Рішення № 91434370, 25.08.2020, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7435/20

Провадження № 2/932/3465/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Кудрявцевої Т.О.

за участю секретаря Кубрак К.В.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

25.06.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якій позивач просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 30 846,78 грн., середній заробіток у розмірі 82 351 грн. 50 коп. В обґрунтування вимог зазначає, що вона з 08.07.2019 року по 14.01.2020 року працювала в Казенному підприємстві «Південукргеологія», з якого була звільнена за власним бажанням. На час її звільнення заборгованість по виплаті їй заробітної плати була у розмірі 46 206,18 грн., що підтверджується відповідною довідкою про заборгованість на 01.01.2020 року та розрахунковими листками за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року. У лютому 2020 року їй відповідачем була виплачена заробітна плата за листопад 2019 року в сумі 15 359,40 грн., решта заробітної плати в сумі 30 846 грн. 78 коп. їй виплачена не була. Також, середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на день її звернення до суду складає 82 351 грн. 50 коп., виходячи з розрахунку – кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні на момент подання позовної заяви – 110 робочих днів (з 15.01.2020 року по 24.06.2020 року), 110 днів х 748,65 грн. = 82 351,50 грн.

15.07.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача визнає наявність заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 30 846 грн. 78 коп. та просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що для звернення до суду із даними вимогами законом встановлений тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Також зазначив, що Казенне підприємство «Південукргеологія» є державним підприємством, яке фінансується з державного бюджету і протягом останніх днів зменшився обсяг державного фінансування, тому у підприємства немає коштів для виплати працівникам заробітної плати, розрахунку при звільненні, на всі рахунку підприємства накладено арешти в рамках зведеного виконавчого провадження про стягнення з підприємства грошових коштів за рішеннями судів на задоволення вимог стягувачів.

06.08.2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в які позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що з 08 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 працювала на Казенному підприємстві «Південукргеологія», з якого була звільнена 14.01.2020 року з посади заступника головного бухгалтера за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно положень статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, у день звільнення відповідач не провів розрахунок з позивачем в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Фактично повний розрахунок з позивачем відповідач не провів й досі. На час її звільнення заборгованість по виплаті заробітної плати була у розмірі 46 206,18 грн., що підтверджується відповідною довідкою про заборгованість на 01.01.2020 року та розрахунковими листками за листопад, грудень 2019 року та січень 2020 року. У лютому 2020 року позивачці відповідачем була виплачена заробітна плата за листопад 2019 року в сумі 15 359,40 грн., решта заробітної плати в сумі 30 846 грн. 78 коп. їй виплачена не була.

Таким чином, розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати при звільненні складає 30 846 грн. 78 коп. Відповідач у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 15.07.2020 року, суму заборгованості по заробітній платі, визначену позивачем в розмірі 30 846,78 грн., визнає, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, тому зазначена сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку у сумі 82 351 грн. 50 коп., то суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 25 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, відповідно до розрахунку, наданого позивачем та не спростованим відповідачем, середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на день звернення позивача до суду складає 82 351 грн. 50 коп., виходячи з розрахунку – кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні на момент подання позовної заяви – 110 робочих днів (з 15.01.2020 року по 24.06.2020 року), 110 днів х 748,65 грн. (розмір середньої заробітної плати) = 82 351,50 грн.

Разом з цим, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку, зробленого в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 26.06.2019 року № 761/9584/15-у, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, тобто суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Застосування до обставин даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України залежить від наступник чинників: позивач звернулася до суду з цим позовом у 25.06.2020 року, тобто зі спливом більш ніж п`яти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 14.01.2020 року, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд, з урахуванням висновку, викладеного у вказаній постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 року, вважає пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, вважає необхідним зменшити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат до суми 15 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат.

Таким чином, з урахуванням викладеного, зважаючи на доводи сторін, викладені у позові, у відзиві на позов та у відповіді на відзив, з відповідача слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення в розмірі 15 000,00 грн, зменшивши належну до сплати суму, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована, проте не виплачена заробітна плата в сумі 30 846 грн. 78 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15000,00 грн., а всього 45 846 грн. 78 коп.

Відповідно до вимог ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з позову, позивачкою заявлено дві вимоги, за однією з яких – про стягнення заборгованості по заробітній платі вона звільнена від сплати судового збору, а за другою вимогою – про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати нею відповідно до матеріалів справи судовий збір не сплачено. Оскільки, вимоги позивачки про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі задоволено, та вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенні частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальній сумі 1681 грн. 60 коп. (840,80 грн. + 840,80 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 272, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) до Казенного підприємства «Південукргеологія» (ЄДРПОУ 01432150, адреса знаходження: м. Дніпро, вул. Чернишевського, 11) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати – задовольнити частково.

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (ЄДРПОУ - 01432150) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 30 846,78 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15 000,00 грн., а всього 45 846 грн. 78 коп.

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (ЄДРПОУ - 01432150) на користь держави судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева