Рішення № 91468552, 11.09.2020, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 204/4015/20

Провадження № 2/192/1282/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Тітової О.О.,

з участю секретаря - Чикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Акцент - Банк» (після зміни організаційно-правової форми та назви Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Акціонерне товариство «Акцент-Банк») 25 червня 2020 року звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №SAMABWFC00001384831 від 29.12.2017 року в сумі 25 796 грн. 72 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 14479 грн. 03 коп.; заборгованості по відсоткам в сумі 11 317 грн. 69 коп.

Також просить стягнути з відповідача у відшкодування понесених витрат по оплаті судового збору 2102 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на положення ст.ст. 634, 1054 ЦК України та положення про зобов`язання, вказуючи, що 29.12.2017 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору №SAMABWFC00001384831 та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встанволення кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач наддав свою згоду, що кредитний ліміт встановлюєтьься за рішенням банку і банк у будь-який момент може змінити, зменшити, збільшити або анулювати кредитний ліміт. Підписана Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил Банківських послуг А-Банку разом з Умовами та Правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов вказаного договору АТ «А-Банк» надав відповідачу кредит – вустановив кредитний ліміт. В порушення договірних зобов`язань відповідач зобов`язання за вищевказаним договором не виконав, у зв`язку з чим у нього станом на 22.06.2016 утворилась заборгованість в сумі 25 796 грн. 72 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 14479 грн. 03 коп. та заборгованості по відсоткам в сумі 11 317 грн. 69 коп.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська ввід 14 липня 2020 року справу передано до Солонянського районного суду Дінпропетровської області за підсудністю.

Ухвалою Солонянського районного суду Дінпропетровської області від 05 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 04.09.2020 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та одночасно подав письмові пояснення, які по суті є відзивом на позов. Однак, доказів надіслання (надання) відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи відповідачем до суду не надано. За таких обставин, суд повертає письмові пояснення без розгляду, та вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при зверненні до суду подав заяву в якій просив розглянути справу у відсутність представника.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

29.12.2017 року ОСОБА_1 та ПАТ «А-Банк», правонаступником якого є АТ «А-Банк», підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

У Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, розташованими в рекламному буклеті, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг. А також, що він ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується, з його умовами, екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту. Зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитись з їх змінами на сайті А-банку.

До вказаної Анкети-заяви банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна».

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 22.05.2020 року становить 25 796 грн. 72 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 14479 грн. 03 коп.; заборгованості по відсоткам в сумі 11 317 грн. 69 коп.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 29.12.2017 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення суми наданої банком позики (кредитного ліміту).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правил надання банківських послуг в А-Банку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», як невід`ємні частини спірного договору.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та правилами та тарифами користування кредитною карткою «Універсальна» ознайомився відповідач та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розміру і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви документ у редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», на що є посилання в анкеті-заяві відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в А-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зазначає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк», Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору №SAMABWFC00001384831, укладеного між сторонами 29.12.2017 шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тому правові підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в сумі 11 317 грн. 69 коп., відсутні.

Крім того, згідно з вказаним правовим висновком, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «А-Банк» не повернуті, останній має право відповідно до ст. 530 ЦК України вимагати повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

При вирішенні вимог щодо стягнення суми отриманого кредиту суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст.12,13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на те, що судом встановлена протиправність нарахування банком відповідачеві процентів за користування кредитом, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17, внесені на карткровий рахунок суми повинні були бути зараховані на погашення тіла кредиту.

З розрахунку, наданого позивачем, щодо руху коштів на кредитній карткці, вбачається, що грошові кошти на картковий рахуок вносились, відповідачу були нараховані відсотки, проводилось автоматичне списання процентів за користування кредитним лімітом за ставкою 46,8 та простроченою процентною ставкою 93,5(9)%, автоматично погашалась його заборгованість, проводилось автоматичне погашення простроченої заборгованості.

Враховуючи, що позивачем безпідставно, без узгодження з відповідачем, проводилось нарахування та автоматичне зарахування коштів на погашення процентів, у тому числі у підвищеному розмірі, а не на погашення заборгованості за отриманими коштами за кредитною карткою, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок заборговамності є необгрунтованпим, позивачем не надано достовірних доказів на підтвердження доводів щодо наявності заборгованості у відповідача за тілом кредиту у вказаній сумі, враховуючи, що кредитний ліміт встановлений позивачем на виконання умов договору також в жодному документі не зазначений.

Зазначення суми заборгованості за кредитом лише в розрахунку позивача не є достатнім доказом отримання відповідачем кредитної картки, про стягнення заборгованості за якою заявлено позовні вимоги.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не доведені, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 207, 526, 549, 610-612, 625, 626, 628,638, 1050, 1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог «Акцент - Банк» (49074, м.Дніпро, вул.Батумська, буд.11) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором №SAMABWFC00001384831 від 29.12.2017 року в сумі 25 796 (двадцять п`ять тисяч сімсот дев`яносто шість) грн. 72 коп. - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2020 року.

Суддя О.О. Тітова