдувального вироку.

Суд враховує що приписами пункту 48 Положення чітко встановлено право військовослужбовця переданого в розпорядження на отримання матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали.

При цьому, виплата грошового забезпечення за підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК, як на період перебування у розпорядженні так і після закінчення строків, здійснюється виходячи з грошового забезпечення встановленого на момент зарахування їх у розпорядження, що також вказує на право військовослужбовця на збереження розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18.03.2017 по справі № 760/5182/17-к звільнено ОСОБА_1 з-під варти негайно та обрано відносно підозрюваного ОСОБА_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту терміном до 16.05.2017 включно за адресою фактичного проживання.

В подальшому, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 15.05.2017 по справі № 760/5182/17-к продовжено ОСОБА_1 строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту до 13.07.2017.

Таким чином, з огляду на положення підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК та враховуючи зміну відносно позивача 14.07.2017 запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що в даному випадку виплата позивачу грошового забезпечення мала бути поновлена та виплачуватись Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області з моменту настання вказаної обставини, тобто з 14.07.2017.

Однак, не зважаючи на викладене, позивачу припинено виплату грошового забезпечення з серпня 2018 року, що є порушенням прав позивача на належне грошове забезпечення визначене Конституцією України, Законом України “Про Службу безпеки України” та Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та нормативні акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13.06.2007 звернуто увагу судів, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця врахувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов`язані з виконанням умов набуття такого права.

Відтак, позивач має законне право на очікування виплати грошового забезпечення, не залежно від скасування дії Інструкції № 35/ДСК у 2018 році.

Крім того, в контексті вищенаведених правових норм суд також враховує, що позивач, як військовослужбовець СБУ, згідно вимог ст. 25 Закону України “Про запобігання корупції”, не мав права поєднувати військову службу з будь-якою іншою оплачуваною роботою. Разом з тим, позивач з серпня 2018 року по дату звільнення не отримував грошового забезпечення за місцем проходження такої військової служби, таким чином фактично був позбавлений засобів до існування, в той час як на його утриманні перебувало двоє малолітніх дітей, а дружина перебуває у декретній відпустці.

Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії статті 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії статті 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: "Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.".

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі “Стреч проти Сполучного Королівства” (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Європейський суд з прав людини у справі “Кечко проти України” зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на той факт, що зупинення виплати позивачу грошового забезпечення відбулось на виконання приписів наведених в главах 1, 4 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ №515/ДСК від 10.04.2018, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин чинною була саме Інструкція № 35/ДСК.

Крім того, на переконання суду, реалізація приписів Інструкцій в частині здійснення відповідачем виплат грошового забезпечення (припинення виплат) повинна супроводжуватись прийняттям відповідного розпорядчого документу. Разом з тим, як повідомив в судовому засіданні на запитання суду представник відповідача, припинення виплати позивачу грошового забезпечення відбулось без прийняття розпорядчого документа.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати та зобов`язання здійснити нарахування та виплату недоотриманої частини грошового забезпечення, підлягають частковому задоволенню – за період не з 16.03.2017, а з 14.07.2017 до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ.

Надаючи оцінку посиланням сторони позивача на наявність в останнього права на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу суд враховує, що виплата грошового забезпечення за підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК, як на період перебування у розпорядженні так і після закінчення строків, здійснюється виходячи з грошового забезпечення встановленого на момент зарахування їх у розпорядження. Таким чином, після зарахування позивача в розпорядження наказом № 50-ос від 16.03.2017, розмір складових його грошового забезпечення повинен обчислюватись з урахуванням розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті при звільненні з військової служби військовослужбовцю ОСОБА_1 належних йому наступних виплат: а) одноразової грошової виплати при звільненні військовослужбовця у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2019 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015-2019 роки, суд виходить з наступних міркувань.

Так, згідно із частиною другою статті 27 Закону № 2229-XII військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач був звільнений з військової служби у запас Служби Безпеки України за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "а" пункту 62 (у зв`язку із закінченням строку контракту), підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", без права носіння військової форми одягу (Наказ від 31.05.2019 за №693-ОС). Вислуга років позивача складає понад 10 років.

Наведене свідчить, що позивач відповідає наведеним у ст. 15 Закону № 2011-XII критеріям, наявність яких необхідна для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Разом з тим, відповідач виплату відповідної грошової допомоги не здійснив, покликаючись на приписи пункту 1 та пункту 4 Розділу V Інструкції-515, якими передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби у зв`язку з закінченням строку контракту виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового виходячи з розміру грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець на день звільнення. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що оскільки виплата грошового забезпечення позивачу з серпня 2018 року, на виконання приписів глави 4 розділу IV Інструкції №515, не проводилась, то й підстав для виплати одноразової грошової допомоги не було.

Разом з тим, з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено протиправність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу грошового забезпечення, та зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14.07.2017 до 19.06.2019 (момент звільнення з військової служби в СБУ) з урахуванням розміру надбавок, суд критично оцінює відповідні доводи сторони відповідача та вважає за необхідне, з метою відновлення порушеного права позивача, зобов`язати УСБУ у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні йому одноразову грошову виплату при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), виходячи з розміру грошового забезпечення, отриманого ним за останньою посадою перед прийняттям наказу начальника УСБУ у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017 про зарахування у розпорядження за підпунктом “в” пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

З аналогічних міркувань, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні йому:

- грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 - 2019 роки;

- грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки, адже відповідне право встановлено абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.

При цьому, визначаючись щодо наявності в позивача права на отримання компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки суд враховує висновки колегії суддів Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, згідно яких у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення весь за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що для задоволення даної позовної вимоги необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як уже встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на даний момент відповідачем не виплачено: а) одноразову грошову виплату при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 - 2019 роки, в) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту вказаної статті, негайно виконуються рішення про присудження виплати періодичних платежів у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача саме про стягнення певної суми грошового забезпечення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністратиний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 16.03.2017 № 50-ос в частині «без збереження раніше встановлених надбавок, доплат та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України № 35/ДСК-2008».

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, які полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому грошового забезпечення за період з 14.07.2017 року до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби в СБУ в порушення вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 та Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ № 35/ДСК від 23.01.2008.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та витрати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої Наказом СБУ №35/ДСК від 23.01.2008 та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 14.07.2017 до 19.06.2019 (моменту звільнення з військової служби в СБУ) з урахуванням розміру надбавок, встановлених до прийняття наказу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області № 50-ОС від 16.03.2017, за вирахуванням сум виплат, здійснених відповідачем у період з липня 2017 року по липень 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті при звільненні з військової служби військовослужбовцю ОСОБА_1 належних йому наступних виплат: а) одноразової грошової виплати при звільненні військовослужбовця у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2019 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015-2019 роки.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Вінницькій області нарахувати та виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 належні йому: а) одноразову грошову виплату при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (вислуги), б) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 - 2019 роки, в) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки (14 календарних днів на рік) як учасника бойових дій за 2015 - 2019 роки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області (вул. Грушевського, 27, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 20001473)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 10.09.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна