Рішення № 91437856, 07.09.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 вересня 2020 року Справа № 280/4280/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренко М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р. в сумі 65607,93 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заборгованість по пенсії з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р. в сумі 65607,93 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2019 р.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.04.2017 р. по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», «Порядку проведення компенсації втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159;

- стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень);

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн. (дві тисячі вісімсот гривень);

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що з 01.04.2017 виплата пенсії за віком позивачу була припинена, у зв`язку із чим він звернувся до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду по справі від 13.06.2019 по справі № 280/1558/19 задоволено його позовні вимоги до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Судом, зокрема, вирішено зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01.04.2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». Вказує, що в подальшому судом видано виконавчі листи та постановлено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Посилається на те, що вищевказане рішення суду відповідачем фактично не виконано, а лише нарахована сума пенсії за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 в розмірі 65607,93 грн. На звернення представника позивача, відповідачем надано відповідь, викладену у листі № 0800-0202-8/26159 від 05.06.2020, де зазначено, що виплата нарахованої суми пенсії буде проведена тільки після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Вважаючи дії відповідача щодо невиплати нарахованої суми пенсії та бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Крім того вважає, що з відповідача на його користь належить стягнути відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правнику допомогу адвоката, а також допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.07.2020 у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено.

Ухвалою суду від 03.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня закінчення дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), встановленого Кабінетом Міністрів України.

30.07.2020 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 03.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4280/20. Повідомлено сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без участі, повідомлення та виклику сторін протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши 21.08.2020 до суду відзив на позовну заяву (вх.№38859), в якому зазначає, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788) встановлено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, сума заборгованості по пенсійним виплатам за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 нарахована та буде виплачена за наявності фінансування на умовах окремого порядку, визначеного Кабінету Міністрів України. До теперішнього часу Кабінетом Міністрів України вказаного порядку не прийнято. Вказує на те, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати громадянам проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, тобто відповідно до чинного законодавства компенсація можлива лише за період з часу нарахування до Фактичної виплати заборгованості. Щодо відшкодування на користь позивача моральної шкоди зазначає, що відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування шкоди цим Законом не передбачено. Вважає, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного Фонду України будь-яких відшкодуваиь моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Також, на думку представника відповідача, предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об`єму наданих послуг вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу є неспівмірною зі складністю даної справи, а, отже, такі витрати не підлягають задоволенню. Щодо допуску негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць зазначає, що в даному випадку мова йдеться про зобов`язання відповідача на вчинення певних дій, і тому така вимога є протиправною. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами частини другої статті 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У зв`язку з тим, що суддя Запорізького окружного адміністративного суду Лазаренко М.С. перебував у щорічній оплачуваній відпустці в період часу з 21.08.2020 по 06.09.2020 включно, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду, розгляд справи проводиться з першого робочого дня, тобто з 07.09.2020.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка №2304005725 від 10.02.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеною особи.

У зв`язку з переїздом на підконтрольну українській владі територію, позивач знаходить на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.04.2017 виплата пенсії за віком позивачу була припинена, через що він у квітні 2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

За результатами розгляду справи № 280/1558/19, Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 13.06.2019, яким:

- визнано протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01 квітня 2017 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України»;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України;

- стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69005, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2б, ЄДРПОУ 41248629).

Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та 13.07.2019 набрало законної сили, а 15.08.2019 за заявою позивача видано виконавчий лист по справі, за яким державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №60146939.

Крім того, ухвалою суду від 27.08.2019 замінено боржника у виконавчому листі Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/1558/19, а саме боржника – Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя її правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На адвокатський запит представника позивача, Вознесенівський відділ обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом № 0800-0202-8/26159 від 05.06.2020 повідомило, що управлінням на виконання рішення суду проведено нарахування пенсійних виплат за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 в сумі 65607,93 грн., проте виплата буде проведена тільки після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати нарахованої суми пенсії та бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої стаььі 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, територіальний орган Пенсійного фонду як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат спирається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788).

Водночас, статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимог статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ або Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18).

Разом з цим, зі змісту листа Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 0800-0202-8/26159 від 05.06.2020 на адвокатський запит представника позивача та відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вбачається, що пенсія за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 буде виплачена у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Розмір нарахованої, але невиплаченої пенсії позивачу за цей період становить 65607,93 грн.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію за вказаний період.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що у даному випадку належним засобом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 в сумі 65607,93 грн. та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 невиплаченої заборгованості по пенсії з 01.04.2017 по 31.10.2019 в сумі 65607,93 грн.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ(далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Як зазначалось вище, відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі жодних виплат на користь ОСОБА_1 не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про компенсацію втрати частини доходів є передчасними.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 по справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17 та інших.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Саме лише твердження позивача про не проведення виплати пенсії не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2800,00 грн., суд вважає, що відсутні підстави для їх задоволення, у зв`язку з наступним.

В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги № б/н від 26.06.2020; договір про надання правової допомоги № б/н від 03.10.2019; додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги адвоката від 03.10.2019 р. № б/н від 18.06.2020; акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги адвоката від 03.10.2019 р. № б/Н від 26.06.2020; квитанція № 26/06-1 від 26.06.2020; ордер серії ДН № 034857 від 03.10.2019; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1858 від 11.07.2005.

Згідно частин першої - третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 134 КАС України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Перелік послуг які були надані адвокатом це підготовка адміністративного позову ОСОБА_1 в Запорізький окружний адміністративний суд до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат, моральної шкоди. Розмір гонорару адвоката, який сплачений клієнтом становить суму 2800,00 грн. (700,00 грн. х 4 год. = 2800,00 грн.), де 700,00 грн. – вартість 1 години роботи адвоката зі складання адміністративного позову; 4 год. – кількість годин, витрачених адвокатом для складання вищезазначеного адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником. Також, на підтвердження тривалості витраченого адвокатом часу вказаного в розрахунку витрат на правову допомогу позивачем суду не надано жодних доказів. Вказане не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката, як того вимагає частина п`ята статті 134 КАС України.

Отже, клопотання позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2522,40 грн. У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у сумі 1261,20 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017 по 31.10.2019 в сумі 65607,93 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість по пенсії з 01.04.2017 по 31.10.2019 в сумі 65607,93 грн.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1261,20 (одна тисяча двісті шістдесят одна гриваня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07.09.2020.

Суддя М.С. Лазаренко